Особливості імунного мікрооточення раку грудної залози з низьким рівнем експресії HER2/neu

Одержано 9.09.2024
Прийнято до друку 12.09.2024

DOI: 10.32471/clinicaloncology.2663-466X.55-3.33188

ВСТУП

РГЗ — найпоширеніша онкопатологія серед жінок. У структурі онкологічної захворюваності жінок у розвинених країнах злоякісні пухлини грудної залози посідають 1–2 місця (20−25% усіх випадків раку). За даними Всесвітнього фонду дослідження раку (World Cancer research fund), у 2018 р. у світі зареєстровано майже 2 млн нових випадків РГЗ [1]. Незважаючи на багаторічні дослідження та великий досвід у лікуванні цього виду раку, однією з основних проблем у діагностиці та лікуванні є його висока клінічна і генетична гетерогенність. На сьогодні з урахуванням особливостей експресії маркерних генів, з клінічної та терапевтичної точки зору, цю групу захворювань класифікують на 4 основних типи, критерієм розподілу на які є експресія рецепторів естрогену (ER), прогестерону (PR) та рецептора епідермального фактора росту (HER2/neu): люмінальний А, люмінальний Б, HER2-позитивний та тричі негативний типи [2]. Однак навіть у межах 1 типу також існує певна гетерогенність пухлин, які мають свій прогноз подальшого перебігу хвороби і чутливість до певного лікування.

Близько 15–20% усім пухлинам грудної залози притаманна гіперекспресія рецептора HER2, найчастіше за рахунок ампліфікації гена ERBB2. Враховуючи, що ген ERBB2 є надзвичайно потужним протоонкогеном, пухлини з таким фенотипом характеризуються агресивним перебігом та несприятливим прогнозом [3–6]. Розробка та впровадження в клінічну практику, починаючи з 90-х років минулого сторіччя, таргетних препаратів, спрямованих на блокаду HER2-рецепторів, починаючи з моноклональних антитіл — трастузумабу, а пізніше — пертузумабу, інгібіторів тирозинкінази (лапатинібу, нератинібу, тукатинібу) та нового класу протипухлинних препаратів — кон’югатів моноклонального антитіла з цитостатиком (трастузумабу емтазину, трастузумабу дерукстекану, трастузумабу дуокармізину) драматично змінили перебіг та прогноз пацієнток з HER2-позитивним РГЗ. У результатах численних клінічних досліджень виявлено, що лише хворі HER2-позитивним РГЗ отримують користь від додавання трастузумабу до хімієтерапії, це сприяло використанню дихотомічного розподілу для оцінки HER2-статусу пухлини (позитивна або негативна) як біомаркера при плануванні терапії РГЗ [7–9]. На сьогодні HER2-позитивний РГЗ згідно з рекомендаціями Американської спільноти клінічних онкологів (American Society of Clinical Oncology — ASCO) та Коледжу американських патологів (College of American Pathologists — CAP) визначається за допомогою методів імуногістохімії (ІГХ) та/або гібридизації in situ. Відповідно до цих настанов пухлина грудної залози вважається HER2-позитивною у випадку, коли виявляється повне та інтенсивне периферичне забарвлення HER2 при ІГХ-дослідженні у ≥10% клітин (оцінка 3+) та/або ампліфікація гена зі співвідношенням HER2 / CEP17 ≥2,0 та середньою кількістю копій гена HER2 (ERBB2) ≥4,0 сигналів на клітину, встановлених методом гібридизації in situ [10].

Останнім часом у науковій літературі обговорюють доцільність виділення підтипу РГЗ з низькою експресією HER2 з метою оцінки як потенційно прогностичного та/або предиктивного фактора при різних молекулярних підтипах РГЗ. Певний рівень експресії HER2-рецептора виявляється у 60–70% усіх новоутворень грудної залози. Згідно з новою концепцією пухлина належить до РГЗ з низьким статусом HER2/neu у тих випадках, коли виявляється повне помірне або слабке периферичне забарвлення HER2 при ІГХ-дослідженні в ≥10% усіх клітин (оцінка 2+) та відсутня ампліфікація гена HER2, встановлена методом гібридизації in situ, або виявляється неповне слабке периферичне забарвлення HER2 при ІГХ-дослідженні в ≥10% усіх клітин (оцінка 1+) та відсутня ампліфікація гена HER2 [11].

При проведенні спеціального лікування (цитостатичної, таргетної, променевої терапії) значну роль у процесі реалізації ефекту відіграє імунна система організму [12]. Відомим фактом є те, що імунокомпетентні клітини (Т-лімфоцити, макрофаги, дендритні та NK-клітини) активно впливають на розвиток та прогресування пухлини.

Розглядаючи протипухлинний імунний цикл, логічно припустити, що інфільтрація пухлини цитотоксичними Т-лімфоцитами відбувається на останніх його етапах [13]. У склад лімфоїдного інфільтрату входять не тільки Т- та В-лімфоцити, а й інші імунокомпетентні клітини, такі як дендритні клітини, макрофаги, природні кілери, які можуть чинити як стимулювальний, так і інгібувальний вплив на пухлинний ріст [14–16].

Мікрооточення пухлини розглядається як один з ключових факторів, що відіграє важливу роль у пухлинній прогресії, а введення в клінічну практику методів якісного та кількісного виявлення елементів мікрооточення новоутворення може сприяти виокремленню групи хворих, яким показано використання нових методів лікування, а також для персоніфікації терапії.

Метою цієї роботи є вивчення імуногенності РГЗ з низьким статусом HER2/neu, впливу цитостатичної терапії на імунне мікрооточення пухлини та виявлення факторів щодо сприятливого перебігу хвороби, для здійснення залучення хворих для персоніфікованого лікування.

МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ

Дослідження проведено на базі науково-клінічного відділу хімієтерапії солідних пухлин ДНП «Національний інститут раку» з дотриманням сучасних етичних норм та стандартів. У дослідження залучено 95 хворих на естрогенпозитивний РГЗ, 46 пацієнток — Her2/neu-негативні, 49 — з Her2/neu з низьким статусом. Усім хворим застосовано діагностичний клініко-інструментально-лабораторний комплекс досліджень. Також використовувалися мамографія, рентгенографія органів грудної порожнини (ОГП), ультразвукова діагностика (УЗД) грудної залози та органів черевної порожнини (ОЧП) або комп’ютерна томографія (КТ) ОГП, ОЧП та малого таза з контрастним підсиленням з метою об’єктивної оцінки відповіді пухлини на хімієтерапевтичне лікування, яке проводилося відповідно до сучасних вимог за шкалою RECIST 1.1.

Усім пацієнткам призначено курс НПХТ за протоколом 4 АС (доксорубіцин 60 мг/м² + ендоксан 600 мг/м² в 1-шу добу) кожен 21-й день, 4 введення; та 12 щотижневих введень Т (паклітаксел 80 мг/м2).

Після проведення НПХТ пацієнткам проведено оперативне лікування в обсязі радикальної мастектомії або квадрантектомії із регіонарною лімфодисекцією.

Аналізували зміни рівня ПІЛ та їх субпопуляцій у хворих на момент встановлення діагнозу в матеріалі трепанобіопсії та післяопераційному матеріалі.

Вік хворих на момент залучення їх у дослідження коливався в межах від 28 до 70 років.

Як представлено в табл. 1, переважна більшість пацієнток в обох групах були віком 40–60 років. Обидві групи не мали статистично достовірних розбіжностей щодо віку.

Розподіл хворих за менопаузальним статусом представлений у табл. 2. У табл. 2 наведено, що переважна більшість хворих знаходилися в періоді менопаузи. Обидві групи не мали статистично достовірних розбіжностей щодо менструального статусу.

Розподіл пацієнток за стадіями захворювання на момент встановлення діагнозу представлено в табл. 3.

В обох групах не виявлено статистично достовірних розбіжностей щодо стадії захворювання.

При гістологічному дослідженні у всіх випадках мала місце «інфільтрувальна аденокарцинома» або «інвазивна карцинома неспецифікованого типу».

Розподіл пацієнток за ступенем диференціації пухлини представлено в табл. 4. Більшість пацієнток — 66 (69,5%) мали помірнодиференційовані пухлини (G2). Обидві групи не мали статистично достовірних розбіжностей щодо ступеня диференціювання пухлини.

Морфологічні та ІГХ-дослідження проводилися в патологоанатомічному відділенні ДНП «Національний інститут раку» (кандидатом медичних наук Кротевичем М.С.).

Морфологічне дослідження проводилося за стандартною методикою. У матеріалі трепанобіопсії та післяопераційному матеріалі пухлини грудної залози виявили стандартні показники: гістологічний тип пухлини, ступінь диференціювання G, рецептори ER, PR, онкопротеїн HER-2/neu, а також індекс проліферативної активності Кі-67.

ІГХ-дослідження молекулярних маркерів пухлинних клітин здійснювали з використанням таких моноклональних антитіл: Estrogen Receptor α — (Dako IS657 Monoclonal Mouse Anti-Human Clone 1D5), Progesterone Receptor — (Dako IS068 Monoclonal Mouse Anti-Human Clone PgR 636), c-erbB-2 Oncoprotein — (DBS DS-PDR003-A Rabbit Polyclonal Antibody to Human), маркер проліферувальних клітин Ki-67 — (Dako IS626, Monoclonal Mouse Anti-Human Ki-67 Antigen Clone MIB-1), CD4+ лімфоцити — MoHu anti CD4 T-Cell Clone MT310, CD8+ лімфоцити — MoHu anti-CD8, T-Cell Clone C8/144B (Dako, Данія). Застосовано систему візуалізації з використанням системи детекції En Vision TM FLEX (Dako, Данія). Демаскування антигену проводили в цитратному буфері рН 6,0 за температури 95° С. Первинні антитіла інкубували при кімнатній температурі 30 хв, вторинні — 20 хв. Зрізи дозабарвлювали гематоксиліном Gill. Для позитивного контролю використовували тканинні зразки з визначеною позитивною реактивністю, для негативного — проводили процедуру без застосування первинних антитіл.

РГЗ з низьким статусом HER2/neu фіксувався у тих випадках, коли виявляється повне помірне або слабке периферичне забарвлення HER2 при ІГХ-дослідженні в ≥10% усіх клітин (оцінка 2+) та відсутня ампліфікація гена HER2, встановлена методом гібридизації in situ, або виявляється неповне слабке периферичне забарвлення HER2 при ІГХ-дослідженні в ≥10% усіх клітин (оцінка 1+).

Результати ІГХ оцінювали напівкількісним методом за допомогою підрахунку кількості позитивно забарвлених клітин — індекс мітки (ІМ) у відсотках.

У матеріалі трепанобіопсії та післяопераційному матеріалі виявили кількість ПІЛ у стромі пухлини грудної залози, субпопуляції: CD4+, CD8+ лімфоцити ідентифікували в стромі пухлини (стромальні CD4+ та CD8) та зоні пухлинних клітин (інтратуморальні CD4+, CD8+). Кількість CD4+ та CD8+ лімфоцитів аналізували в препаратах, забарвлених гематоксиліном та еозином, оцінювали у 10 полях зору та підраховували у відсотках наступним чином: відсутня (0), слабо виражена (+) <10%, помірна (++) — 10–30% та висока (+++) — >30%.

РЕЗУЛЬТАТИ

Першим етапом у нашому дослідженні було встановлено кількість ПІЛ та співвідношення субпопуляцій лімфоцитів (CD4+, CD8+) в імунному інфільтраті в матеріалі трепанобіоп­сії у 95 хворих на НЕR2-низький та -негативний РГЗ (табл. 5 та 6).

У табл. 5 наведено, що у групі хворих з НЕR2-низьким РГЗ достовірно частіше діагностували пухлини з вираженою інфільтрацією лімфоїдними клітинами (ПІЛ) порівняно з хворими з НЕR2-негативними пухлинами (р=0,002).

Крім того, за результатами нашого дослідження, Her2/neu-низький та -негативний РГЗ відрізняються не тільки за рівнем ПІЛ, а і за кількістю різних субпопуляцій лімфоцитів (див. табл. 6) в імунному інфільтраті пухлини.

У табл. 6 наведено, що у Her2/neu-низьких випадках у пацієнток достовірно вищий рівень інфільтрації CD8-S лімфоцитами.

На наступному етапі нашої роботи проаналізовано зміни рівня ПІЛ та їх субпопуляцій у хворих на момент встановлення діагнозу в матеріалі трепанобіопсії та післяопераційному матеріалі (табл. 7 та 8).

Як представлено в табл. 7, не виявлено статистично достовірних відмінностей між показниками рівнів інтратуморальних CD8+ та стромальних та інтратуморальних CD4+ лімфоцитів у матеріалі трепанобіопсії та післяопераційному матеріалі у пацієнток з Her2/neu-негативним РГЗ, які отримували НПХТ. Варто зазначити, що в нашому дослідженні виявлено лише тенденцію до збільшення кількості стромальних CD8+ лімфоцитів після операції порівняно з їх рівнем у матеріалі трепанобіопсії: (Δ) −6 (−15–22); р=0,08.

У табл. 8 наведено, що у пацієнток з Her2/neu-низьким РГЗ, які отримували НПХТ, виявлено статистично достовірне підвищення рівня стромальних CD8+ лімфоцитів після завершення НПХТ (р=0,01) та зниження рівня CD4+ інтратуморальних лімфоцитів. Ці результати свідчать про здатність цитостатичної терапії підвищувати імуногенність Her2/neu-низького РГЗ.

ВИСНОВКИ

У групі хворих з НЕR2-низьким РГЗ достовірно частіше траплялися пухлини з вираженою інфільтрацією лімфоїдними клітинами (ПІЛ) порівняно з хворими з НЕR2-негативними новоутвореннями (р=0,002).

У пацієнток з Her2/neu-негативним РГЗ, які отримували НПХТ, не виявлено статистично достовірних відмінностей між значеннями рівнів інтратуморальних CD8+ та стромальних та інтратуморальних CD4+ лімфоцитів у матеріалі трепанобіопсії та післяопераційному матеріалі.

У хворих з Her2/neu-низьким РГЗ, яким проведено НПХТ, виявлено статистично достовірне підвищення рівня стромальних CD8+ лімфоцитів після завершення НПХТ (р=0,01) та зниження рівня CD4+ інтратуморальних лімфоцитів. Ці результати свідчать про здатність цитостатичної терапії підвищувати імуногенність РГЗ з низькою експресією Her2/neu.

Отримані результати дають попереднє уявлення про імунобіологічні характеристики РГЗ з низьким рівнем експресії HER2 та потребують подальшого вивчення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Bray, F., Ferlay, J., Soerjomataram, I., Siegel, R. L., Torre, L. A., & Jemal, A. (2018). Global Cancer Statistics 2018: GLOBOCAN estimates of incidence and mortality worldwide for 36 cancers in 185 countries. CA Cancer Journal for Clinicians, 68(6), 394–424. doi: 10.3322/caac.21492.

2. Perou, C. M., Sørlie, T., Eisen, M. B., van de Rijn, M., Jeffrey, S. S., Rees, C. A., … Botstein, D. (2000). Molecular portraits of human breast tumors. Nature, 406(6797), 747–752. doi: 10.1038/35021093.

3. Ross, J. S., & Fletcher, J. A. (1998). The HER-2/neu Oncogene in Breast Cancer: PrognosticFactor, Predictive Factor, and Target for Therapy. Stem Cells, 16(6), 413–28. doi: 10.1002/stem.160413.

4. Arteaga, C. L., & Engelman, J. A. (2014). ERBB receptors: from oncogene discovery to basic science to mechanism-based cancer therapeutics. Cancer Cell, 25(3), 282–303. doi: 10.1016/j.ccr.2014.02.025.

5. Yarden, Y., & Pines, G. (2012). The ERBB network: at last, cancer therapy meets systems biology. Nature Reviews Cancer, 12(8), 553–563. doi: 10.1038/nrc3309.

6. Sliwkowski, M. X., Schaefer, G., Akita, R. W., Lofgren, J. A., Fitzpatrick, V. D., Nuijens, A., … Carraway K. L. (1994). Coexpression of erbB2 and erbB3 proteins reconstitutes a high affinity receptor for heregulin. Journal of Biological Chemistry, 269, 14661–14665.

7. Slamon, D. J., Leyland-Jones, B., Shak, S., Fuchs, H., Paton, V., Bajamonde, A., … Norton, L. (2001). Use of chemotherapy plus a monoclonal antibody against HER2 for metastatic breast cancer that overexpresses HER2. New England Journal of Medicine, 344, 783–792. doi: 10.1056/NEJM200103153441101.

8. Marty, M., Cognetti, F., Maraninchi, D., Snyder, R., Mauriac, L., Tubiana-Hulin, M., … Extra, J. M. (2005). Randomized phase II trial of the efficacy and safety of trastuzumab combined with docetaxel in patients with human epidermal growth factor receptor 2-positive metastatic breast cancer administered as first-line treatment: the M77001 study group. Journal of Clinical Oncology, 23, 4265–4274. doi: 10.1200/JCO.2005.04.173.

9. Gianni, L., Eiermann, W., Semiglazov, V., Manikhas, A., Lluch, A., Tjulandin, S., … Baselga, J. (2014). Neoadjuvant and adjuvant trastuzumab in patients with HER2-positive locally advanced breast cancer (NOAH): follow-up of a randomised controlled superiority trial with a parallel HER2-negative cohort. Lancet Oncology, 15, 640–647. doi: 10.1016/S1470-2045(14)70080-4.

10. Wolff, A. C., Hammond, M. E. H., Allison, K. H., Harvey, B. E., Mangu, P. B., Bartlett, J. M. S., … Dowsett, M. (2018). Human epidermal growth factor receptor 2 testing in breast cancer: American Society of Clinical Oncology/College of American Pathologists Clinical Practice Guideline Focused Update. Journal of Clinical Oncology, 36(20), 2105–2122. doi: 10.1200/JCO.2018.77.8738.

11. Schalper, K. A., Kumar, S., Hui, P., Rimm, D. L., & Gershkovich, P. (2014). A retrospective population-based comparison of HER2 immunohistochemistry and fluorescence in situ hybridization in breast carcinomas: impact of 2007 American Society of Clinical Oncology/College of American Pathologists criteria. Archives of Pathology & Laboratory Medicine, 138, 213–219. doi: 10.5858/arpa.2012-0617-OA.

12. Zitvogel, L., Keep, O., & Kroemer, G. (2011). Immune parameters affecting the efficacy of chemotherapeutic regimens. Nature Reviews Clinical Oncology, 8(3), 151–160. doi: 10.1038/nrclinonc.2010.223.

13. Denkert, C., Darb-Esfahani, S., Loibl, S., Anagnostopoulos, I., & Jöhrens, K. (2011). Anti-cancer immune response mechanisms in neoadjuvant and targeted therapy. Seminars in Immunopathology, 33(4), 341–351. doi: 10.1007/s00281-011-0261-0.

14. Andre, F., Dieci, M., Dubsky, P., Sotiriou, C., Curigliano, G., Denkert, C., & Loi, S. (2012). Molecular Pathways: Involvement of Immune Pathways in the Therapeutic Response and Outcome in Breast Cancer. Clinical Cancer Research, 19(1), 28–33. doi: 10.1158/1078-0432.CCR-11-2701.

15. Hamy, A. S., Pierga, J. Y., Sabaila, A., Laas, E., Bonsang-Kitzis, H., Laurent, C., … Reyal, F. (2017). Stromal lymphocyte infiltration after neoadjuvant chemotherapy is associated with aggressive residual disease and lower disease-free survival in HER2-positive breast cancer. Annals of Oncology, 28(9), 2233–2240. doi: 10.1093/annonc/mdx309.

16. Salgado, R., Denkert, C., Campbell, C., Savas, P., Nuciforo, P., Aura, C., … Loi, S. (2015). Tumor-infiltrating lymphocytes and associations with pathological complete response and event-free survival in HER2-positive early-stage breast cancer treated with lapatinib and trastuzumab: a secondary analysis of the NeoALTTO trial. JAMA Oncology, 1(4), 448–454. doi: 10.1001/jamaoncol.2015.0830.

Коментарів немає » Додати свій

Leave a comment

Ім’я (required)

Mail (will not be published) (required)

Сайт

CAPTCHA Code