Карцинома урахуса в практиці хірурга-онколога: серія клінічних випадків

Одержано 20.02.2025
Прийнято до друку 3.03.2025

DOI: 10.32471/clinicaloncology.2663-466X.34177

ВСТУП

Урахус (первинна сечова протока) — рудиментарний орган, у ембріона — трубчасте утворення, що з’єднує передній відділ верхівки сечового міхура і пупок. Уперше особливості його будови та формування детально описані R. Begg та співавт. ще у 1930 р. У процесі ембріогенезу первинна сечова протока утворюється з верхнього відділу алантоїса. Через урахус сеча плода виводиться в навколоплідні води. З 5-го міс внутрішньоутробного життя починається облітерація протоки, яка завершується до народження, з перетворенням його в середин­ну пупкову зв’язку. Залишковий просвіт первинної сечової протоки може зберігатися в стінці сечового міхура у вигляді дрібної трубчастої або кістозної структури та може бути пов’язаним із просвітом сечового міхура в ¹/₃ дорослих. У такому урахальному просвіті можуть бути наявні стовпчасті клітини, залозисті острівці та перехідноклітинний епітелій [1]. Для розвитку КУ запропоновано 2 теорії туморогенезу. Перша полягає в тому, що ці новоутворення походять із кишкових рудиментів, які залишилися від клоаки під час ембріологічного розвитку. На це вказує морфологічна схожість пухлин із аденокарциномами прямої кишки. Друга гіпотеза полягає в тому, що такі пухлини виникають унаслідок метаплазії епітелію просвіту первинної сечової протоки [2].

КУ — рідкісні пухлинні захворювання, на частку яких припадає близько 0,01–0,02% усіх випадків злоякісних новоутворень у дорослих. Вважають, що на 600 випадків раку сечового міхура виявляють 1 пацієнта із КУ. Захворювання проявляється переважно у осіб віком 47–57 років, а співвідношення чоловіків та жінок практично рівне [3]. За гістологічною класифікацією розрізняють аденокарциноми (більшість злоякісних новоутворень урахуса, близько 90%), уротеліальні, плоскоклітинні, нейроендокринні та змішані КУ [4].

Далі представлено випадки у осіб, що перебували на лікуванні в Прикарпатському клінічному онкологічному центрі (ПКОЦ) з 2022 до 2025 рр.

КЛІНІЧНі ВИПАДКи

Хвора А., 56 років, звернулася до ПКОЦ у серпні 2022 р. зі скаргами на періодичну гематурію із кров’янистими згустками протягом останніх 5 міс.

При цистоскопії на верхівці сечового міхура виявлено грубоворсинчасте новоутворення розмірами 70×80×60 мм, що помірно кровоточить. Проведено біопсію пухлини. Патогістологічний висновок: папілярна уротеліальна карцинома G2 high-grade. Під час проведення КТ виявлено ознаки додаткового м’якотканинного компонента в ділянці верхівки сечового міхура з вірогідним залученням у процес урахуса з його нерівномірним розширенням, неопластичного характеру. Солідний вузол S2 правої легені. Переконливих даних за вторинне ураження шиї, решти органів грудної та черевної порожнин, заочеревинного простору, кісток тулуба на момент огляду не виявлено. Рішенням мультидисциплінарної комісії (МДК) рекомендовано біопсію новоутворення легень, ХТ, хірургічне лікування новоутворення сечового міхура після курсів ХТ.

Проведено трепан-біопсію пухлини правої легені. Під час патогістологічного та імуногістохімічного дослідження виявлено аденокарциному в тканині легень; у разі клінічного виключення можливості метастазування з органів шлунково-кишкового тракту пухлина може бути первинною інтестинальною аденокарциномою легень.

Із вересня 2022 до січня 2023 р. хвора отримувала курси ПХТ за схемою гемцитабін з карбоплатином. При контроль­ній КТ у грудні 2022 р. відзначалося зменшення розмірів м’якотканинного компонента в ділянці верхівки сечового міхура на 36% — часткова відповідь за RECIST 1.1. Інші дані без динаміки.

При цистоскопії в січні 2023 р. на верхівці сечового міхура виявлено грубоворсинчасте новоутворення розміром 20×30×20 мм, що свідчило про часткову регресію пухлини сечового міхура.

У лютому 2023 р. проведено хірургічне лікування в об’ємі: резекція парієтальної очеревини передньої стінки живота з пухлиною урахуса; резекція сечового міхура. Післяопераційний період мав перебіг без ускладнень. Патогістологічне дослідження (ПГД) операційного матеріалу: муцинарна аденокарицинома урахуса G2, проростає в стінку сечового міхура, інвазія в судинну стінку, запальна інфільтрація. Край резекції — ознак злоякісного росту не виявлено.

Клінічний діагноз: аденокарцинома урахуса рT3 сN0 рM1 (легені) G2 стадія IV.

Рішенням МДК рекомендовано хірургічне видалення метастатичного вогнища в легенях. У березні 2023 р. проведено торакотомію справа, атипова резекція S2 правої легені. ПГД операційного матеріалу: розростання муцинарної аденокарциноми G2, край резекції без пухлинного росту.

Хворій рекомендовано продовжити курси ХТ. Із квітня 2023 до липня 2023 р. — курси гемцитабіну з цисплатином № 3. При контрольному КТ у липні 2023 р. відмічається формування дрібного солідного вузлика у S10 правої легені, суспектного щодо метастатичного генезу. У серпні 2023 р. проведено радіочастотну абляцію (РЧА) метастазу в S10 правої легені. Після цього за допомогою КТ-контролю у вересні 2023 р. виявлено зменшення розмірів ділянки консолідації в паренхімі S10 правої легені (стан після РЧА); вузлик у S1-S2 лівої легені потребує раннього планового КТ-контролю. Із вересня до листопада пацієнтка отримала ще 3 курси ПХТ гемцитабіну з цисплатином. Курси ПХТ припинено у зв’язку із гематологічною токсичністю. При КТ-контролі в листопаді 2023 р. встановлено подальше зменшення розмірів ділянки консолідації в паренхімі S10 правої легені, а вузлик у S1-S2 лівої легені без динаміки. Відмічалося також виникнення мінімального правобічного гідротораксу та гідроперикарду. Інші КТ-дані щодо органів грудної, черевної порожнини, таза — без динаміки. З грудня 2023 р. пацієнтка знаходилася на спостереженні. На КТ у травні 2024 р. зафіксовано збільшення розмірів вузликів у паренхімі обох легень та розвиток лімфаденопатії верхнього правого паратрахеального лімфатичного вузла. Решта даних без суттєвої динаміки. Із червня до серпня 2024 р. хвора отримала паліативні курси ХТ доцетакселом № 4. При КТ-контролі у вересні 2024 р. — зменшення розмірів та повний рентгенологічний регрес окремих вузликів у паренхімі обох легень, зменшення розмірів правих паратрахеальних лімфатичних вузлів. Даних щодо вторинного ураження печінки кісток не виявлено. Хвора отримала ще 4 курси ХТ доцетакселом із вересня до грудня 2024 р. На КТ від грудня 2024 р. відмічалося зникнення раніше візуалізованих солідних вузликів у паренхімі легень, інші КТ-дані візуально без явних змін. Під час контрольних цистоскопій, що проводили кожні 3 міс, додаткових утворень у сечовому міхурі не виявлено. Цитологічної прогресії не встановлено.

Пацієнтку перевели на активне спостереження, при цьому рекомендовано проведення позитронно-емісійної томографії для підтвердження метаболічної ремісії або КТ-контроль через 4 міс.

Цей випадок свідчить про певні труднощі первинної діагностики поширеного процесу урахуса та доцільність проведення додаткового імуногістохімічного дослідження. Також виявлено ефективність доцетакселу при лікуванні верифікованої муцинарної аденокарциноми, що, ймовірно, можна використати в терапії першої лінії при метастатичній КУ.

Хвора Б., 42 роки, з липня 2023 р. виникли скарги на періодичну макрогематурію, дискомфорт над лоном, у зв’язку з чим у серпні 2023 р. госпіталізована до урологічного відділення міської лікарні. Проведено трансуретральну ендоскопічну ревізію сечового міхура та зупинку кровотечі з резекцією новоутворення сечового міхура. При ПГД виявлено папілярну уротеліальну карциному G2 high-grade з інвазією в підлеглу строму, вираженими некротичними змінами, кальцинозом. Інвазія в м’язову оболонку сумнівна, оцінити більш достовірно неможливо через коагуляційні зміни.

При проведенні магнітно-резонансної томографії (МРТ) органів таза в ділянці урахуса виявлено об’ємне новоутворення розміром 40×30×32 мм з чітким, горбкуватим контуром, неправильної форми, що прилягає до передньої черевної стінки та поширюється на стінку сечового міхура, інвазуючи всю її товщу та поширюючись у просвіт міхура; після внутрішньовенного контрастування відмічається неоднорідне, активне накопичення контрасту цією пухлиною. У порожнині таза справа, периваскулярно, у ділянці правої зовнішньої клубової вени візуалізуються лімфатичні вузли, найбільший з яких розмірами 10×16,5 мм. Аналогічні за характеристиками лімфовузли відмічаються периваскулярно до лівої зовнішньої клубової вени поперечником до 9 мм, до правої  — 8 мм; у пресакральній ділянці справа до 5 мм. Візуалізуються пахові лімфатичні вузли розміром до 11×28 мм. За допомогою КТ з контрастуванням підтверджено наявність додаткового новоутворення в проєкції урахуса з активним накопиченням контрастної речовини, що проростає у всі шари стінки сечового міхура, та не виявлено ознак вторинного ураження кісток та внутрішніх органів.

Хвору скеровано до ПКОЦ, де під час цистоскопії на верхівці сечового міхура візуалізується грубоворсинчаста пухлина діаметром 15 мм з вираженою гіперемією. Решта слизової оболонки сечового міхура без патологічних змін; вічка сечоводів симетричні, не змінені.

Рішенням МДК рекомендовано хірургічне лікування.

У вересні 2023 р. проведено хірургічне втручання в об’ємі: резекція парієтальної очеревини передньої стінки живота з пухлиною урахуса, резекція сечового міхура, двобічна тазова лімфаденектомія. При ПГД операційного матеріалу — помірно диференційована аденокарцинома урахуса G2, кишковий тип з інвазією всіх шарів стінки сечового міхура та паравезикальної жирової клітковини, поля некрозу, інвазія в дрібні лімфатичні судини. Периневральна інвазія не виявляється. Край резекції сечового міхура — без пухлинного росту. У зовнішніх та внутрішніх тазових лімфатичних вузлах з обох сторін — реактивний лімфаденіт.

Остаточний клінічний діагноз: аденокарцинома урахуса pT3 pN0 cM0 G2 стадія ІІІ.

З жовтня 2023 р. хвора отримала курс дистанційної променевої терапії на ложе видаленої пухлини дрібним фракціонуванням до сумарної вогнищевої дози (СВД) 40 Гр. Хворій рекомендовано динамічне спостереження.

При контрольних КТ у травні та жовтні 2024 р. ознак вторинного ураження, збільшених чи структурно змінених лімфатичних вузлів у зоні сканування не виявлено. При контроль­них цистоскопіях, що проводилися кожні 3 міс, додаткових новоутворень у сечовому міхурі не зафіксовано. Цитологічної прогресії не визначалося. Триває спостереження хворої.

Хворий С., 73 роки, звернувся до ПКОЦ у жовтні 2023 р. зі скаргами на помірний біль над лоном. Хворий повідомляв про епізод безболісної макрогематурії, яка спонтанно припинилася за 2 тиж до звернення. При об’єктивному дослідженні виявлено: над лоном пальпується пухлина овальної форми розміром 15×12 см, малорухома, помірно болісна. Під час проведення КТ встановлено, що сечовий міхур туго заповнений, деформований. У товщі передньої стінки визначається новоутворення розміром 102×56×66 мм, що росте як у просвіт міхура, так і назовні, з горбистими, чіткими контурами. Структура його неоднорідна, кістозно-солідна, щільність становить +18–47 HU у венозну фазу, пристінково визначаються дрібні кальцинати, новоутворення відносно до прилеглих анатомічних структур та передньої черевної стінки росте експансивно без видимих ознак інвазії. Вміст сечового міхура гомогенний. Даних за лімфаденопатію та вторинне ураження в зонах сканування не виявлено. Проведено цистоскопічне дослідження. При цьому вічка сечоводів симетричні, у типових місцях. Слизова оболонка звичайного кольору. На верхівці сечового міхура відмічаються множинні фібринозні нашарування із зоною папілярних розростань розміром 3×3 см. Проведено біопсію патології. За результатами ПГД біоптату зафіксовано розростання аденокарциноми G2.

З метою доопераційного обстеження хворому проведено фіброколоноскопію. У ділянці купола сліпої кишки діагностовано тумороподібне новоутворення до 4 см у діаметрі з виразкованою поверхнею. Проведено пряму біопсію пухлини. Інші відділи товстої кишки — без особливостей. Гістологічний висновок — тубулярна аденома з вогнищами аденоматозу.

При розгляді випадку захворювання на МДК рекомендовано хірургічну терапію новоутворення верхівки сечового міхура та симультанне лікування пухлини сліпої кишки.

У листопаді 2023 р. проведено хірургічне втручання в наступному обсязі: видалення новоутворення урахуса з резекцією сечового міхура, парієтальної очеревини; двобічна тазова лімфаденектомія; правобічна геміколектомія. При морфологічному дослідженні операційного матеріалу сечового міхура: муцинозна аденокарцинома урахуса з некрозом, проростанням до серозної оболонки, вираженою запальною інфільтрацією. Край резекції — радикально. ПГД кишки: вільозно-тубулярна аденома товстого кишечнику. Лімфатичні вузли тазової клітковини — реактивний лімфаденіт.

Клінічний діагноз: аденокарцинома урахуса pT3 рN0 сM0 G2 стадія ІІІ.

Із січня 2024 р. хворий отримав курс дистанційної променевої терапії на ложе пухлини із захопленням частини сечового міхура СВД 40 Гр. У подальшому хворому рекомендовано динамічне спостереження. За результатами контрольних КТ у квітні та грудні 2024 р. даних на користь рецидиву або розвитку хвороби не виявлено. При контрольних цистоскопічних дослідженнях кожні 3 міс на верхівці сечового міхура післяопераційний рубець — без особливостей, додаткових новоутворень не візуалізується. Цитологічної прогресії не зафіксовано. Хворий продовжує перебування під динамічним спостереженням.

РЕЗУЛЬТАТИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

На початкових стадіях КУ має переважно безсимптомний перебіг. Клінічні прояви розвиваються після того, як пухлина проростає в стінку сечового міхура, що демонструють представлені клінічні випадки. При цьому під час цистоскопії виявляється грубоворсинчасте новоутворення в ділянці верхівки сечового міхура з чіткими контурами. На КТ КУ найчастіше має горбисті контури, неоднорідну кістозно-солідну структуру, активно накопичує контраст, часто містить кальцинати.

Проблематичним залишається встановлення стадії злоякісних новоутворень урахуса. Наявна система класифікації Американського об’єднаного комітету з раку (American Joint Committee on Cancer — AJCC) TNM (T — tumor, «пухлина»; N — nodus, «вузол»; M — metastasis, «метастази») вказує на можливість стадіювання КУ аналогічно карциномам сечового міхура, проте ця система вважається неоптимальною для клінічної практики. Розроблено декілька систем стадіювання КУ за Sheldon, Mayo, Ontario [5–7]. Актуальною проблемою залишається розробка уніфікованої системи стадіювання для злоякісних новоутворень урахуса [8].

У рекомендаціях Національної мережі багатопрофільних онкологічних закладів США (National Comprehensive Cancer Network — NCCN) КУ розглядається в якості неуротеліального раку сечового міхура з особливим гістологічним підтипом, таким як чиста аденокарцинома, що включає урахальну карциному, а це є не зовсім коректним [9].

Дані про можливості лікування КУ також обмежені. Опубліковані дослідження здебільшого представлені описом окремих клінічних випадків або ретроспективним аналізом даних про терапію обмежених контингентів хворих. Більшість авторів вказують на переважання місцево-поширених та метастатичних форм КУ, оскільки початкові форми рідко проявляються та діагностуються [10–11]. Основними методами лікування КУ є хірургічне лікування, ПХТ та променева терапія. Хірургічний підхід залишається основним для лікування локалізованої КУ. Найпоширенішими видами хірургічного втручання є видалення урахуса з омфалектомією та парціальною або радикальною цистектомією, які зазвичай доповнюють розширеною білатеральною тазовою лімфаденектомією [9, 12–13]. Наявність метастазів у регіонарні лімфатичні вузли вважається незалежним предиктором несприятливого перебігу захворювання, хоча саме собою виконання білатеральної тазової лімфаденектомії не підвищує загальну виживаність. Лімфаденектомія вважається бажаною для ліпшого стадіювання, проте не має доведеного терапевтичного ефекту [14–15]. У дослідженнях доводиться позитивна роль виконання омфалектомії у підвищенні загальної та канцер-специфічної виживаності, проте хірургічне лікування зі збереженням пупка залишається прийнятним для пацієнтів із локалізованим процесом [9, 16–17]. Основною метою хірургічного лікування КУ є радикальне видалення новоутворення із досягненням «чистих» хірургічних країв, особливо в разі застосування органозберігаючого підходу. «Позитивний» хірургічний край є чинником, що підвищує ризик локальних рецидивів та знижує загальну виживаність [18].

У всіх наших випадках вдалося провести видалення пухлини урахуса без видалення пупка та з резекцією сечового міхура в межах здорових тканин. За час спостереження ознак локального рецидиву не зафіксовано. Наступним важливим методом лікування КУ є ХТ. Хоча і не існує доведеної ролі неоад’ювантної та/або ад’ювантної ХТ при КУ, її роль залишається досить вагомою в лікуванні поширених форм. Неоад’ювантна ХТ може бути проведена при нерезектабельній пухлині з метою створення умов для радикального хірургічного лікування та зниження ризику отримання «позитивних» хірургічних країв [19]. При метастатичній КУ ПХТ знижує загальну смертність (медіана 16 проти 3 міс) у пацієнтів віком молодше 70 років [20]. Згідно з рекомендаціями NCCN, найпоширенішими режимами ПХТ є GemFLP (5-фторурацил, лейковорин, гемцитабін, цисплатин), FOLFOX6 (5-фторурацил, оксиплатин) та ITP (паклітаксел, іфосфамід, цисплатин) [9]. Платиновмісні ХТ-засоби характеризуються досягненням кращого локального контролю, проте ПХТ при комбінації з циторедуктивними втручаннями зумовлює задовільні довготривалі онкологічні результати [21]. Втім при прогресуючому захворюванні перевага віддається клінічним дослідженням.

У нашому випадку ми виявили ефективність таксанів (доцетакселу) у другій лінії терапії при метастатичній муцинозній аденокарциномі після проведення комбінованої ХТ платиновмісними препаратами з антагоністом піримідинів. Можливо, є доцільним застосування таксанів у першій лінії, що потребує поглиблених досліджень.

Променева терапія рідко використовується при лікуванні КУ. Досліджень її застосування обмежена кількість. За окремими даними, тільки 10% хворих на КУ отримували променеву терапію, проте цей метод лікування не зумовлює переваги щодо загальної виживаності [22]. Хоча поряд з хірургічним втручанням, рекомендації NCCN підтримують місцевий контроль за допомогою променевої терапії [9]. У наших клінічних випадках ми використали променеву терапію в якості ад’юванту при лікуванні місцево-поширених форм.

Медіана загальної виживаності для хворих на КУ становить 32–114 міс, відмічаються вищі показники виживаності у пацієнтів жіночої статі, осіб віком менше 50 років, без виявлених метастазів та у осіб, що отримували ад’ювантні курси ПХТ [2].

ВИСНОВКИ

КУ — злоякісне новоутворення, яке рідко трапляється в практиці хірурга-онколога, що зумовлює певні труднощі при первинній діагностиці. Відсутність стандартизованих клінічних рекомендацій лікування цього захворювання диктує використання індивідуального підходу до пацієнтів. Для хворих на місцево-поширену КУ хірургічне лікування в обсязі видалення урахуса з парціальною цистектомією та тазовою лімфаденектомією і наступною ад’ювантною променевою терапією дозволяє досягти позитивних онкологічних результатів. Представлений клінічний випадок захворювання на метастатичну КУ свідчить про можливість досягнення ремісії при використанні мультимодального підходу до лікування. Неоад’ювантні курси ХТ дозволяють підвищити резектабельність первинного вогнища, створити умови для локального хірургічного контролю при олігометастатичному процесі. Використання післяопераційної ХТ у цього контингенту хворих здатне забезпечити досягнення онкологічної ремісії. Значні клінічні, морфологічні, прогностичні відмінності КУ від раку сечового міхура, необхідність проводити інші види лікувальних заходів диктують створення окремої системи стадіювання КУ.

Додаткова інформація. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Begg, R. C. (1930). The Urachus: its Anatomy, Histology and Development. Journal of anatomy, 64(Pt 2), 170–183.

2. Gopalan, A., Sharp, D. S., Fine, S. W., Tickoo, S. K., Herr, H. W., Reuter, V. E., & Olgac, S. (2009). Urachal carcinoma: a clinicopathologic analysis of 24 cases with outcome correlation. The American journal of surgical pathology, 33(5), 659–668. doi: 10.1097/PAS.0b013e31819aa4ae.

3. Collins, D. C., Velázquez-Kennedy, K., Deady, S., Brady, A. P., Sweeney, P., & Power, D. G. (2016). National Incidence, Management and Survival of Urachal Carcinoma. Rare Tumors, 8(3), 97–101. doi: 10.4081/rt.2016.6257.

4. International Agency for Research on Cancer. (2022). Urinary and male genital tumours (WHO classification of tumours, 5^th ed., Vol. 8). IARC Press.

5. Ashley, R. A., Inman, B. A., Sebo, T. J., Leibovich, B. C., Blute, M. L., Kwon, E. D., & Zincke, H. (2006). Urachal carcinoma: clinicopathologic features and long-term outcomes of an aggressive malignancy. Cancer, 107(4), 712–720. doi: 10.1002/cncr.22060.

6. Sheldon, C. A., Clayman, R. V., Gonzalez, R., Williams, R. D., & Fraley, E. E. (1984). Malignant urachal lesions. The Journal of urology, 131(1), 1–8. doi: 10.1016/s0022-5347(17)50167-6.

7. Pinthus, J. H., Haddad, R., Trachtenberg, J., Holowaty, E., Bowler, J., Herzenberg, A. M., … Fleshner, N. E. (2006). Population based survival data on urachal tumors. The Journal of urology, 175(6), 2042–2047. doi: 10.1016/S0022-5347(06)00263-1.

8. Limonnik, V., Samiei, A., Abel, S., Wegner, R. E., Vemana, G., & Mao, S. S. (2023). Urachal carcinoma: A novel staging system utilizing the National Cancer Database. Cancer medicine, 12(3), 2752–2760. doi: 10.1002/cam4.5164.

9. National Comprehensive Cancer Network (2025). Bladder cancer (version 1.2025). Retrieved from http://www.nccn.org/professionals/physician_gls/pdf/bladder.pdf.

10. Shao, G., Xu, C., Liu, J., Li, X., Li, L., Li, X., … Zhou, L. (2022). Clinical, Pathological, and Prognostic Analysis of Urachal Carcinoma. Urologia internationalis, 106(2), 199–208. doi: 10.1159/000518028.

11. Duan, F., Zhai, W., Zhang, B., & Guo, S. (2020). Urachal carcinoma: Impact of recurrence pattern and lymphadenectomy on long-term outcomes. Cancer medicine, 9(12), 4166–4174. doi: 10.1002/cam4.3059.

12. Szarvas, T., Módos, O., Niedworok, C., Reis, H., Szendröi, A., Szász, M. A., & Nyirády, P. (2016). Clinical, prognostic, and therapeutic aspects of urachal carcinoma-A comprehensive review with meta-analysis of 1,010 cases. Urologic oncology, 34(9), 388–398. doi: 10.1016/j.urolonc.2016.04.012.

13. Слободянюк, В. А., Соснін, М. Д., & Грицаюк, А. А. (2021). Діагностика та лікування пухлин сечової протоки (клінічні спостереження). Здоров’я чоловіка, 4(79), 119–123. doi: 10.30841/2307-5090.4.2021.252412. [Slobodyanyk, V., Sosnin, M., Hrytsayuk, A. (2021). Diagnostics, Treatment of Tumors of the Urinary Duct (Clinical Observations). Health of Man, 4(79), 119–123. Ukrainian].

14. Jia, Z., Chang, X., Li, X., Wang, B., & Zhang, X. (2020). Urachal Carcinoma: Are Lymphadenectomy and Umbilectomy Necessary? Medical science monitor, 26, e927913. doi: 10.12659/MSM.927913.

15. Стаховський, О. Е., Войленко, О. А., Семко, С. Л., Пікуль, М. В., Кононенко, О. А., Вітрук, Ю. В., & Стаховський, Е. О. (2019). Місце лімфаденектомії під час цистектомії при місцево-поширеному та метастатичному раку сечового міхура. Клінічна онкологія, 1(33), 26–29. doi: 10.32471/clinicaloncology.2663-466X.38.22375. [Stakhovskyi, O. E., Voylenko, O. A., Semko, S. L., Pikul, M. V., Kononenko, O. A., Vitruk, Y. V., & Stakhovsky, E. O. (2019). Role of lymphadenectomy during cystectomy in advanced and metastatic bladder cancer. Clinical oncology, 1(33), 26–29. Ukrainian].

16. Duan, F., Zhai, W., Zhang, B., & Guo, S. (2020). Urachal carcinoma: Impact of recurrence pattern and lymphadenectomy on long-term outcomes. Cancer medicine, 9(12), 4166–4174. doi: 10.1002/cam4.3059.

17. Pavelescu, C., Pavelescu, A., Surcel, C., Mirvald, C., Alvarez-Maestro, M., Najjar, S., … Sinescu, I. (2019). Surgical management of urachal tumors: Can the umbilicus be sparred in localized disease? Rare tumors, 11, 2036361319847283. doi: 10.1177/2036361319847283.

18. Yu, Y. D., Ko, Y. H., Kim, J. W., Jung, S. I., Kang, S. H., Park, J., Seo, H. K., … Oh, J. J. (2021). The Prognosis and Oncological Predictor of Urachal Carcinoma of the Bladder: A Large Scale Multicenter Cohort Study Analyzed 203 Patients With Long Term Follow-Up. Frontiers in oncology, 11, 683190. doi: 10.3389/fonc.2021.683190.

19. Siefker-Radtke, A. O. (2012). Urachal adenocarcinoma: a clinician’s guide for treatment. Seminars in oncology, 39(5), 619–624. doi: 10.1053/j.seminoncol.2012.08.011.

20. Flammia, R. S., Chierigo, F., Würnschimmel, C., Horlemann, B., Hoeh, B., Sorce, G., … Karakiewicz, P. I. (2022). Survival benefit of chemotherapy in a contemporary cohort of metastatic urachal carcinoma. Urologic oncology, 40(4), 165.e9–165.e15. doi: 10.1016/j.urolonc.2021.09.008.

21. Chen, M., Xue, C., Huang, R-q., Ni, M-q., Li, L., Li, H-f., … Shi, Y. (2021). Treatment Outcome of Different Chemotherapy in Patients With Relapsed or Metastatic Malignant Urachal Tumor. Frontiers in oncology, 11, 739134. doi: 10.3389/fonc.2021.739134.

22. Hamilou, Z., North, S., Canil, C., Wood, L., Hotte, S., Sridhar, S. S., … Blais, N. (2020). Management of urachal cancer: A consensus statement by the Canadian Urological Association and Genitourinary Medical Oncologists of Canada. Canadian Urological Association journal, 14(3), E57–E64. doi: 10.5489/cuaj.5946.

Коментарів немає » Додати свій

Leave a comment

Ім’я (required)

Mail (will not be published) (required)

Сайт

CAPTCHA Code