Матеріали V Міжнародного онкологічного конгресу «UpToDate 5.0» (28–29 листопада 2024 р., Київ)
DOI: 10.32471/clinicaloncology.2663-466X.34145
Реабілітація хворих на рак ротової порожнини та ротоглотки в післяопераційний період
А.О. Кушта, С.М. Шувалов
Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова, Україна
Подільський регіональний центр онкології, Вінниця, Україна
Актуальність. На сьогодні хворих з онкопатологією рекомендовано вести з використанням стратегії прискореної реабілітації (Enhanced recovery after surgery — ERAS). Ключовим елементом такої стратегії є нутритивна підтримка. Її основною метою в галузі онкології є вплив на переносимість й результати лікування, підвищення якості життя пацієнта. Особливу групу з нутритивною недостатністю становлять хворі з пухлинами ротової порожнини. Це пов’язано з хірургічним втручанням, порушенням жування, ковтання та больовим синдромом.
Мета роботи. Підвищення якості реабілітації в післяопераційний період хворих на рак ротової порожнини шляхом тривалого післяопераційного провідникового знеболення (ТППЗ) та спеціального харчування.
Матеріали і методи дослідження. У дослідження залучено 59 хворих, у яких проведено оперативне втручання в ротовій порожнині. У 29 пацієнтів використано розроблену нами методику ТППЗ, що включала блокади nervus mandibularis на основі черепа, ангулярну язикоглоткового нерва та шийного сплетення (пат. України № 143135). Контрольна група — 30 осіб. Для контролю знеболення використовували візуальну аналогову шкалу болю (ВАШ). Прослідковували термін повного загоєння ран, показники нутритивного статусу.
Результати. Методики ТППЗ зумовлюють адекватне знеболення, що сприяє ковтанню, навіть за наявності зонду. Показник ВАШ до ТППЗ — 6–8 балів, після — 0. Повне загоєння ран на 2–3 доби раніше, ніж у контрольній групі. Відновлення повноцінного прийому їжі зумовлювало статистично значущі зміни показників нутритивного статусу.
Висновки. ТППЗ забезпечує ефективне знеболення післяопераційних дефектів, сприяє загоєнню ран ротової порожнини, відновленню загального стану та підвищенню показників нутритивного статусу.
Порівняння оптичної оцінки та щипцевої біопсії для виявлення дисплазії та раку в змішаному та гомогенному підтипах великих гранулярних пухлин, що латерально поширюються
В.С. Ткачов, О.М. Кіосов, А.В. Клименко
Запорізький державний медико-фармацевтичний університет, Україна
Метою цього дослідження було оцінити точність виявлення дисплазії при використанні методу оптичної оцінки порівняно з щипцевою біопсією для змішаних і гомогенних підтипів великих гранулярних пухлин, що поширюються латерально (LST), за допомогою порівняння з результатами патогістології.
Матеріали і методи дослідження. У дослідження залучено 67 пацієнтів з гранулярними LST (LST-G) розміром ≥20 мм, класифікованими як тип 0-Is, 0-IIa або 0-IIa+Is за Паризькою класифікацією. Група I формувалася з 46 осіб (68,7%) зі змішаним підтипом LST-G (LST-G-M), а група II — з 21 пацієнта (31,3%) з гомогенним підтипом LST-G (LST-G-H). Експерти-ендоскопісти виконали оптичну оцінку, використовуючи вітальну і віртуальну (Narrow-band imaging — NBI) хромоскопію, з подальшим ендоскопічним видаленням. Результати порівнювали з патогістологічними знахідками. Аналіз даних проводився за допомогою χ²-тесту, ROC-кривих у програмі Statistica 13.
Результати. Медіанний вік пацієнтів становив 65 років (міжквартильний розмах (interquartile range — IQR) 60–71) у групі I та 65 років (IQR 57–75) у групі II. Медіанний розмір уражень — 40 мм (IQR 25–50) у групі I та 20 мм (IQR 20–38) у групі II. Більшість уражень (78,1%) видалені за допомогою ендоскопічної резекції слизової оболонки (endoscopic mucosal resection — EMR), з яких 56% — поетапною фрагментарною резекцією (piecemeal EMR). Ще 17,2% уражень видалено методом ендоскопічної підслизової дисекції (Endoscopic submucosal dissection — ESD), а 4,7% — методом гібридної ESD. Чутливість щипцевої біопсії становила 62,4% (95% довірчий інтервал (ДІ) 47,3–77,3%) порівняно з 65,6% (95% ДІ 50,0–79,5%) для оптичної оцінки у групі LST-G-M і 88,8% (95% ДІ 69,5–98,1%) порівняно з 84,3% (95% ДІ 62,3–95,6%) у групі LST-G-H. Специфічність у всіх випадках становила 100% (p <0,05).
Висновки. Зважаючи на порівняльну чутливість оптичної оцінки та щипцевої біопсії, рутинне взяття біопсії з LST-G не рекомендується, якщо в подальшому планується ендоскопічне видалення.
Визначення частоти спадкових мутацій, асоційованих із раком молочної залози та яєчників, у популяції українських жінок
Д.О. Шапочка
Клінічна лікарня «Феофанія», Київ, Україна
Вступ. В Україні відсутня статистика частоти мутацій, асоційованих із синдромом сімейного раку молочної залози (РМЗ) та раку яєчників (РЯ), що робить актуальним її вивчення.
Мета. Дослідити поширеність мутацій, асоційованих із синдромом сімейного РМЗ та РЯ у популяції жінок України.
Матеріали. Зразки крові або слини 1032 жінок з різних регіонів, які мали показання до генетичного тестування (РМЗ та/або РЯ, та/або обтяжений родинний анамнез).
Методи. Секвенування наступного покоління (Next-Generation Sequencing — NGS) на Ion Torrent Proton (Thermo). Бібліотеки готували з використанням CleanPlex® Hereditary Cancer Panel v2 (Paragon Genomics).
Результати. Виявлено 213 патогенних / ймовірно патогенних варіантів (ПВ / ЙПВ) у 205 зразках. Частота ПВ / ЙПВ становила 19,9%. Більшість ПВ / ЙПВ виявлено в гені BRCA1 (8,9%) з домінуванням c.5266dup (p.Gln1756fs) (4,2%). Другим за частотою ПВ / ЙПВ є ген CHEK2 (5,7%) з домінуванням c.470T>C (p.Ile157Thr) (4,0%). Третім геном за кількістю ПВ / ЙПВ є BRCA2 (3,8%). Також встановлено ПВ / ЙПВ у генах BARD1, PALB2, TP53, ATM, NBN, BLM, MRE11, MSH2 і XRCC2.
Висновки. Частота ПВ / ЙПВ за всіма генами та генами BRCA1 і BRCA2 є зіставною з іншими європейськими популяціями. Частота мутацій у гені CHEK2 є вищою, а в PALB2 — нижчою порівняно з іншими популяціями. Це може бути особливістю української популяції та об’єктом подальших досліджень.
Ефективність смартнавігації та післяабляційного моніторингу при радіочастотній абляції злоякісних пухлин печінки
С.М. Балака, Д.А. Веремей
Центр інтервенційної онкології, Івано-Франківськ, Україна
Вступ. Смартнавігація та післяабляційний моніторинг відіграють важливу роль в інтервенційній онкології, зокрема під час радіочастотної абляції (РЧА) пухлин печінки. Використання високоточних методів візуалізації і штучного інтелекту здатне підвищити результати лікування, знизити ризики ускладнень і підвищити ефективність терапії.
Мета. Оцінити ефективність систем навігації та післяабляційного моніторингу в підвищенні точності, швидкості та безпечності РЧА злоякісних пухлин печінки.
Матеріали і методи дослідження. Проаналізовано 330 процедур РЧА 873 новоутворень у 228 пацієнтів. Навігаційна система Smart Fusion під УЗД-контролем використовувалася у 53 випадках, з них у 19 — із застосуванням Smart Navigation. Комп’ютерну томографію з навігаційною системою CAS-One використано у 12 випадках. Оцінка відповідності зон абляції планованим межам проводилася за допомогою Ablation Fit у 35 випадках.
Результати. Застосування смартнавігації знизило частоту ускладнень до 5,1% порівняно з 10,7% при стандартній УЗД-навігації. Частота значних ускладнень (≥III стадії за CIRSE) знизилася до 3,2 проти 6,5% у групі з традиційними методами. Післяабляційний моніторинг із системою Ablation Fit знизив ризик рецидивів до 95,3% порівняно з 83,2% при оцінці на основі досвіду оператора.
Висновки. Використання систем навігації та післяабляційного моніторингу з елементами штучного інтелекту суттєво підвищує точність, швидкість і безпечність процедури, а також знижує ризик рецидивів і ускладнень.
Застосування методик неінвазивної візуалізації у прогнозуванні ризику розвитку панкреатичної нориці при пухлинах панкреатодуоденальної зони
М.М. Велигоцький, С.Е. Арутюнов, О.М. Велігоцький, С.Ю. Битяк
Харківський національний медичний університет Міністерства охорони здоров’я України, Харків, Україна
У разі пухлин панкреатодуоденальної зони радикальним оперативним втручанням є панкреатодуоденектомія (ПДЕ). Частота розвитку панкреатичної нориці (ПН) після ПДЕ залежить від ступеня тяжкості змін паренхіми підшлункової залози (ПЗ) та механічної жовтяниці. Застосування неінвазивних методів візуалізації в доопераційний період дозволяє визначити чинники, що відображають зміну структури паренхіми ПЗ та її протокової системи і встановити предиктори прогнозування розвитку ПН.
Мета роботи. Визначити роль неінвазивних доопераційних методів візуалізації в прогнозуванні ризику розвитку ПН.
Матеріали і методи дослідження. У дослідження залучено 82 пацієнтів, яким виконано ПДЕ. Розроблено діагностичний алгоритм, що включав застосування неінвазивних доопераційних методик візуалізації змін паренхіми ПЗ та анатомічних особливостей перешийка та вірсунгової протоки. Для доопераційної неінвазивної діагностики виконано мультидетекторну комп’ютерну томографію та ультразвукову еластографію.
Виокремлено такі параметри візуалізації паренхіми ПЗ з оцінкою анатомічних особливостей перешийка та вірсунгової протоки: діаметр і площа перерізу вірсунгової протоки (на рівні перешийка), ширина і товщина ПЗ (на рівні перешийка), площа перерізу перешийка ПЗ (без площі вірсунгової протоки), нативна щільність, ступінь жорсткості паренхіми ПЗ.
Результати та їх обговорення. Проведення ROC-аналізу параметрів оцінки стану паренхіми ПЗ та вірсунгової протоки дало змогу визначити валідність цих показників у прогнозуванні ризику розвитку ПН. За результатами ROC-аналізу маркерами ризику розвитку ПН визначені такі показники, як діаметр вірсунгової протоки <4,5 мм, площа перерізу вірсунгової протоки <0,5 см2, товщина перешийка ПЗ >17 мм, ширина перешийка ПЗ >23 мм, площа перерізу перешийка ПЗ (без площі вірсунгової протоки) >3,65 см2, нативна щільність <29 HU, ступінь жорсткості <4,66 кПА.
Висновки. Використання неінвазивних методів візуалізації дозволяє на доопераційному етапі виявити зміни структури паренхіми ПЗ, анатомічних особливостей перешийка ПЗ і вірсунгової протоки, прогнозувати ризик розвитку ПН і виконати лікувальні та профілактичні заходи для зниження частоти розвитку ПН.
Ендоскопічний метод видалення підслизових новоутворень стравоходу (submucosal tumor endoscopic resection — STER): можливості та переваги ендоскопічного втручання у пацієнтів з підслизовими пухлинами стравоходу
О.М. Кіосов, С.М. Гулевський, В.С. Ткачов, М.В. Коробов
Запорізький державний медико-фармацевтичний університет, Україна
Вступ. Підслизові новоутворення стравоходу трапляються рідко і становлять <1% усіх пухлин стравоходу. СМТ стравоходу є доброякісними в більш ніж 90% випадків, але ймовірність злоякісних новоутворень, таких як шлунково-кишкова стромальна пухлина (гастроінтестинальна стромальна пухлина — ГІСП) та злоякісна лейоміосаркома все ще існує. Впровадження в діагностику ендоскопічних технологій, таких як ендоскопічна ультрасонографія (ЕУС) з використанням тонкоголкової біопсії (Fine-needle breast — FNB) дозволило на передопераційному етапі визначити, з яких шарів походить пухлина гістологічною структурою та вибрати оптимальний метод ендоскопічного або хірургічного видалення новоутворення.
Мета. Оцінити результати передопераційної діагностики та ендоскопічного видалення підслизових новоутворень стравоходу методом ендоскопічної тунельної підслизової резекції пухлин стравоходу STER.
Матеріали та методи дослідження. До дослідження залучено 15 хворих за період 2021–2024 рр. з підслизовими новоутвореннями стравоходу різного рівня локалізації та розміру. Усім пацієнтам проводилася ЕУС, що дало змогу встановити поширеність пухлинного росту, залучення навколишніх органів та тканин і проведення FNB для визначення гістологічної будови новоутворення. Такі методи діагностики, як рентгенографія стравоходу, мультиспіральна комп’ютерна томографія (МСКТ) та магнітно-резонансна томографія (МРТ) не використовували через низьку чутливість. Під час ЕУС у 12 випадках пухлини мали ріст з м’язового шару, розміром у межах 2,0–3,5 см та поширювалися екзофітно. Три випадки підслизових новоутворень мали великі розміри від 5,0×4,0 см, максимальний розмір досягав 6,0×4,0 см, що ендоскопічно виглядало як підковоподібна підслизова пухлина стравоходу, охоплюючи відразу 3 стінки. При ЕУС усі великі пухлини мали як екзофітний, так і ендофітний ріст, тобто розвивалися з 4-го ехо-шару, поширюючись до адвентиції. В усіх випадках при отриманні матеріалу за допомогою FNB дістали в препараті веретеноподібні клітини, що не виключало і наявність ГІСП, тому всім додатково призначали імуногістохімічне дослідження, при якому відмічався низький рівень експресії імуногістохімічного (ІГХ) маркера CD31 та низький індекс проліферації Ki-67, який становив <5%, що підтверджувало доброякісний характер новоутворення.
Результати. Усіх пацієнтів прооперовано ендоскопічним методом тунельної підслизової резекції STER під загальним знеболенням та ендотрахеальним наркозом у положенні на спині. Операції виконували в операційній за допомогою ендоскопічної відеосистеми Olympus Evis Exera III, гастроскопа GIF 190 HQ, інсуфлятора СО2, дистального ковпачка, електрохірургічного блока BOWA ARC 400 в режимі effect 2, sprey coag 40 Вт, cut effect 3. Розріз та формування тунелю починали на 5–7 см вище пухлини, після входження в підслизовий шар формували тунель до пухлини з її наступною дисекцією від м’язового та слизового шару. Великі судини в підслизовому шарі коагульовані за допомогою Coagrasper.
Епітеліоїдна гемангіоендотеліома печінки: диференційний підхід до терапії
Ю.І. Зайвелєва, В.О. Кропельницький, Д.О. Федоров, О.О. Підопригора, О.В. Гриненко
Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова НАМН України, Київ, Україна
Вступ. Епітеліоїдна гемангіоендотеліома печінки (ЕГЕП) — це дуже рідкісна злоякісна пухлина судинного походження. Методи лікування включають хірургічні втручання (резекцію, трансплантацію печінки, абляцію) та системну терапію, однак єдиний стандарт терапії наразі відсутній.
Мета. Оцінити ефективність різних підходів до лікування пацієнтів з ЕГЕП.
Матеріали і методи дослідження. Вивчено результати лікування 10 пацієнтів віком 27–71 років з ЕГЕП у період 2008–2024 рр. в Національному науковому центрі хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова НАМН України. Усі пацієнти мали ураження печінки, у 2 випадках зафіксовано синхронне ураження селезінки.
Результати. Радикальне хірургічне втручання на печінці проведено у 70% пацієнтів і включало бісегментектомію (14,3%), розширену гемігепатектомію (71,4%), трисекцієктомію (14,3%). Ускладнення розвивалися у 28,6% випадків (I–III стадії), післяопераційна летальність відсутня. Діагноз підтверджено гістологічно та імуногістохімічно (за маркерами CD31, Fli-1, CD34). Адʼювантну терапію пацієнти не отримували. При подальшому спостереженні у 3 хворих виникли легеневі метастази через 8, 32 та 61 міс. Пацієнти з нерезектабельними ураженнями отримували VEGFR-інгібітори, mTOR-інгібітори, INF-α 2b. Медіана виживаності становила 62,5 міс для осіб після радикального втручання і 37,4 міс — для нерезектабельних форм ЕГЕП.
Висновки. Хірургічне лікування є основним методом терапії ЕГЕП, тоді як системна терапія потребує пошуку нових ефективних опцій.
Предиктори ендогенної інтоксикації та прогнозу гнійно-інфекційних ускладнень у хворих на обтураційну товстокишкову непрохідність
Д.В. Бачинський, В.Д. Скрипко, Ю.Д. Партикевич, С.В. Маліборська
Івано-Франківський національний медичний університет, Україна
Вступ. Обтураційна товстокишкова непрохідність пухлинного генезу та її ускладнення залишаються однією з найскладніших проблем в абдомінальній хірургії. Серед незадовільних результатів хірургічного лікування — наслідки ендогенної інтоксикації, що загрожують життю, неефективна резекція, яка викликає ішемічні зміни в стінці кишки, а також невчасно діагностовані гнійно-септичні ускладнення.
Матеріали і методи дослідження. В основу дослідження покладено результати комплексного обстеження 115 осіб. У І групу залучено 59 (51,3%) пацієнтів, лікування яких проводилося згідно з рекомендаціями Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України від 2.04.2010 р. № 297, а у ІІ групу залучено 56 (48,6%) хворих, терапія яких проводилася за запропонованим нами комплексним лікуванням із використанням дезінтоксикаційної, антиоксидантної та білковозамісної терапії, а також гепатопротекторних середників.
Результати. Під час госпіталізації пацієнтів виявлено значне підвищення показників ендотоксикозу. Зокрема, рівні лейкоцитарного індексу інтоксикації (ЛІІ), індексу інтоксикації (ІІ) та молекул середньої маси (МСМ) становили (4,45±0,08) ум. од., (8,76±0,11) ум. од. та (0,54±0,01) ум. од. відповідно. Аналіз показників перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) також свідчить про тенденцію до зростання: вміст малонового альдегіду (МА) досягнув (5,82±0,9) нмоль/мл, а дієнових кон’югатів (ДК) — (2,59±0,04) ум. од. У 21 пацієнта (18,2%) у післяопераційний період виникли ранні гнійно-інфекційні ускладнення: нагноєння післяопераційної рани — у 8 (6,9%) осіб, недостатність швів анастомозу — у 6 (5,2%), абсцес черевної порожнини — у 3 (2,6%) та абсцес пресакрального простору — у 4 (3,4%). Відмічалося зростання рівня C-реактивного білка (СРБ) у сироватці крові: з (15,2±0,7) мг/л на 2-гу–3-тю добу до (30,1±0,7) мг/л на 6-ту добу. Рівні прокальцитоніну (ПКТ) підвищувалися з (1,27±0,1) нг/мл на 2-гу добу до (3,2±0,04) нг/мл на 6-ту добу. Ця динаміка свідчила про розвиток гнійно-інфекційних ускладнень, що потребувало призначення антибіотикотерапії та за потреби — повторних хірургічних втручань.
Висновки. Порушення процесів вільнорадикального окиснення ліпідів є пусковим механізмом ендогенної інтоксикації.
У пацієнтів з гострою обтураційною кишковою непрохідністю (ГОКН) ендогенна інтоксикація супроводжується активацією оксидативного стресу: рівень МА підвищується у 1,79 раза (р <0,05), а ДК — у 2 рази (р <0,05).
Рекомендується визначати рівні ПКТ та СРБ на 2-гу–6-ту добу після операції всім хворим на колоректальний рак.
Систематична реконструкція печінкових вен при резекції печінки з приводу колоректальних метастазів: обсерваційне дослідження коротко- та середньострокових результатів
Є.С. Трегуб
Клінічна лікарня «Феофанія» ДУС, Київ, Україна
Вступ. Резекція печінки з приводу пухлин, які контактують з гепатокавальним конфлюенсом, може потребувати резекції печінкових вен (ПВ) з або без реконструкції. Реконструкція ПВ може бути або дефінітивною, якщо немає інших опцій для забезпечення резектабельності; або паренхімо-зберігальною, що сприяє презервації додаткової тканини печінки.
Методи. Дослідження охоплювало всі послідовні випадки резекції печінки з реконструкцією ПВ у пацієнтів з метастазами колоректального раку в печінку (КРРМП) з червня 2022 р. до липня 2024 р., оперовані однією хірургічною бригадою.
Результати. Серед 76 резекцій печінки внаслідок КРРМП 13 пацієнтам (17,1%) виконано гепатектомію з реконструкцією хоча б однієї ПВ. Усього реконструйовано 14 ПВ і 2 нижні порожнисті вени (НПВ). Один пацієнт потребував прийому тотальної васкулярної ексклюзії тривалістю 135 хв із холодовою перфузією in situ та екстракорпоральним вено-венозним шунтуванням. Ми зафіксували 1 ранню післяопераційну смерть (7,6%); частка значних післяопераційних ускладнень становила 38%. Короткострокова прохідність реконструйованих ПВ — 91,6%, довгострокова — 63%. Ми не відзначали клінічно значущих наслідків оклюзії ПВ. Систематична реконструкція ПВ дозволила зберегти додаткову паренхіму (у середньому 490 мл, 95% ДІ 373–607). Середня тривалість післяопераційного перебування становила 7,5 доби (IQR 7–10). Розроблено інституційний алгоритм ухвалення рішень.
Висновки. Реконструкція ПВ може систематично використовуватися в разі резекції печінки через КРРМП. Подальші дослідження можуть допомогти виявити найбільш відповідні критерії відбору пацієнтів та методи реконструкції.
Штучний інтелект у онкології: тенденції та виклики
Б.С. Хільчевський¹, ², П.С. Талапова¹, ², Д.Є. Кадук¹, ³, М.О. Трофименко¹, Т.С. Несміян¹, М.М. Ведь¹, І.Б. Агеєва¹
¹IT компанія SciForce, Харків, Україна
²Харківський національний медичний університет, Харків, Україна
³Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харків, Україна
Вступ. Штучний інтелект (ШІ) суттєво трансформує галузь онкології, покращуючи діагностику, прогнозування та лікування. Однак залишаються виклики щодо якості даних, стандартизації алгоритмів та їх інтерпретованості.
Мета. Проаналізувати тенденції у використанні ШІ у сфері онкології, визначити ефективність моделей ШІ (МШІ), виявити бар’єри їх впровадження та окреслити напрями, що потребують подальших досліджень.
Матеріали і методи дослідження. Аналіз охоплює 6466 статей з бази даних Web of Science за період 2019–2024 рр. Застосовано Python для категоризації статей за типами раку, МШІ та їхньою точністю.
Результати. Найбільше досліджується рак молочної залози (1266 статей, 19,6%) та рак легень (763 статей, 11,8%). Згорткові нейронні мережі (Convolutional neural network — CNN) є найпоширенішою МШІ. 30,64% (1982 статті) МШІ продемонстрували дуже високу точність (≥95%); 19,33% (1250 статей) — високу точність (90–94,9%), 15,89% (1027 статей) — середню (80–89,9%). Саркомам, онкогематологічним захворюванням та меланомі присвячено 55 (0,9%), 49 (0,8%) та 34 (0,5%) досліджень відповідно. Рідкісні види онкопатології (мезотеліома, рак яєчок) вивчали у 8 (0,1%) та 1 (0,02%) дослідженнях.
Висновки. Незважаючи на значний потенціал ШІ в діагностиці поширених видів пухлин, розробка моделей для рідкісних онкологічних захворювань залишається обмеженою через брак даних і недостатню валідність. Необхідно розвивати стандартизацію даних, підвищувати інтерпретованість алгоритмів і розширювати використання ШІ для рідкісних онкологічних нозологій.
Роль прогностичних біомаркерів у резидуальній пухлині РМЗ HER2-low
С.А. Лялькін, О.Є. Човган, А.І. Коваленко, М.С. Кротевич, Н.М. Майданевич, Н.В. Касап, П.А. Шудрак, К.В. Ковальова, А.В. Шевчук
Державне некомерційне підприємство «Національний інститут раку», Київ, Україна
Вступ. Понад 50% випадків раку молочної залози (РМЗ) наразі визначаються як «HER2-low» з імуногістохімічним показником HER2 +1 або +2 з негативним тестом флуоресцентної гібридизації in situ (FISH).
Метою дослідження було вивчити прогностичну цінність імунобіологічних маркерів (пухлинно-інфільтрувальних лімфоцитів (ПІЛ) та їх субпопуляцій) у резидуальній пухлині після завершення неоад’ювантної хімієтерапії (НАХТ) у хворих на РМЗ з низьким рівнем HER2.
Матеріали і методи дослідження. Проведено аналіз результатів лікування 55 пацієнтів із люмінальним типом РМЗ HER2-low IIB–IIIB стадій, які отримували НАХТ. Імуногістохімічним методом досліджували рівні ПІЛ та їхніх субпопуляцій (FOXP3+, CD4+, CD8+) у хворих на момент встановлення діагнозу в матеріалі трепанобіопсії та резидуальній пухлині в післяопераційному матеріалі.
Результати. Ризик рецидиву у пацієнтів із люмінальним РМЗ з низьким рівнем HER2, які отримували НАХТ перед операцією, пов’язаний з рівнем FOXP3+ лімфоцитів, індексом Ki-67 у резидуальній пухлині, кількістю уражених пахвових лімфовузлів після НАХТ та об’ємом життєздатної залишкової пухлини (ОЖЗП). Виявлено, що підвищений рівень FOXP3+ лімфоцитів у резидуальній пухлині підвищує ризик метастазування в 1,3 раза (відносний ризик (ВР) = 1,3; 95% довірчий інтервал (ДІ) 1,01–1,39; р=0,03). Також встановлено, що у пацієнтів із високими показниками ОЖЗП після НАХТ ймовірність рецидиву зростає на кожен відсоток (ВР=1,05; 95% ДІ 1,00–1,06; p=0,02) зі стандартизацією для інших факторів ризику. Виявлено, що підвищення рівня інтратуморальних та стромальних CD8+ лімфоцитів у резидуальній пухлині після НАХТ значно знижує ризик рецидиву РМЗ (ВР=0,69; 95% ДІ 0,5–0,9; p=0,03 та ВР=0,7; 95% ДІ 0,4 –0,9; p=0,01 відповідно).
Висновки. Результати нашого дослідження свідчать про сприятливу прогностичну значущість ПІЛ у резидуальній пухлині при HER2-low РМЗ. Доведено незалежну прогностичну цінність FOXP3+ лімфоцитів у резидуальній пухлині хворих на РМЗ з низьким рівнем HER2. Доцільно включити визначення рівня лімфоцитів FOXP3+ у резидуальній пухлині до стандартних алгоритмів стратифікації груп ризику.
Лапароскопічне ішемічне прекондиціонування шлунка у пацієнтів з раком стравоходу перед проведенням езофагектомії
Ю.М. Кондрацький, А.В. Городецький, М.О. Пепенін, О.Ю. Добржанський, Є.А. Шудрак, В.О. Турчак, Н.О. Коваль, А.О. Омельчак, Я.О. Свічкар
Державне некомерційне підприємство «Національний інститут раку», Київ, Україна
Вступ. Сучасні методи радикального лікування раку стравоходу, такі як субтотальна езофагектомія з одномоментною пластикою шлунковим кондуїтом, мають високий рівень ускладнень (61,8–66,6%) і 30-денної летальності (2,6%). Нещодавні методи, такі як ішемічне прекондиціонування шлунка, зумовили багатонадійні результати у зменшенні кількості ускладнень. Однак варіабельність дизайнів досліджень і недостатня кількість залучених пацієнтів потребують подальших досліджень для стандартизації методів передопераційного кондиціонування і поліпшення результатів хірургічних втручань, що і стало причиною проведення цього дослідження.
Методи. Це одноцентрове проспективне когортне дослідження. Загалом залучено 56 пацієнтів у період з лютого 2022 до березня 2024 р., яких розподілено на 2 групи: лапароскопічне ішемічне прекондиціонування шлунка (LGIP) (n=26) і контрольну (n=30). У дослідженні оцінювали частоту виникнення неспроможності анастомозу (НА), повторних втручань та летальність у кожній групі. LGIP включала лігування лівої шлункової артерії; без лігування коротких шлункових артерій через значний злуковий процес, який відмічався в попередній фазі дослідження.
Результати. За результатами зафіксовано, що в групі LGIP частота виникнення НА була нижчою (7,69%) порівняно з контрольною групою (16,66%), р <0,05. Крім того, пацієнти в групі LGIP не мали гострої НА (тип III за Європейською об’єднаною клінічною групою (European Collaborative Clinical Group — ECCG); 1 (3,84%) пацієнт мав НА I типу, і 1 (3,84%) — НА II типу. На противагу цьому в контрольній групі у 3 (10,00%) з 5 хворих діагностовано гостру НА III типу, яким виконано операції за Тореком, тому частота гострої НА становила 0,0 проти 10,00% відповідно, p <0,02. Частота повторних хірургічних втручань також достовірно відрізнялася між двома групами: 3,84% у групі LGIP проти 16,66% у контрольній групі, p <0,05. Рівень летальності становив 3,84% у групі LGIP і 6,66% у контрольній групі, p=0,334.
Висновок. За результатами цього дослідження встановлено, що LGIP значно знижує частоту виникнення НА і повторних втручань порівняно з контрольною групою. Частота розвитку НА була значно нижчою в групі LGIP (7,69 проти 16,66%) без випадків гострої НА (тип III) порівняно з контрольною групою, в якій були більш тяжкі випадки НА, що потребували повторного хірургічного втручання. Отже, ці результати свідчать про те, що LGIP є перспективним методом поліпшення післяопераційних результатів у пацієнтів з раком стравоходу.
Бідирективна поліхімієтерапія з використанням РІРАС у першій лінії паліативного лікування пацієнтів з перитонеальним карциноматозом раку шлунка
М.О. Пепенін, Ю.М. Кондрацький, А.В. Городецький, О.Ю. Добржанський
Державне некомерційне підприємство «Національний інститут раку», Київ, Україна
Вступ. Рак шлунка (РШ) залишається одним із найпоширеніших і найлетальніших видів раку в усьому світі. Очеревина є найпоширенішим місцем віддаленого поширення пухлини. Стандартним методом лікування перитонеального карциноматозу (ПК) при РШ є системна терапія, але результати лікування залишаються вкрай незадовільними, а середня загальна виживаність варіює в межах 3–9 міс, що зумовлює потребу в новітніх методах лікування. Внутрішньочеревна аерозольна хімієтерапія під тиском (Pressurized intraperitoneal aerosol chemotherapy — PIPAC) є найновішою методикою внутрішньочеревної хімієтерапії. Деякі попередні дані свідчать про те, що PIPAC може досягти поліпшення довгострокових результатів у пацієнтів з ПК РШ, особливо в бідирективному режимі (застосування поєднано із системною хімієтерапією). Однак бракує проспективних досліджень, які б підтвердили ефективність комбінації PIPAC і системної терапії для лікування в першій лінії.
Мета. Проаналізувати ефективність РІРАС в бідирективній поліхімієтерапії лікування ПК РШ.
Матеріали і методи дослідження. За даними систематичного огляду, проведеного у відділенні, за допомогою РІРАС встановлено потенціал для підвищення загальної виживаності та зниження частоти розвитку ускладнень порівняно з іншими методами внутрішньочеревної хімієтерапії. Повна патологічна відповідь, хоча і була рідкісним явищем, вказує на потенціал PIPAC як ефективного засобу лікування ПК.
Результати. У ДНП «Національний інститут раку» ініційовано дослідження № 255/7, воно є проспективним обсерваційним відкритим одноцентровим дослідженням II фази, мета — дослідити безпеку та ефективність РІРАС у комбінації із системною поліхімієтерапією за схемою FOLFOX в якості першої лінії лікування ПК РШ.
Висновки. Повна відповідь на PIPAC поки що є рідкісним явищем. Подовження виживаності з підвищенням якості життя зумовлює необхідність подальших досліджень.
Підбір оптимального тиску VAC-системи для загоєння інфекційних ускладнень післяопераційних ран в торакоабдомінальній хірургії
Ю.М. Кондрацький, В.О. Турчак, О.Ю. Добржанський, А.В. Колесник, М.О. Пепенін, Є.А. Шудрак, А.В. Городецький, А.О. Омельчак, Н.О. Коваль, Я.О. Свічкар
Державне некомерційне підприємство «Національний інститут раку», Київ, Україна
Вступ. Повільне загоєння інфекційних ран, особливо складних післяопераційних, є серйозною проблемою, що призводить до збільшення тривалості лікування і потребує повторних хірургічних втручань, а також накладає величезний соціальний і фінансовий тягар. Використання VAC-систем є ефективним способом ведення пацієнтів із післяопераційними інфекціями. Тому важливо знайти оптимальний метод використання VAC-систем задля отримання найкращого ефекту найшвидшим шляхом, водночас не отримати додаткових ускладнень чи негативних наслідків терапії негативним тиском.
Методи. Огляд медичної літератури та електронних джерел, використовуючи ключові слова «вакуумне закриття»; «VAC»; «терапія ран негативним тиском»; «NPWT»; «тяжкі рани» на PubMed та Google Scholar.
Результати. Накладання VAC-cистеми включає очищення рани, промивання фізіологічним розчином, забезпечення адекватного гемостазу, осушення шкіру навколо рани. Для перев’язки використовують стерильні піни, оскільки вони забезпечують рівномірний розподіл негативного тиску по всьому рановому ложу. У піні фіксується фенестрована евакуаційна трубка, яка з’єднана з вакуумним насосом. Потім рана закривається адгезивною пов’язкою в такий спосіб, щоб вона покривала піну, трубку і принаймні 3–5 см навколишніх здорових тканин, щоб забезпечити водо- та повітрянепроникність рани. Пов’язку зазвичай змінюють на 3-й день. Режим від’ємного тиску може бути безперервним або переривчастим, у діапазоні 50–125 мм рт.ст. Переривчастий режим складається з циклу 5 хв увімкненої фази та 2 хв вимкненої фази.
Проведені дослідження продемонстрували збільшення утворення грануляційної тканини при вакуумі із тиском до 300 мм рт.ст. порівняно з відсмоктуванням під низьким тиском (25 мм рт.ст.) або високим (500 мм рт.ст.) вакуумом. Відсмоктування під низьким тиском (25–75 мм рт.ст.) призводить до зменшення відтоку рідини з рани і виведення токсинів, а також до зниження швидкості утворення грануляційної тканини (p <0,001). Високий тиск відсмоктування (200–500 мм рт.ст.) викликає підвищену механічну деформацію тканин, що призводить до локального зниження перфузії та зменшення утворення грануляційної тканини (p <0,001), тому оптимальним вважається негативний тиск у межах 75–200 мм рт.ст.
Висновки. Використання негативного тиску в діапазоні 75–200 мм рт.ст. допомагає отримати оптимальний ефект: стабілізують рану, зменшують набряк, знижують бактеріальне навантаження, покращують перфузію тканин і стимулюють утворення грануляцій, водночас мінімізують негативні можливі наслідки використання терапії негативним тиском.
Застосування ендоскопічної вакуумної терапії при повностінних дефектах стравоходу та неспроможності стравохідно-шлункового анастомозу
Ю.М. Кондрацький1, І.Л. Насташенко1, 2, Я.О. Свічкар1, А.В. Колесник1, Є.А. Шудрак1, О.Ю. Добржанський1, М.О. Пепенін1, І.О. Українець1, Н.О. Коваль1, А.О. Омельчак1, А.В. Городецький1, В.О. Турчак1
1Державне некомерційне підприємство «Національний інститут раку», Київ, Україна
2Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, Київ, Україна
Вступ. Неспроможність стравохідно-шлункових анастомозів та стравохідно-плевральні нориці є серйозними післяопераційними ускладненнями, які призводять до високих показників летальності. Ендоскопічна вакуумна терапія (ЕВТ) — це сучасна малоінвазивна методика, що дозволяє ефективно лікувати цю категорію хворих.
Матеріали та методи дослідження. З травня 2023 до вересня 2024 р. проліковано 13 пацієнтів з повностінними дефектами стравоходу та стравохідно-шлункового анастомозу. У 4 (30,7%) хворих нориці виникли як ускладнення після видалення новоутворень стравоходу: 2 — лейоміоми, 1 — GIST, 1 — кісти. У 9 (69,3%) пацієнтів неспроможність стравохідно-шлункового анастомозу виникла після операційних втручань через злоякісне новоутворення нижньої третини стравоходу.
У першій групі пацієнтів діаметр нориці становив 0,5–1,0 см, що ускладнювало встановлення спонжу дренажної системи в просвіт нориці, тому його розміщували в просвіті стравоходу на рівні дефекту. Заміна VAC-системи проводилася через 3–4 доби, повне закриття нориці відбувалося через 3–5 замін.
У осіб другої групи дефекти сягали ¼–½ окружності анастомозу. Перед встановленням дренажної вакуумної системи виконувалася санація асоційованої порожнини. Спонж VAC-системи на початку лікування встановлювався в норицевий канал, потім у міру зменшення розмірів порожнин та дефектів анастомозів — у просвіт стравоходу. Заміна дренажу проводилася на 3-тю–5-ту добу. Закриття дефектів досягалося через 6–10 замін VAC-систем. У випадках значних розмірів асоційованих порожнин додатково застосовувалося їх зовнішнє дренування.
Результати. В усіх 13 пацієнтів досягнуто повного закриття дефектів. Ранніх ускладнень ЕВТ у досліджуваній групі хворих не зафіксовано. У 2 (22,2%) пацієнтів другої групи через 2 та 4 міс після завершення лікування сформувався рубцевий частковий стеноз стравохідно-шлункового анастомозу, що потребувало проведення курсу його балонної дилатації. Дискомфорт хворого викликаний необхідністю частих ендоскопій та «прив’язкою» до VAC-системи, що виправдано позитивними результатами терапії.
Висновки. ЕВТ є ефективною альтернативою в лікуванні пацієнтів з повностінніми дефектами стравоходу та неспроможністю стравохідно-шлункових анастомозів.
Перевагами ЕВТ насамперед є малоінванзивність, значно нижчі показники ускладнень та летальності порівняно з хірургічними методами.
Недоліками методу є необхідність багаторазової заміни дренажної системи і дискомфорт пацієнта, пов’язаний з «прив’язкою хворого» до VAC-системи.
Неспроможність стравохідно-шлункового анастомозу після езофагектомії з приводу раку стравоходу
Ю.М. Кондрацький, Є.О. Козак, М.О. Пепенін, А.В. Городецький, А.В. Колесник, О.Ю. Добржанський, Є.А. Шудрак, А.О. Омельчак, В.О. Турчак, Н.О. Коваль, Я.О. Свічкар
Державне некомерційне підприємство «Національний інститут раку», Київ, Україна
Вступ. Неспроможність стравохідно-шлункового анастомозу (НА), згідно з Європейською об’єднаною клінічною групою (European Collaborative Clinical Group — ECCG), визначається як «дефект крізь усю товщину стінки, що може знаходитися в ділянці стравоходу, анастомозу, механічного шва або шлункового трансплантату незалежно від форми дефекту чи методу його ідентифікації». НА є одним з найбільш тяжких ускладнень езофагектомії, яке призводить до високої летальності, збільшення тривалості перебування хворих у лікарні та значних фінансових витрат. Частота виникнення НА варіює в межах 11,4–21,2%, а смертність — 7,2–35%.
Мета дослідження. Метою дослідження є огляд наявної медичної літератури та визначення основних факторів ризику, можливостей діагностики і способів лікування НА, дослідження наявних методів, спрямованих на зниження частоти виникнення НА, формулювання питань, які потребують подальшого вивчення.
Методи. Огляд наукової літератури та електронних джерел через використання ключових слів «неспроможність анастомозу»; «езофагектомія»; «рак стравоходу»; «післяопераційні ускладнення» на PubMed та Google Scholar.
Результати. Фактори, які підвищують ризик виникнення НА: індекс маси тіла (ІМТ) >30 кг/м2 або <18,5 кг/м2, рівень альбуміну <3,0 г/дл, артеріальна гіпертензія (АГ), серцева недостатність (СН), хронічна ниркова недостатність (ХХН), цукровий діабет (ЦД), атеросклеротичне ураження аорти та артерій шлунка, стероїди, тютюнопаління, шийне розташування анастомозу. Фактори, які не впливають на ризик виникнення НА: неоад’ювантна хімієпроменева терапія, використання мініінвазивних та гібридних операцій, техніка накладання анастомозу.
Порогові лабораторні показники, які свідчать на користь НА: С-реактивний білок >17 мг/дл на 3-й післяопераційний день (ПОД), амілаза дренажу 125–250 UI/L в 4-й ПОД.
Комбінація КТ та ендоскопії є золотим стандартом діагностики НА. Вони дозволяють оцінити цілісність слизової оболонки та стан тканин, що оточують ділянку анастомозу.
Консервативні методи лікування ефективні при НА з мінімальними симптомами, вони включають відмову від харчування перорально, харчування через назогастральний зонд, ентеральне харчування через єюностому або парентеральне харчування, інгібітори протонної помпи (ІПП), антибіотикотерапію, протигрибкову терапію, дренування рідинних скупчень та інфікованих порожнин.
Для дефектів >15 мм стентування за допомогою саморозширюваних внутрішньостравохідних стентів (SEMS) є найбільш поширеним ендоскопічним методом лікування НА. Іншим методом є ендоскопічна вакуумна терапія (Vacuum-Assisted Closure — EVAC) — успішність закриття дефекту анастомозу становить 86–100%. Менш поширені методи ендоскопічного лікування, які потребують подальшого вивчення: «stent-over-sponge» (SOS), кліпування за допомогою «over-the-scope-clip» (OTSC), використання ціаноакрилату та фібринового клею.
Хірургічне лікування використовують у випадках НА, які викликані технічними помилками накладання анастомозу і розвиваються протягом перших 72 год; у разі неефективності консервативної терапії та ендоскопічного лікування; пацієнтів в тяжкому стані, спричиненому сепсисом; некрозу шлункового трансплантату, неконтрольованого медіастиніту та емпієми плеври. Накладання швів на свіжий дефект анастомозу можливе, якщо відсутнє некротизування шлункового трансплантату, в іншому випадку виконують резекцію некротизованої ділянки та накладання нового анастомозу або виведення тимчасової езофагостоми в ділянці шиї з подальшою реконструкцією за допомогою товстої або порожньої кишки.
Висновки. Неспроможність стравохідно-шлункового анастомозу як ускладнення езофагектомії має серйозні наслідки як для пацієнта, так і системи охорони здоров’я. Додаткового вивчення потребує питання скринінгу хворих з наявними факторами ризику з метою створення інструментів для прогнозування перебігу післяопераційного періоду, раннього виявлення та лікування НА. Важливою також є розробка єдиних стандартів діагностики та лікування, що сприятиме покращенню лікування за межами високоспеціалізованих хірургічних центрів. Подальшого дослідження потребують методи ішемічного прекондиціонування та інтраопераційної оцінки перфузії шлункового трансплантату за допомогою індоціаніна зеленого (indocianin green — ICG). Нерозв’язаним залишається питання визначення чітких показань до переходу від консервативної терапії та ендоскопічного лікування до хірургічних методів.
Класика чи інновація? Хірургічне лікування раку шлунка та симультанна профілактична холецистектомія
Ю.М. Кондрацький, Н.О. Коваль, А.В. Колесник, Є.А. Шудрак, О.Ю. Добржанський, М.О. Пепенін, А.В. Городецький, В.О. Турчак, Я.О. Свічкар, А.О. Омельчак
Державне некомерційне підприємство «Національний інститут раку», Київ, Україна
Вступ. Жовчнокам’яна хвороба (ЖКХ) є одним з основних післяопераційних ускладнень після хірургічного лікування раку шлунка. За даними різних досліджень, частота виникнення ЖКХ після гастректомії (ГЕ) коливається в межах 10–25%, що є значно вищим показником порівняно із загальною популяцією (15–25% проти 2,2–5,0%). Така висока частота може бути пов’язана з пересіченням гілок блукаючого нерва, проведенням лімфатичної дисекції типу D1 або D2, а також вибором методу реконструкції шлунково-кишкового тракту (Roux-en-Y або Більрот II). Відомо також, що рівень летальності у пацієнтів, які перенесли холецистектомію (ХЕ) після резекції шлунка, досягає 20,0–57,0%. Водночас не у всіх пацієнтів з діагностованою ЖКХ після резекції шлунка вона є симптоматичною. Проте при розвитку холедохолітіазу ендоскопічна ретроградна холангіопанкреатографія (ЕРХПГ) стає неможливою через метод реконструкції після ГЕ (Roux-en-Y). Отже, залишаються відкритими питання щодо вибору найкращої стратегії для лікування ЖКХ після ГЕ, а також доцільності профілактичної ХЕ.
Мета дослідження. Це дослідження спрямоване на оцінку необхідності профілактичної ХЕ під час ГЕ. Проаналізовано частоту та фактори ризику розвитку ЖКХ, холециститу та холангіту у хворих, яким виконано ГЕ через рак шлунка.
Матеріали та методи дослідження. Із січня 2019 до січня 2024 р. в ДНП «Національний інститут раку» проведено ГЕ з лімфатичною дисекцією D2 та реконструкцією Roux-en-Y у 763 пацієнтів з раком шлунка. У 696 хворих не діагностовано ЖКХ до операції, і ХЕ не виконано. 657 пацієнтів спостерігали більше 12 міс. Комп’ютерну томографію (КТ) проводили згідно з клінічними рекомендаціями. У разі підозри на ЖКХ виконували додаткову ультразвукову діагностику (УЗД).
Результати. Серед 657 пацієнтів, яким виконано ГЕ, у 103 (15,6%) діагностовано безсимптомну ЖКХ. За допомогою однофакторного аналізу зафіксовано значущий зв’язок між ГЕ та виникненням холециститу і холангіту (p=0,002). Чоловіки та пацієнти віком понад 60 років мали значно вищий ризик розвитку ЖКХ. У 9 пацієнтів (1,4%) було діагностовано холедохолітіаз, при лікуванні якого використана відкрита холедохоскопія через неможливість проведення ЕРХПГ. У ранній післяопераційний період у 17 пацієнтів (1,6%) розвинувся гострий некалькульозний холецистит на тлі гострого післяопераційного панкреатиту, що потребувало повторних хірургічних втручань із зовнішнім дренуванням жовчних шляхів.
Під час порівняння ускладнень після симультанної ХЕ не виявлено суттєвої різниці між групами (7,6 проти 8,1%). Показники летальності також не відрізнялися між комбінованою операцією (1,2%) і лише ГЕ (1,5%).
Висновки. Комбіновані хірургічні втручання з ХЕ при безсимптомній ЖКХ є доцільними, оскільки не підвищують ризик післяопераційних ускладнень та летальності. Розвиток ЖКХ після ГЕ пов’язаний із низкою факторів, таких як метод реконструкції, вік, стать, рівень лімфатичної дисекції та пересічення блукаючого нерва. Враховуючи підвищений ризик розвитку ЖКХ у популяції пацієнтів, що перенесли ГЕ, питання щодо рутинної профілактичної ХЕ залишається відкритим та потребує подальшого дослідження. Як нова стратегія лікування, профілактична ХЕ має переваги і, можливо, увійде в стандарт хірургічного лікування раку шлунка в майбутньому. Індивідуалізована стратегія профілактичних ХЕ для профілактики ЖКХ після раку шлунка є основним напрямком майбутніх досліджень.
Санація та дренування за допомогою торакальних дренажів при неспроможності езофагоентероанастомозу
Ю.М. Кондрацький, Л.І. Мельник
Державне некомерційне підприємство «Національний інститут раку», Київ, Україна
Актуальність. Рак стравоходу є злоякісною пухлиною з високою захворюваністю та смертністю. За прогнозами на 2040 р., порівняно з 2020 р. захворюваність зросте на 31,4% та смертність на 33,0%. Основним напрямком лікування є хірургічне втручання, проте при езофагоектомії ризик виникнення неспроможності анастомозів досягає 5–20%. Основними ускладненнями є медіастиніт (МТ), плеврит (ПТ), емпієма плеври (ЕП). Одним з видів терапії є дренування плевральної порожнини та середостіння.
Мета дослідження. Оцінити летальність при неспроможності анастомозу, а також роль дренування середостіння та плевральної порожнини.
Методи. Для цього дослідження проведено ретроспективне дослідження пацієнтів, які в післяопераційний період після езофагектомії мали неспроможність анастомозу та подальше дренування середостіння або плевральної порожнини. У період з 2019 до 2023 р. пацієнтам з раком стравоходу проведено езофагоектомію відкритим та лапароскопічним доступом у відділенні пухлин стравоходу та шлунка ДНП «Національний інститут раку» з подальшою неспроможністю анастомозу. З 13 пацієнтів 4 померли від подальшого розвитку ускладнень. Після цього особам, що вижили, операційно встановлювалися дренажі до ділянки анастомозу та додаткові для подальшого контролю. У разі виникнення таких ускладнень, як ЕП, МТ і ПТ, встановлювали додатково до 3 дренажів по правому або лівому фланку (залежно від локалізації запального процесу) для проведення санації порожнин.
Результати. Серед усієї групи пацієнтів з неспроможністю анастомозу 69,3% були віком старше 60 років. З них 30,8% отримали летальний результат, також 75% хворих в анамнезі мали хронічні серцево-судинні захворювання (ССЗ), 25% — легень, 25% — підшлункової залози. Серед пацієнтів з позитивним результатом лікування у 55,5% осіб зафіксовано ССЗ, у 11,% — захворювання підшлункової залози.
Висновок. Серед хворих з неспроможністю анастомозу та подальшими ускладненнями у вигляді МТ, ПТ і ЕП 69,3% мали позитивний результат лікування, що також дозволило обрати органозберігальну тактику та ефективну малотравматичну терапію. Серед пацієнтів з летальним завершенням хвороби 30,7% мали більший відсоток наявності хронічних захворювань та вся група належала до осіб віком старше 60 років.
Індоціанін зелений (ICG): розчарування у сучасній хірургії раку шлунка. Метааналіз
Ю.М. Кондрацький, Є.А. Шудрак, А.В. Городецький, М.О. Пепенін, О.Ю. Добржанський, В.О. Турчак, Н.О. Коваль, А.О. Омельчак, Я.О. Свічкар
Державне некомерційне підприємство «Національний інститут раку», Київ, Україна
Вступ. Рак шлунка є 5-м за поширеністю злоякісним новоутворенням у світі та 4-ю провідною причиною летальності від онкопатології. Лімфатичні вузли (ЛВ) є основними шляхами метастазування, і адекватна дисекція є критично важливою для зниження ризику рецидиву. Складна анатомія та багате кровопостачання роблять цю процедуру технічно складною під час радикальної гастректомії. Індоціанін зелений (indocianin green — ICG) є флюоресцентним барвником, який дозволяє хірургу в режимі реального часу бачити ЛВ, забезпечуючи точніше їх видалення. Метою метааналізу було визначити ефективність, безпеку та доцільність використання технології ICG у хірургічному лікуванні раку шлунка. Основними кінцевими точками були загальна кількість видалених ЛВ, кількість метастатичних ЛВ, тривалість операції, обсяг крововтрати та частота післяопераційних ускладнень.
Методи. Пошук медичної літератури проводився в базах даних Web of Science, PubMed та Cochrane Library станом на березень 2023 р. У метааналіз залучено 8 досліджень із загальною кількістю 1227 пацієнтів (541 у групі ICG та 686 у контрольній групі). Зведений аналіз виконано з дотриманням вимог PRISMA. Показники аналізувалися за допомогою SPSS IBM версії 28.0.0. Зведена оцінка проводилася за допомогою моделі випадкових ефектів.
Результати. Загальна кількість видалених ЛВ: у групі ICG середня кількість видалених ЛВ становила 28,3 (±7,4) проти 23,3 (±6,1) у контрольній групі, що вказує на значну різницю на рівні (WMD=4,99; 95% ДІ 0,19–1,42; p=0,01) з високою гетерогенністю (Tau²=0,75; H²=25,92; I²=96%). Кількість метастатичних ЛВ: у 4 дослідженнях (645 пацієнтів) не виявлено достовірної різниці між групами (WMD=0,84, 95% ДІ –0,11–0,31, p=0,36) з помірною гетерогенністю (Tau²=0,02; H²=1,67; I²=36%). Тривалість операції: за допомогою метааналізу 12 досліджень не встановлено суттєвої різниці у тривалості операції між групами (WMD=–8,79 хв; 95% ДІ –2,69–0,7, p=0,25) з високою гетерогенністю (Tau²=5,17; H²=129,66; I²=99%). Обсяг крововтрати: пацієнти у групі ICG мали середню втрату крові на 10,28 мл менше (WMD=–16,53 мл, 95% ДІ –1,79–0,37; p=0,2) порівняно з контрольною групою, але ця різниця не є статистично значущою. Частота післяопераційних ускладнень: вона не відрізнялася між групами, у групі ICG — 6,48% (29/447 пацієнтів), у контрольній групі — 7,6% (45/592 хворих), відношення шансів (Odds ratio — OR) = 0,84; 95% ДІ 0,52–1,36; p=0,49.
Висновок. Флюоресцентна візуалізація з ICG є ефективною та безпечною технологією для підвищення якості лімфодисекції у пацієнтів з раком шлунка, збільшуючи кількість видалених ЛВ (28,3 проти 23,3) однак без значущого впливу на кількість видалених метастатичних ЛВ, тривалість операції, крововтрату та частоту післяопераційних ускладнень.
Тотальна неоад’ювантна хімієтерапія з подальшою радикальною хірургією та HIPEC при лікуванні місцево-поширеного раку шлунка
Ю.М. Кондрацький, О.Ю. Добржанський, М.О. Пепенін, А.В. Городецький, Є.А. Шудрак, А.В. Колесник, В.О. Турчак, Н.О. Коваль, А.О. Омельчак
Державне некомерційне підприємство «Національний інститут раку», Київ, Україна
Вступ. Внутрішньочеревна гіпертермічна хімієтерапія (hyperthermic intraperitoneal chemotherapy — HIPEC) демонструє багатообіцяючі результати в лікуванні пацієнтів з раком яєчників і колоректальним раком. Застосування цієї методики сприяло значному підвищенню загальної виживаності (ЗВ) і виживаності без прогресування (ВБП) у окремих пацієнтів. Ми оцінили безпеку та ефективність HIPEC у хворих на місцево-поширений рак шлунка.
Матеріали і методи дослідження. У дослідження залучено 26 пацієнтів, хворих на рак шлунка. Усі пацієнти мали місцево-поширені (T4a-T4b) пухлини. 15 пацієнтів мали цитологічно позитивний перитонеальний лаваж (cyt+). Кожен пацієнт отримав 8 курсів неоад’ювантної хімієтерапії (FLOT) з подальшою гастректомією з лімфаденектомією D2 та HIPEC. Препарати, що використовують для HIPEC: мітоміцин 15 мг/м2 і цисплатин 75 мг/м2. Первинною кінцевою точкою була оцінка профілю безпеки. Вторинною кінцевою точкою була ефективність комбінації методів лікування.
Результати. Усі залучені пацієнти завершили повний курс лікування. Побічні ефекти під час хімієтерапії включали гематологічну токсичність: лейкопенію та нейтропенію III–IV ступеня у 17 (65,4%) пацієнтів та токсичність слизової оболонки: діарея II ступеня у 13 (50%) пацієнтів, оральний мукозит I–II ступеня у 10 (38,5%) та 7 (26,9%) хворих відповідно. Частота переходу до негативної перитонеальної цитології становила 76,9% (20 пацієнтів). Тяжкі післяопераційні ускладнення включали післяопераційний панкреатит у 4 хворих (15,4%) та неспроможність анастомозу у 3 (11,5%) пацієнтів, які не були пов’язані з HIPEC. Середня тривалість перебування в лікарні становила 9,7 (5–49) днів.
Висновки. Комплексне лікування, що включає тотальну неоад’ювантну хімієтерапію, хірургічне втручання та HIPEC, виявилося безпечним для хворих на місцево-поширений рак шлунка. Тотальна неоад’ювантна хімієтерапія та HIPEC не зумовили підвищення частоти ускладнень, пов’язаних з хімієтерапією. Необхідні подальші дослідження, щоб оцінити переваги ЗВ та ВБП.
Leave a comment