Рак передміхурової залози

Рання діагностика раку передміхурової залози: математична модель

В.М. Григоренко, Р.О. Данилець, П.Г. Яковлєв, Л.В. Перета, Н.В. Нікітаєва

ДУ «Інститут урології НАМН Украини», Київ, Україна

Мета — вивчити інформативність існуючого комплексу методів диференціальної діагностики раку передміхурової залози (РПЗ) і на його основі запропонувати модель раннього виявлення патології.

Матеріали і методи. Модель ранньої діагностики розроблялася за результатами ретроспективного аналізу даних у 177 чоловіків з верифікованими діагнозами РПЗ (I–II ст.) — 105 та доброякісної гіперплазії передміхурової залози (ДГПЗ) (I–II ст.) — 72. Середній вік — 64,2±6,6% року. Стандартні обстеження включали скарги, анамнез, пальцеве ректальне обстеження, розгорнутий аналіз крові на ПСА,трансректальне УЗД передміхурової залози (ПЗ). Основою моделі стали результати комп’ютерної обробки інформації тільки об’єктивних даних стандартних обстежень, а саме: вік, t-ПСА (нг/мл), f-ПСА (нг/мл), об’єм ПЗ (см³), а також додаткові коефіцієнти — ПСА D (щільність) і f/t-ПСА•100%. В процесі їх обробки застосували методи параметричної та непараметричної статистики.

Результати. Внаслідок математичного обчислення отримано підтвердження щодо значимості показників ПСА D і f/t-ПСА •100 (%), які були використані для розрахунку ймовірності (р) появи захворювання (РПЗ/ДГПЗ) для кожного пацієнта. За основу взято класичну формулу:

р = 1/1 + e–z,

де е — експонента (0,37).

Параметр «z» представляється рівнянням, яке розраховується логістичною регресією і виглядає наступним чином:

z = a + b₁•x₁ + b₂•x₂ + … + b_n•x_n,

де a — константа, її величина (–0,854) визначена програмою; b₁ та b₂ — коефіцієнти, які розраховані програмою і становлять 0,517 та –7,286 відповідно; x_i — значення незалежних змінних.

Одержане рівняння регресії для розрахунку імовірності захворювання ПЗ:

z = а + b₁•(%f ПСА) + b₂•(ПСА D)

Більш конкретним воно виглядає після заміни коефіцієнтів визначеними величинами одиниць виміру:

z = –0,854 + 0,157•(%f ПСА) — 7,286•(ПСА D)

Якщо p<0,5 (межа значення), то можна припустити, що захворювання немає; якщо більше — наявність його очевидна.

Достовірність розробленої моделі при розрахунку показників становила:

чутливість = 94/(94+11) = 0,895;

специфічність = 57/(57+13) = 0,814.

Крім того, визначалась цінність прогнозу за даними ROC кривої — 0,917 (95% ДІ 0,875–0,995), р=0,0001, що свідчить про високу надійність прогнозу.

У подальшому, на підставі отриманих в процесі виконання работи величин параметрів, які входять в створену математичну модель, була складена програма. В матрицю заносяться постійні (константи) і змінні (%f ПСА; ПСА D) з урахуванням даних конкретного хворого (таблиця).

Таблиця. Таблиця-шаблон для розрахунку імовірності «p» для нового пацієнта

Висновки. Використання бінарної логістичної регресії з методом виключення незалежних змінних з невисоким прогностичним рівнем дає можливість створити високоефективні методи з мінімальною кількістю необхідних для цього клінічних досліджень, що спрощує диференціальну діагностику між РПЗ або ДГПЗ. Для збереження актуальності тесту з часом (при зміні складу досліджуваної групи та зміни показників у досліджуваних) виконується перерахунок коефіцієнтів регресійного рівняння для актуальної групи за наведеними рекомендаціями.

Биопсия предстательной железы — осложнения и профилактика

В.В. Кузнецов, Б.Л. Айзенберг, В.В. Шульгина

1-я городская больница им. Н.И. Пирогова, Севастополь, Украина

Проблеме рака предстательной железы (РПЖ) уделяется много внимания, что обусловлено в том числе его распространенностью у мужчин в возрасте 50 лет и старше. В структуре онкологических заболеваний в ряде стран эта патология выходит на 2–3-е место после рака легкого и желудка, а в США и Швеции занимает 1-е место (Пушкарь Д.Ю., 2010).

На конец 2011 г. в Украине зарегистрировано 32 380 больных с РПЖ, среди них диагностировано 6413 новых случаев (Сайдакова Н.О. и др., 2012). Рост выявляемости патологии в основном обусловлен разнообразием современных методов диагностики — широко используемым определением онкомаркеров простатспецифического антигена (ПСА), трансректальным ультразвуковым исследованием (ТРУЗИ), биопсией предстательной железы. Немаловажное значение также имеет повышение медицинской активности и онконастороженности.

Определяющим методом в установлении диагноза является биопсия предстательной железы (БПЖ). Показаниями к БПЖ являются повышение уровня ПСА, наличие пальпируемых образований при пальцевом ректальном исследовании, наличие визуализируемых изменений в ПЖ при УЗИ (Матвеев Б.П., 2011). При объеме предстательной железы 30–40 мл необходимо брать по крайней мере 8 биопсийных столбиков. Увеличение числа столбиков более 12 не дает существенных дополнительных преимуществ (Heidenreich A. и др., 2007).

Интенсивное обследование на РПЖ с верификацией диагноза привело к существенному увеличению числа выполняемых биопсий, соответственно и осложнений, связанных с этой манипуляцией. Осложнения, возникающие после БПЖ подразделяются на инфекционные (острый простатит, цистит, эпидидимит, бактериурия) и неинфекционные (геморрагические, дизурические и синдром тазовой боли).

Цель нашей работы — изучение осложнений после трансректальной полифокальной БПЖ по поводу РПЖ и разработка мероприятий, направленных на их профилактику.

Материалы и методы. С 2008 по 2012 г. в урологическом отделении Севастопольской городской больницы № 1 им. Н.И. Пирогова выполнено 487 БПЖ, по результатам которых у 53±3,1% (n=258) пациентов выявлена аденома, а у 47±3,3% (n=229) — аденокарцинома разной степени дифференцировки; р>0,05. Только в течение 2012 г. в результате полифокальных биопсий(из 8–12 точек) у 89 пациентов, стало возможным выявить РПЖ у 44 (49±5,3%).

В исследование включено 47 пациентов в возрасте 49–87 лет (62,3±12,2), которые были госпитализированы с диагностической целью для выполнения БПЖ. Показаниями служили результаты ПСА. Уровень ПСА у пациентов колебался в пределах от 2,4 до 90 нг/мл, в среднем составив 11,5±16,4 нг/мл. Объем предстательной железы составил 43–129 мл (73,7±20,1). Все больные разделены на 2 группы: в 1-й (основной) профилактика осложнений осуществлялась по предложенной методике, 2-я служила в качестве контроля.

В 1-й группе (n=27) антибактериальная профилактика БПЖ проводилась препаратом левофлоксацина перорально за 2 ч до биопсии. В качестве адекватного метода обезболивания при проведении биопсий использовалось введение per rectum свечей с диклофенаком (суппозитории 50 мг) за 1 ч до исследования и вечером после исследования. Профилактика острой задержки мочи и дизурических явлений предполагала применение препарата тамсулозина 400 мкг в течение 1 нед до и после планируемого исследования. Биопсия проводилась на 1–2-е сутки нахождения пациента в отделении на дневном стационаре. В случае появления осложнений больного госпитализировали.

В группе контроля (n=20) пациентам выполнялась БПЖ по обычной методике с антибиотикопрофилактикой фторхинолоном 2-го поколения 2 раза в сутки в течение 3 дней с начальной дозой, принимаемой за 2 ч до биопсии и с премедикацией за 30 мин до исследования.

Критерием исключения были пациенты, на момент исследования имевшие катетер Фолея, симптоматическую инфекцию мочевых путей или острый простатит перед БПЖ.

Результаты. У больных 1-й группы неинфекционных осложнений было достоверно меньше, чем в контрольной: 33,3±9,1% (гемоспермия — 4 пациента, гематурия — 2, острая задержка мочи (ОЗМ) — 1, симптомы нижних мочевых путей (СНМП) — 2); и соответственно в контрольной 55±11,1%, р<0,01 (гемоспермия — 3, гематурия — 2, ОЗМ —

2, болевой синдром — 4, СНМП — 4). Осложнения инфекционно-воспалительного характера отмечали в 2 раза меньше: в 1-й группе — 3 (11,1±6,0%): острый простатит — 1, бактериурия — 2; а во 2-й — у 6 (25±9,7%): острый простатит — 1, острый эпидидимит — 1, острый цистит — 2, бактериурия — 2.

Выводы. Предложенная схема профилактики осложнений с однократным использованием левофлоксацина сочетанно с блокатором альфа-адренорецепторов тамсулозином и нестероидными противовоспалительными препаратами перед и после выполнения БПЖ является эффективной.

«Континентная» радикальная простатэктомия

Ю.П. Серняк, А.С. Фуксзон, Ю.В. Рощин, А.С. Фролов

Донецкий национальный медицинский университет им. Максима Горького, кафедра урологии ФИПО, Донецк, Украина

Цель работы — улучшение функциональных результатов после лапароскопической радикальной простатэктомии (ЛРПЭ) путем усовершенствования техники операции.

Материалы и методы. На базе кафедры урологии ФИПО ЦГКБ № 1 Донецка за период 2004–2013 гг. выполнено 79 ЛРПЭ у пациентов с клинически локализованным раком предстательной железы. В зависимости от хирургической техники (использование приемов реконструкции и нового шовного материала) больные разделены на 3 группы. В 1-й группе 20 пациентам ЛРПЭ выполнена по стандартной методике с формированием анастомоза узловыми или непрерывным викриловыми швами без использования дополнительных приемов. У 27 пациентов 2-й группы использовали технику задней анатомической реконструкции, формирование везико-уретрального анастомоза с помощью викриловых или монокриловых 25 3–0 швов. В 3-й группе 32 больным также выполнена задняя анатомическая реконструкция, но для формирования анастомоза использовали «колючую» (бородатую) V-Loc 180 рассасывающуюся нить 25 3–0.

Результаты. Пациенты всех групп статистически сравнимы по возрасту, индексу массы тела (ИМТ), дооперационному уровню ПСА, объему предстательной железы, показателю Глиссона при биопсии, стадии, позитивному хирургическому краю, интраоперационной кровопотере, времени операции, длительности катетеризации, удержанию мочи и времени восстановления удержания. Не выявлено существенных различий в группах по возрасту, ИМТ, уровню ПСА крови. Техника задней реконструкции занимала около 10–25 мин, существенного увеличения длительности операции не отмечено. Пациенты 1-й группы формировались в основном в период освоения ЛРПЭ и длительность операции была больше. С развитием и улучшением хирургической техники стали применять зад­нюю реконструкцию. Время формирования анастомоза с использованием «бородатой» нити на 15–25 мин меньше, чем узловыми или непрерывными швами обычной нитью.

Выделение мочи по дренажу в 1-й группе отмечено у 4 пациентов (20%), во 2-й — у 1 больного (3,7%), в 3-й группе выделения мочи по дренажу не отмечено. Длительность катетеризации в 1-й группе составила 7–17 (в среднем 10) сут, во 2-й — 3–10 (7) сут, в 3-й — 2–8 (6) сут.

Техника задней реконструкции обусловила значительно большую частоту раннего восстановления удержания мочи. В 1-й группе недержание мочи отмечено у 2 пациентов (10%), во 2-й — у 1 больного (3,7%), в 3-й недержания мочи не отмечено. Средний интервал для восстановления удержания мочи был статистически значимо меньше во 2-й и 3-й группах (в среднем 4 нед, 95% доверительный интервал ДИ 3,39–4,61) по сравнению с 1-й группой (в среднем 7 нед, 92% ДИ 5,18–6,82).

Выводы. Применение техники анатомической задней реконструкции показало статистически значимое сокращение интервала восстановления удержания мочи в 1-ю и 4-ю недели после удаления уретрального катетера по сравнению с ЛРПЭ без реконструкции, уменьшение частоты недержания мочи в отдаленные сроки. Использование при формировании везикоуретрального анастомоза нового шовного материала (V-Loc 180) обеспечивает лучшую герметичность, что позволяет уменьшить период катетеризации, сокращает время операции, уменьшает частоту развития стриктур анастомоза и, как следствие, недержания мочи.

Досвід застосування препарату гістреліну ацетат в лікуванні раку передміхурової залози

О.М. Артищук¹, М.Ф. Артищук¹, С.М. Пасічник^1,2, Ю.Б. Борис²

¹Львівська обласна клінічна лікарня, Україна
²Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, кафедра урології ФПДО, Львів, Україна

Вступ. Гормонотерапія ефективна більше ніж у 80% пацієнтів з дисемінованим раком передміхурової залози (РПЗ) та супроводжується суттєвим зменшенням проявів хвороби а також регресією метастатичних вогнищ. Більшість препаратів групи агоністів ГнРГ (лейпролід, трипторилін, гозерелін, бузерелін) вводяться шляхом повторних ін’єкцій кожні 28 днів чи кожні 3 міс. Необхідність цих повторних введень створює певні незручності пацієнтам, підвищує вартість лікування та негативно впливає на його ефективність при порушенні режиму введень. З 2004 р. у США використовується препарат гістреліну ацетат у вигляді гідрогелевого імплантата, котрий вводиться один раз на рік та позбавлений перелічених недоліків, отже покращується комплаєнс хворих.

Мета — вивчити ефективність, переносимість та безпеку використання річного імплантата гістреліну ацетату у пацієнтів із РПЗ, а також оцінити комплаєнс його застосування.

Матеріали і методи. Дослідження проходило у період з 2009 по 2012 р. на клінічній базі кафедри урології ФПДО ЛОКЛ. В дослідженні брали участь 23 пацієнти з РПЗ на стадії (Т3–Т4). Всім хворим було проведено максимальну андрогенну блокаду (МАБ), яка включала застосування гістреліну ацетату в дозі 50 мг. У всіх пацієнтів гістологічно підтверджено РПЗ. 6 хворим проведено імплантацію повторно. РПЗ у всіх вперше виявлено та гістологічно підтверджено. Препарат вводиться підшкірно на внутрішній поверхні плеча недомінуючої руки. Стійке, тривале та контрольоване потрапляння діючої речовини у кров шляхом дифузії досягається завдяки оптимальному співвідношенню щільності гідрогелевої капсули, розмірів пор та полімерного складу. У перший місяць пацієнти приймали також нестероїдні антиандрогени. Щоквартально виконували контрольні визначення рівнів тестостерону та ПСА, функції нирок та печінки.

Результати. В усіх випадках рівень тестостерону вже при першому контролі відповідав посткастраційному, відмічалося значне зниження ПСА. Переносимість препарату задовільна. У 5 пацієнтів відмічали приливи. Порушення функції нирок та печінки чи загострення хронічних захворювань не відмічено. Усі пацієнти на даний час знаходяться у задовільному стані, з позитивною динамікою продовжують лікування, проводиться динамічне спостереження.

Висновки. Використання агоніста ГнРГ гістреліну ацетату у формі імплантата є ефективним при лікуванні пацієнтів з РПЗ на пізніх стадіях, забезпечує стійке зниження рівня тестостерону у плазмі крові протягом одного року до посткастраційних значень, усуває суб’єктивні незручності та покращує якість життя. Введення та видалення імплантата просте у виконанні.

Порівняльна оцінка ускладнень, які виникають при лікуванні раку передміхурової залози, ускладненого гострою затримкою сечі

С.М. Пасічник

Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, Львів, Україна

На сучасному етапі розвитку науки рак передміхурової залози (РПЗ) визнаний однією з головних медичних проблем чоловічого населення. У деяких пацієнтів з місцево-розповсюдженим РПЗ на час їх звернення в медичні заклади виявляють чіткі ознаки інфравезикальної обструкції, аж до виникнення гострої (ГЗС) або хронічної затримки сечі. З метою усунення обструктивної симптоматики застосовують катетеризацію сечового міхура, ендохірургічне лікування РПЗ, ускладненого ГЗС. Проте, окрім позитивної лікувальної дії кожен з цих методів має низку ускладнень.

Мета — провести порівняльну оцінку ускладнень, спричинених застосуванням консервативного та хірургічного лікування РПЗ, ускладненого ГЗС.

Матеріали та методи. У дослідженні брали участь 701 пацієнт із РПЗ, ускладненим ГЗС. У всіх хворих була встановлена клінічна стадія Т3–4 (місцево-та дисемінована форма хвороби). Всі пацієнти були розділені на ІІІ групи. В І групу включено 346 пацієнтів, у яких на фоні проведення максимальної андрогенної блокади (МАБ) протягом 6 міс спостереження відмічено відновлення акту самостійного сечовипускання. У ІІ групу дослідження увійшли 49 хворих, у яких протягом 6 міс спостереження на фоні застосування МАБ не відновився акт самостійного сечовипускання. Всім пацієнтам при відсутності відновлення акту самостійного сечовипускання було проведено ендоскопічне лікування (трансуретральну резекцію передміхурової залози (ТУРПЗ) та її модифікації). ІІІ групу дослідження склали 306 пацієнтів, яким відразу після виникнення ГЗС з метою усунення обструктивної симптоматики було застосовано ТУРПЗ та її модифікації із застосуванням МАБ.

Результати. Характеристика пізніх післяопераційних ускладнень

Такі ускладнення, як ТУР-синдром або тампонада сечового міхура, яка потребувала оперативного втручання, не виявлено.

Висновки. Застосування консервативного лікування РПЗ, ускладненого ГЗС, дозволяє уникнути таких ускладнень, як стріктура уретри, склероз шийки сечового міхура та нетримання сечі. Проте кількість інфекцій сечовидільної системи є майже в 3 рази вищою порівняно з пацієнтами, яким застосовували хірургічне лікування.

Втрата мінеральної щільності кісток після гормонотерапії у хворих на рак передміхурової залози

О.А. Черниченко¹, В.С. Сакало¹, Ю.М. Бондаренко¹, А.В. Сакало¹, В.В. Мрачковський², П.Г. Яковлев², П.Н. Салій²

¹ДУ «Інститут урології НАМН України», Київ, Україна
²Київський міський клінічний онкологічний центр, Київ, Україна

Мета дослідження — оцінка дії андрогенсупресивної терапії (АСТ) на метаболізм кісткової тканини.

Матеріали і методи. Спостерігали 70 хворих на рак передміхурової залози (РПЗ). Двобічна орхіектомія (ДО) виконана у 24 (1-ша група), аналоги ЛГ-РГ отримували 46 хворих (2-га група). Тривалість АСТ становила 1–5 років. Контрольна група — 20 чоловіків відповідного віку без онкопатології з боку передміхурової залози (ПЗ). Середній вік хворих становив 64,7±5,5 року (р=0,15). Крім загальноклінічних методів обстеження визначали рівень загального тестостерону крові (Т), ПСА, кальцію в крові та сечі, паратгормону. Всім хворим виконана рентгенографія грудного і поперекового відділів хребта у 2 проекціях з метою виявлення деформацій та компресійних остеопоротичних переломів. Для визначення мінеральної щільності кісток (МЩК) була виконана рентгенівська остеоденситометрія (РО) поперекового відділу хребта і проксимального відділу однієї зі стегнових кісток.

Результати. Остепоротичну деформацію хребців виявлено у 11 хворих (45,8%) 1-ї групи і 5 (10,9%) 2-ї групи. Перелом хребця діагностований у 2 пацієнтів, що перенесли ДО 5–7 років тому. У контрольній групі деформацію хребців виявлено у 1 хворого (5%) без наявності переломів. За даними РО, остеопороз виявлено у 13 (54,2%) і 14 (30,4%) хворих на РПЗ відповідно 1-ї та 2-ї груп. Остеопенія встановлена у 9 (37,5%) хворих 1-ї та 28 (60,9%) 2-ї групи. Нормальна МЩК відмічена у 6 пацієнтів із РПЗ: у 2 (8,3%) 1-ї та 4 (8,7%) 2-ї групи. Досліджували також вплив тривалості АСТ на частоту розвитку остеопорозу. В 1-ї групі остеопороз виявлено у 4 (16,7%) хворих із тривалістю АСТ до 3 років і у 9 (37,5%) — понад 3 роки. В 2-ї групі остеопороз виявлено у 5 (11,0%) хворих з тривалістю АСТ до 3 років і у 9 (19,6%) — понад 3 роки. Т крові знижений у всіх хворих. Рівень Т у пацієнтів 1-ї групи коливався від 0,2 до 1,0 нмоль/л (0,6±0,2), 2-ї — від 0,6 до 1,4 (1,1±0,3). У пацієнтів з остеопорозом рівень Т становив 0,5±0,03 нмоль/л, з остеопенією — 0,8±0,03, з нормальною МЩК — 1,1±0,09 нмоль/л (p<0,05).

Висновки. Довготривала АСТ у хворих на РПЗ призводить до зниження МЩК. Втрата МЩК викликає остеопоротичні деформації та переломи хребців. Тривалість АСТ підвищує частоту розвитку остеопорозу та швидкість втрати МЩК.

У пацієнтів, які перенесли ДО, остеопороз, деформації та переломи хребців відмічають з більшою частотою порівняно з хворими, які отримували аналоги ЛГ-РГ. Остеопороз та остеопенію частіше виявляли у хворих з низьким рівнем Т в крові.

Оценка статуса метилирования промоторной области генов GSTP1, APC и RARBв ранней диагностике рака предстательной железы и дифференциальной диагностике характера патологического процесса

Ф.И. Костев, Р.В. Бахчиев, К.В. Литовкин

Одесский национальный медицинский университет, Одесса, Украина

Введение. Несмотря на разработку и внедрение в клиническую практику современных методов диагностики, по-прежнему актуальным остается вопрос ранней диагностики рака предстательной железы (РПЖ). Рутинными методами обследования больных с подозрением на РПЖ являются: пальцевое ректальное исследование (ПРИ), определение простатспецифического антигена (ПСА) в плазме крови, трансректальное ультразвуковое исследование (ТРУЗИ) предстательной железы. Перечисленные исследования позволяют отобрать пациентов, нуждающихся в верификации характера патологического процесса предстательной железы. Такие методы визуализации, как компьютерная томография, магнитно-резонансная томография, позволяют определить распространенность патологического процесса. Завершающим этапом диагностики является мультифокальная био­псия предстательной железы, позволяющая провести морфологическое исследование и определить характер патологического процесса. Однако в некоторых случаях при повышенном уровне ПСА, наличии изменений при ПРИ или ТРУЗИ не удается выявить РПЖ после первичной биопсии. Дальнейшая тактика ведения таких больных зависит от результатов первичной биопсии и определения уровня ПСА в динамике. По данным различных исследований, при повторной биопсии РПЖ выявляют у 16–41% больных (Матвеев Б.П., 2011). На основании этого понятно, что во многих случаях первичной биопсии РПЖ не диагностирован своевременно. Эти и другие диагностические сложности обусловливают поиск и разработку новых, более точных методов диагностики РПЖ. В числе наиболее перспективных и активно изучаемых — молекулярно-генетические методы.

Цель исследования — изучить молекулярно-генетические изменения в ткани предстательной железы на основе метилирования промоторной области генов GSTP1, APC, RARB при различных патологических процессах и определить их диагностическую ценность в ранней диагностике РПЖ.

Материалы и методы. Нами изучено метилирование промоторной области генов GSTP1, APC, RARB у 80 больных. Объектом исследования была ткань предстательной железы, полученная для гистологического исследования путем выполнения мультифакториальной биопсии, трансуретральной резекции или чреспузырной простатэктомии.

Больные были разделены на 2 группы. В 1-ю вошли 45 больных с доброкачественной гиперплазией предстательной железы (ДГПЖ), а во 2-ю — 35 больных РПЖ. Средний возраст пациентов 1-й группы составил 67,8 (±1,6) года, а 2-й — 69,7 (±1,8) года.

Уровень метилирования гена GSTP1 в группе больных с ДГПЖ в среднем составил 0,92±0,3%. Уровень метилирования генов APC и RARB в среднем составил 0,59±1,2 и 0,17±0,4% соответственно.

Результаты. В группе больных РПЖ средний уровень метилирования гена GSTP1 составил 28±7,1%. Уровень метилирования генов APC и RARB в среднем составил 18,3±0,7 и 22,2±7% соответственно. Определен достоверно более высокий уровень метилирования промоторной области всех трех генов у больных РПЖ. Выявлена связь между уровнем метилирования и стадией патологического процесса.

У больных со стадией Т1 уровень метилирования генов GSTP1, APC, RARB в среднем составил 23,7±29,9; 12,5±15,9 и 8,2±12,6% соответственно.

У больных со стадией Т2 средний уровень метилирования генов GSTP1, APC, RARB составил 28,7±34,3; 21,8±29 и 27,4±35,4% соответственно.

При стадии Т3 средний уровень метилирования составил: для гена GSTP1 42,2±28%, для гена АРС — 19,8±25,9%, для гена RARB — 30,1±34,3%. Эти данные демонстрируют, что с увеличением стадии патологического процесса повышается уровень метилирования всех трех генов.

Нами установлено, что уровень метилирования при таких пограничных изменениях эпителия, как PIN и ASAP существенно выше, чем при типичной ДГПЖ. Установлена корреляция между уровнем метилирования исследованных генов.

Выводы. Метилирование промоторной области генов GSTP1, APC, RARB характерно для РПЖ. Уровень метилирования изученных генов достоверно выше при РПЖ, сильно коррелирует. При использовании сочетания метилирования трех генов повышается чувствительность метода. При сочетании ДГПЖ с PIN или ASAP уровень метилирования выше, чем при типичной ДГПЖ. Полученные пороговые значения могут рассматриваться как критерии ранней диагностики и использоваться для дифференцирования патологического процесса.

Robotic assisted radical prostatectomy — initial experience of cluj napoca robotic surgery center

N. Crisan, C. Ivan, C. Manea, I. Coman

Urology Department — Cluj Napoca Municipal Hospital, Romania

Introduction and purpose. Radical prostatectomy represents the therapeutical standard of localized prostatic cancer. The high morbidity of these intervention has increased the curiosity for minimal invasive approach. We have as objective to evaluate the perioperative, oncological and functional results on short term after robotic radical prostatectomy.

Material and method. Between November 2009 — Martie 2013, 114 robotic radical prostatectomies for prostate cancer were performed. We evaluated the perioperative results (blood loss, operating time, complications) and functionals (continency and erection) and oncological results (positives margins, pstopeatory PSA) at 1 and 6 months postoperatory. Continence was defined according to the following criteria: 0 pad/day — continent, 1 pad — for safety, >1 pad/day — incontinent.

Results. The mean age of the patients was 61.8 ± 5.8 years, with a mean PSA value of 9.8 ± 5.5 ng/ml and a mean BMI 27.2 ± 3.3 kg/m². The mean duration of the procedure was 140 minutes (90–270), with a mean blood loss of 250 ml (50–500); we did not record any case of conversion to open or laparoscopic surgery. No patient required blood transfusion. The mean Foley catheter maintenance was 7 days; follow-up cystography was performed in all patients on day 7. The histopathologic examination of the prostatectomy piece revealed the following staging: pT2a 13.4%, pT2b 3.6%, pT2c 41.1%, pT3a 28.6%, pT3b 13.4% (p<0.0001). The positive margin rate was 15.3% in pT2 and 53.1% in pT3 (p<0.0001). Positive margins were located postero-lateraly in 14.75% of cases, anterior in 3.2% of cases, apex in 47.54% of cases and base in 34.42% of cases. At the 6-month follow-up, 93.9% of patients had undetectable PSA levels (<0.1 ng/ml) (p<0.0001). At the 6-month follow-up, 88.9% of patients were continent or used only one pad for safety and 11.1% of patients used 2 or more pads per day (p<0.0001). Of the sexually active patients prior to surgery, we performed unilateral nerve sparing in 27.6%, bilateral in 49.4% of cases and in 21.8% no nerve sparing was performed. Six months after the surgery, 47.9% of patients were capable of having an erection (with or without 5 PDE inhibitors).

Conclusions. Our experience confirms the minimal morbidity of this intervention with great oncological and functional result on medium term.

High intensity focused ultrasound (HIFU) treatment of localized prostate cancer

C. Manea, N. Crisan, C. Ivan, F. Dobrota, H. Logigan, I. Coman

Endoplus Clinic, HIFU Center, «Iuliu Hatieganu» University of Medicine and Pharmacy Cluj-Napoca, Romania

Introduction and Objective. High Intensity Focused Ultrasound (HIFU) is a minimally invasive procedure that uses ultrasound for primary treatment or as salvage therapy in localized prostate cancer. The Romania Endoplus study aims to demonstrate the oncological and functional efficiency of this procedure and to set the prerequisites for establishing this procedure as first-line treatment of prostate cancer.

Materials and Methods. Between June 2009 and January 2013, we performed 153 HIFU procedures using the Sonablate 500 TCM. For 144 cases, we applied HIFU as first-line therapy, while for the other 9 cases, HIFU was used as salvage therapy of local recurrence after radical prostatectomy, external radiation therapy or after brachytherapy, in one case. We used the Stuttgart classification to demonstrate HIFU effectiveness and to highlight post-therapeutic oncological local recurrence. All interventions were carried out by the same surgeon.

Results. The mean time of surgery was 83 minutes. 44 months after HIFU, we recorded biochemical disease-free outcomes in 90% of cases, erectile dysfunction in 12% of cases, urethral stricture (12.6%), bladder neck sclerosis (10%), and urinary incontinence (3.3%). No intraoperative complications were recorded and no patient developed rectal fistula.

Conclusions. The number of patients treated with HIFU and the results demonstrate that this minimally invasive radical procedure has low morbidity and high efficiency. Strict compliance with the criteria for inclusion renders the procedure feasible, while oncological and functional results are comparable with those of prostate excision.

Open radical retropubic prostatectomy: the long-term results

S.N. Shamrayev, Balarabe Umar Mohammed

Donetsk National Medical University n.a. Maksim Gorkiy

Objective of research. To investigate the level of complications in prostate cancer surgical treatment in patients with local and loco-regional disease.

Materials and Methods. 165 open radical retropubic prostatectomies (ORPE) were performed for the period 2003–2012 years. Morphologically PCa was verified in all patients. 135 (81.8%) followed by radical prostatectomy pelvic lymphadenectomy was performed, in 52 (31.5%) — nerve-sparing ORPE. The follow-up was 5.2 ± 1.1 years.

Results. The age of patients ranged from 45 to 78 years (mean 63±7). The distribution of patients by stage: рT0 — 5 (3.0%), рT2a — 85 (51.5%), рT2b — 41 (24.8%), рT3a — 25 (15.2%), рT3b-4 — 9 (5.5%). Metastases to regional lymph nodes are noted in 18 (10.9%) cases. 32 patients (19.4%) had the final Gleason score 5–6 points, 72 (43.7%) — SG 7 points, 61 (36.9%) — SG 8–10. The intraoperative blood loss varied from 100 to 1000 ml (average — 430 ± 50 ml). In the early postoperative period, 39 complications in 23 (13.9%) patients were diagnosed. Among them prevailed genitourinary complications — 16 (9.7%), blood transfusions — 8 (4.8%), infectious — 7 (4.2%). PCa recurrence was observed in 68 (41.2%) patients: biochemical — 47 (28.5%), local and biochemical — 21 (12.7%). In the late, 43 (26.1%) patients had urinary incontinence (two patients underwent sling correction), 22 (13.3%) — a stricture of urethra-vesical anastomosis, which required in 15 (9.1%) patients to perform visual optical urethrotomy. Erectile dysfunction observed in 86 (52.1%) patients, of whom 12 (7.3%) performed endofalloprotesion. 3-year overall survival (OS) was 87.2%, 5-year OS — 79.8%.

Conclusions. During the period of observation was a reduction of intraoperative blood loss, the incidence of early and late complications of ORPE.

Коментарів немає » Додати свій

Leave a comment

Ім’я (required)

Mail (will not be published) (required)

Сайт

CAPTCHA Code