Внутрішньоартеріальна хіміотерапія при місцево-поширеному раку шийки матки: огляд наукової літератури

Одержано 24.05.2024
Прийнято до друку 7.06.2024

DOI: 10.32471/clinicaloncology.2663-466X.54-2.32746

АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОБЛЕМИ

Рак шийки матки — 4-та онкопатологія за поширеністю серед жінок у світі. У 2020 році, за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), фіксувалося близько 604 000 нових випадків та 342 000 смертей від цієї хвороби, з них більше 90% — у країнах з низьким рівнем вакцинації населення від вірусу папіломи людини, який є основним фактором ризику [1]. В Україні, за даними Національного канцер-реєстру, у 2021–2022 роках рак шийки матки посідав 5-те місце у структурі захворюваності на злоякісні новоутворення (5,4%) та 6-те місце у структурі смертності від таких новоутворень (6,1%) [2]. Лише 43% усіх випадків діагностуються на ранніх стадіях (IA–IB1). Місцево-поширений рак (стадії IB2/IB3–IVA) має значно несприятливіші прогнози, які, незважаючи на досягнення в галузях хірургії та променевої терапії за останні декади, залишаються невтішними: 5-річний бар’єр виживаності долають лише 59%, тоді як для локалізованих форм цей показник сягає 91% [3]. У пацієнток з цими стадіями хвороби часто розвиваються неоднократні рецидиви у вигляді як локального росту пухлини, так і поширення віддалених метастазів (вірогідність рецидиву протягом 1 року спостереження — 50%, впродовж 2 років — 75% та протягом 5 років — 95%), і ці показники незначно змінилися останнім часом [4–8]. При стадії ІВ2 хірургічне лікування ще входить до рекомендацій, тоді як основним методом лікування ІВ3–IVA стадій визначена хіміопроменева терапія±брахітерапія [9, 10]. Утім, слід також брати до уваги, що в деяких випадках неоперабельних стадій можуть бути виявлені протипоказання до проведення променевої терапії, і тоді класична хіміотерапія стає «варіантом відчаю» із завідомо ще нижчими віддаленими результатами виживаності. Можливим варіантом покращення цієї статистики може стати пошук нових терапевтичних підходів до першого етапу лікування місцево-поширеного раку.

На сьогодні неоад’ювантна хіміотерапія при місцево-поширених процесах не визнана беззаперечним стандартом. У рекомендаціях NCCN такий варіант описаний більше у вигляді інформаційної довідки з посиланням на країни, що розвиваються, оскільки в американській практиці цей підхід не знайшов широкого застосування [9]. У рекомендаціях ESMO допускається, окрім хіміопроменевої терапії, також проведення неоад’ювантної хіміотерапії з подальшим хірургічним лікуванням або опроміненням при ІВ2/IIB/IIIB стадіях [10]. Але в більшості наявних публікацій початок первинного лікування з неоад’ювантної хіміотерапії розглядається в контексті стадій IB3–ІІB, при ускладненому доступі до променевої терапії або в межах клінічних досліджень [11–17].

Відтак питання методів покращення прогнозів для місцево-поширеного раку шийки матки залишається гострим. Одним з варіантів, розглянутих у цьому контексті останніми десятиріччями, є внутрішньоартеріальне введення цитотоксичних препаратів у неоад’ювантному або самостійному режимі. Потенційні переваги цієї методики полягають у підвищенні локальної концентрації препарату та меншій системній токсичності завдяки ефекту першого проходження (first-pass effect) [18].

ТЕХНІЧНІ АСПЕКТИ ПРОВЕДЕННЯ ВНУТРІШНЬОАРТЕРІАЛЬНОЇ ХІМІОТЕРАПІЇ ПРИ РАКУ ШИЙКИ МАТКИ

Головна особливість проведення артеріальної інфузії при пухлинах шийки матки — кровопостачання органа з парної судини, шийково-піхвової гілки маткової артерії. З огляду на це для проведення артеріальної інфузії використовуються одразу 2 судинних доступи. Під контролем ангіографа катетери одночасно заводяться в праву та ліву маткові судини, а необхідна доза цитотоксичного препарату вводиться паралельно у вигляді однієї половини дози в правій лінії інфузії та другої половини дози — в лівій.

Введення катетера, як правило, відбувається під контролем ангіографа від стегнової артерії за методикою Сельдингера до верхньої сідничної артерії, згодом до внутрішньої клубової та зрештою до маткової. Шляхом введення рентгенконтрастної речовини перевіряється коректність місця знаходження катетера та підтвердження кровопостачання шийки матки, і тільки після цього — інфузія препарату в праву та ліву маткові артерії [19–21]. Наводиться також і суперселективне введення препарату — білатерально в низхідну шийкову гілку маткової артерії, судинний доступ та розподіл дози лікарських засобів аналогічно представленому вище [22]. Y. Kaneyasu та співавт. використовували інфузію хіміопрепаратів при першому введенні в маткові артерії білатерально з метою впливу на первинну пухлину, а починаючи з другого введення — у внутрішні клубові артерії білатерально з метою впливу також на тазові лімфовузли [23].

Т. Tanaka та співавт. опублікували дослідження використання нетипового катетера для цієї процедури: подвійного балонного катетера на 4 просвіти (4L-DB). Простір між 2 балонами на кінці катетера дозволяє вводити протипухлинний препарат більш прицільно. Катетер вводиться через стегнову артерію та встановлюється через протилежну внутрішню клубову артерію, кінець — на рівні верхньої сідничної артерії. Завдяки розширенню у внутрішній клубовій артерії 1 балона з центральної, а другого — з периферичної сторони маткової артерії, препарат доставляється через щілину між ними вибірково та не потрапляє в інші артерії (наприклад нижню міхурову, середню прямокишкову, нижню сідничну або затульну артерії) [24].

Що стосується розподілу дози цитотоксичних препаратів, у більшості публікацій наводиться подання половини дози через праву і половини — через ліву маткові артерії. Проте деякі автори фіксують нерівномірний розподіл доз, який визначається попередньо проведеним ядерно-медичним дослідженням кровотоку та виявленням, з якої маткової артерії кровопостачання пухлини більше та на яку має бути спрямована вища концентрація хіміопрепарату для досягнення максимального терапевтичного ефекту [4].

У декількох дослідженнях описано концентрацію певних цитотоксичних препаратів у плазмі крові та тканині пухлини при введенні в маткову артерію. Так, згідно з публікацією N. Nagai та співавт. після інфузії 150 мг карбоплатину середня концентрація препарату на рівні як пухлини в шийці матки, так і інших внутрішніх статевих органів (ендометрію, яєчників, маткових труб) становила 1,77 мкг/г вологої тканини, а рівень загальної концентрації в сироватці крові досягав максимуму через 30 хв і поступово знижувався після цього [25]. У 2009 році цим же дослідником проведено аналогічне вимірювання після внутрішньоартеріальної інфузії 120 мг цисплатину. Середня концентрація препарату на рівні пухлини та внутрішніх статевих органів становила 1,77 мкг/г вологої тканини, на рівні регіонарних лімфовузлів — 1,10–1,48 мкг/г вологої тканини [26].

БЕЗПЕКА ТА УСКЛАДНЕННЯ

Оскільки методика включає в себе інтервенцію (судинний доступ) та введення цитотоксичних препаратів, побічні реакції та ускладнення також можна поділити на 3 групи: пов’язані із судинним доступом, з препаратами та специфічні.

Загалом згідно з даними наукової літератури (окремих досліджень та метааналізу), методика має задовільний профіль безпеки та не зафіксовано значущих відмінностей від внутрішньовенного введення аналогічних препаратів. L. Cheng та спів­авт. у своєму метааналізі 2020 року зазначають виникнення токсичності III та IV ступенів на рівні 27,2%, при цьому найчастішими побічними явищами виявлені гематологічні: тромбоцитопенія, анемія та лейкопенія [27]. В інших публікаціях кейс-репортів зазначають здебільшого задовільне толерування схем артеріального введення та типовість побічних реакцій для конкретних лікарських засобів, які вводилися.

Ускладнення, пов’язані з катетеризацією маткових артерій саме під час внутрішньоартеріальної хіміотерапії, не охарактеризовані в розглянутих нижче дослідженнях. Проте з причини настороженості та з метою уникнення можливих небажаних подій лікарям слід брати до уваги наступні явища, екстрапольовані з медичної літератури щодо судинних доступів перед емболізацією маткових судин: больовий синдром, кровотеча, інфікування в місці пункції, пошкодження судин або нервів у місці доступу, пошкодження маткової артерії, тромбоз [28–30]. Також у частини пацієнток на тлі внутрішньоартеріальної хіміотерапії можуть розвинутися симптоми, аналогічні до постемболізаційного синдрому: гарячка, біль, нудота та блювання, що потребують симптоматичної підтримувальної терапії протизапальними, знеболювальними засобами та регідратацією [31].

Що стосується специфічних ускладнень після проведення методики загалом, Y. Wang та співавт. описують досвід з клінічної практики свого центру: часте виявлення спайок навколо маткової артерії та тканин, оточуючих сечоводи, у пацієнток, які попередньо отримували внутрішньоартеріальну хіміотерапію в комбінації з емболізацією, і ускладнення після хірургічного втручання через це. Однак це явище не було універсальним для всіх пацієнток, які отримали таке комбіноване лікування. Автори припускають: це пов’язано з тим, що таке поєднання використовувалося при більшому місцевому ураженні, а, отже, операція була б технічно складнішою в будь-якому випадку, навіть без застосування передопераційної хіміотерапії [22].

ОГЛЯД ПУБЛІКАЦІЙ

На сьогодні кількість досліджень, присвячених внутрішньоартеріальному введенню хіміопрепаратів при раку шийки матки, на жаль, обмежена. Більшість із них висвітлюють потенціал методики в розрізі неоад’ювантного сетингу з метою зробити хірургічне втручання реальним та підвищити віддалені показники виживаності після операції. Нижче наведено короткий огляд наявних досліджень, під час проведення яких використовувалася артеріальна інфузія, з акцентом на використані препарати.

За узагальненими даними, внутрішньоартеріальна хіміотерапія при новоутвореннях шийки матки підвищує частоту об’єктивної відповіді від 63,6 до 91,7% [19, 32, 33]. За даними метааналізу L. Cheng та співавт. загальна частота клінічної відповіді на неоад’ювантну хіміотерапію, введену внутрішньоартеріально, становила 83,1%, тоді як при введенні внутрішньовенно — 58,5% [27].

Сам підхід внутрішньоартеріального введення цитотоксичних ліків при місцево-поширеній онкопатології шийки матки простежується в науковій літературі з 1960-х років. Перші доповіді про артеріальну неоад’ювантну хіміотерапію при різних типах пухлин опубліковані H.R. Bierman та спів­авт. [34] і C.T. Klopp та співавт. [35], обидва у 1950 році, а перша згадка методики в контексті гінекологічних пухлин (шийки матки та піхви) відбулася в публікації J.K. Cromer та співавт. у 1952 році [36]. D. Cavanagh та співавт. у 1975 році використали технологію артеріальної інфузії та перфузії для 40 пацієнток (оцінено 27) з раком шийки матки, вульви та тіла матки, що не отримували попереднього опромінення. У якості хіміотерапевтичних засобів використано 5-фторурацил, метотрексат, азотистий іприт, цитоксан та вінкристин. За їх результатами встановлено медіану виживаності лише 5 міс [37]. C.P. Morrowet та співавт. (1977 р.) застосували цю техніку для 20 пацієнток (оцінено 16) з раком шийки матки, але які вже отримали променеву терапію. Застосовано блеоміцин та досягнуто часткової відповіді у 2 осіб, медіана виживаності — 7 міс [38]. S. Lifshitz та співавт. (1978 р.) застосували метотрексат і вінкристин для 14 пацієнток, хворих на рак шийки матки і вульви. Виживаність коливалася від 7 до 18 міс, часткової відповіді досягнуто тільки у 1 пацієнтки [39]. K.D. Swenerton та співавт. (1979 р.) пролікували 20 хворих (19 підлягали оцінці) мітоміцином-С, блеоміцином і вінкристином, отримали в результаті 3 часткові відповіді [40]. С. Scarabelli та співавт. (1987 р.) застосували пептихіміотерапію, адріаміцин та цисплатин для 25 випадків раку шийки матки, отримавши 2 пов­ні та 19 часткових відповідей [41]. М. Rettenmaier та співавт. (1988 р.) пролікували 12 пацієнтів (9 підлягали оцінці) з використанням безперервного введення цисплатину за допомогою підшкірної помпи. У 5 осіб досягнуто повної відповіді [42]. J.J. Kavanagh та співавт. (1987 р.) застосували цисплатин, блеоміцин та мітоміцин-С з внутрішньовенним болюсним введенням вінкристину, з подальшою дистанційною променевою терапією та брахітерапією для 49 пацієнток (46 підлягали оцінці) з прогресуючими гінекологічними новоутвореннями. Досягнуто частоти відповіді на рівні 76%, 5-річної виживаності 30% з медіаною виживаності 18 міс [43].

Одне з ранніх досліджень, що стало відправною точкою та лідером у цитуваннях для подальшого вивчення методики, описане T.J. Patton та співавт. у 1991 р., і в ньому автори розглядали внутрішньоартеріальну хіміотерапію для осіб з плоскоклітинною карциномою шийки матки (ІІВ–IVA стадії, n=43) та піхви (ІІ–ІІІ стадії, n=3), що були малоймовірними кандидатками на стандартну променеву терапію. Режим хіміотерапії включав від 1 до 3 циклів за наступною схемою: блеоміцин 30 мг/м² внутрішньоартеріально >24 год, цисплатин 100 мг/м² внутрішньоартеріально >24 год, та вінкрістин 2 мг болюсно в периферичний венозний доступ, а також мітоміцин-С 10 мг/м² внутрішньоартеріально >4 год на 1-му та 3-му циклах. Цикли повторювалися з інтервалом від 3 до 4 тиж, після чого пацієнтки отримували курс променевої терапії на малий таз ≥40 Гр протягом 4–6 тиж. Частота об’єктивної відповіді на лікування становила 76%; з 35 осіб, що відповіли на лікування, 24 мали часткову відповідь (52%) та 11 — повну відповідь (24%). У 11 (24%) хворих відмічалася стабілізація хвороби, у 2 (4%) — прогресія. Медіана безрецидивної виживаності становила 7 міс. 5-річна виживаність, розрахована серед усіх пацієнток у дослідженні, становила 30% з медіаною загальної виживаності 18 міс. Варто зазначити, що в дослідженні також зафіксовано 3 випадки смерті, пов’язаної з лікуванням: 1 — через ниркову недостатність, 1 — з причини розвитку масивної емболії легеневої артерії та 1 — унаслідок поєднання блеоміцин-асоційованої легеневої токсичності та сепсису [4].

С. Scarabelli та співавт. (1995 р.) описали внутрішньоартеріальний неоад’ювантний режим уже в контексті конверсії в операбельний стан при IIIB–IVA стадіях раку шийки матки, і саме це дослідження стало прикладом та часто цитованим для багатьох подальших досліджень артеріальної інфузії при цьому діагнозі. Автори застосували триплет з фіксованими дозами блеоміцину (2,5 мг), доксорубіцину (10 мг) та цисплатину (20 мг), вводили його шляхом білатеральної інфузії у внутрішню клубову артерію протягом 5 курсів з 4-денними інтервалами між введеннями. З 36 пацієнток вдалося досягти відповіді на терапію у 33 (5 випадків повної та 28 часткової відповіді), тобто частота загальної відповіді становила 91,7%. Цим хворим виконано радикальну операцію. Розрахункова 5-річна виживаність пацієнтів із повною, частковою відповіддю та стабільним захворюванням становила 100%, 36,2% та 0% відповідно (p <0,001). Клінічна стадія (p = 0,003) і відповідь на хіміотерапію (p <0,001) були значущими прогностичними факторами в загальній розрахунковій виживаності. 5-річна актуарна виживаність для пацієнтів зі стадією IIIB та IVA становила 66,7% та 0% відповідно [32].

S.Y. Park та співавт. (1995 р.) досягли успішних результатів при використанні внутрішньоартеріальної схеми: мітоміцин-С 10 мг/м², вінкрістин 1 мг/м² та цисплатин 50 мг/м² (група 1) або 75 мг/м² (група 2) кожні 3 тиж, усього 3 курси. Мітоміцин-С та вінкрістин вводилися болюсно ручним шприцом, тоді як цисплатин (розведений на 100 мл фізіологічного розчину) — на зовнішній інфузійній помпі протягом 20 хв. У дослідження залучено 21 пацієнтку з раком шийки матки ІІВ стадії, 8 — у групі 1 з дозою цисплатину 50 мг/м², 13 — у групі 2 з дозою 75 мг/м². У результатах отримано середній рівень зменшення об’єму пухлини на 74,2% у групі 1 проти 97,2% у групі 2, що є досить високим для обох груп та, отже, підходу загалом. Що стосується частоти відповіді, у групі 2 з вищою дозою цисплатину встановлено набагато кращі результати: частота клінічної повної відповіді становила 69,2%, патологічної повної відповіді — 46,2%, тоді як у групі 1 таких випадків не зафіксовано зовсім. Для 19 пацієнток (90,5%) стала можливою та виконана радикальна гістеректомія ІІІ типу [44].

J. Kigawa та співавт. (1996 р.) оцінювали вплив неоад’ювантної внутрішньоартеріальної хіміотерапії на місцево-поширений рак шийки матки порівняно з контрольною групою. Пацієнток зі стадіями хвороби ІІВ–ІІІВ (N=50) випадковим чином розподілено на групу інфузії 25 мг/м² цисплатину та 15 мг/м² блеоміцину в загальні клубові артерії білатерально (n=25) та групу контролю, що передбачала дистанційну променеву терапію та брахітерапію (n=25). У результаті частота загальної відповіді на внутрішньоартеріальну хіміотерапію становила 80,0% (20 пацієнток), з них 18 вдалося провести радикальне хірургічне втручання. 7 пацієнток, які не стали операбельними після завершення хіміотерапії, отримали дистанційну променеву терапію та брахітерапію. 3-річна виживаність у оперованих хворих становила 85,7%, у пацієнток підгрупи неоад’ювантної внутрішньоартеріальної хіміотерапії та променевої терапії — 42,9%, у контрольній групі — 49,5%. Відтак дослідники підсумовують, що підвищення рівня виживаності відмічено тільки у групі респондерів на внутрішньоартеріальний неоад’ювант, яких вдалося прооперувати, при цьому прогнози щодо неоад’юванту перед опроміненням не покращилися порівняно з лише променевою терапією [45].

У дослідженні R. Fujiwaki та співавт. (1997 р.) для пацієнток з аденокарциномою шийки матки та ендометрію застосований внутрішньоартеріальний дублет цисплатину 70 мг/м² та доксорубіцину 30 мг/м² поєднано з ангіотензином ІІ зі швидкістю 0,67 мг/хв (з метою збільшення кровообігу на рівні пухлини), що вводився загальною тривалістю близько 20 хв. Хіміотерапія проводилася в неоад’ювантному режимі. Автори відмічають недостатньо високий рівень частоти клінічної відповіді у групі аденокарциноми шийки матки — 58,3%, тоді як у попередніх дослідженнях неоад’ювантної внутрішньоартеріальної хіміотерапії плоскоклітинної карциноми шийки матки цей показник сягав від 76,0 до 92,3% [46].

К. Yokoyama та співавт. (2000 р.) наводять порівняння експериментальної групи внутрішньоартеріальної хіміотерапії та контрольної групи променевої терапії. В експериментальній групі використовувався дублет цисплатину 10 мг (5-хвилинна інфузія) та 5-фторурацилу 2500 мг (10-денна тривала інфузія на 2 інфузоматах) білатерально у внутрішні клубові артерії — з кожного препарату половина дози вводилася в праву артерію, інша половина — в ліву. Цю схему вводили 14 пацієнткам зі стадіями IIB, IIIB та IVA, тоді як у контрольній групі 17 осіб отримували променеву терапію протягом 10 днів. У групі внутрішньоартеріальної хіміотерапії повна відповідь відмічалася у 3 хворих (21,4%), часткова відповідь — у 9 пацієнток (64,4%), стабілізація — у 1 особи (7,1%) та прогресування — у 1 хворої (7,1%), отже, частота об’єктивної відповіді становила 85,7%. 11 пацієнткам проведено радикальну гістеректомію та встановлено, що внутрішньоартеріальна хіміотерапія виявилася дієвою для уражених тазових лімфовузлів, проте не чинила впливу на парааортальні уражені лімфовузли. У групі внутрішньоартеріальної хіміотерапії зафіксовано кращі показники виживаності, ніж у групі опромінення: 3-річна — 80% vs 31,7%, p=0,023; 4-річна — 60% vs 25,3%, p=0,044; розрахункові прогнози за 5-річною виживаністю також підтверджували цю тенденцію — 48% vs 25,3%. Безрецидивна виживаність у внутрішньоартеріальній групі становила 19,3 міс, тоді як у групі опромінення — 14,5 міс [47].

К. Yamakawa та співавт. (2000 р.) у своєму дослідженні застосували внутрішньоартеріально блеоміцин 17,5 мг/м² та мітоміцин-С 7 мг/м², введені впродовж 30 хв, і цисплатин 75 мг/м², введений протягом 2 год на тлі наводнення, у 1-шу добу 21-денних циклів, загальною кількістю від 2 до 4 циклів. Лікування отримали 26 осіб зі стадіями IB2–IIIB. Загальна частота відповіді на терапію становила 73,1% та охоплювала 7 випадків повної відповіді (26,9%) та 12 випадків часткової відповіді (46,2%). У 7 пацієнток виявлено стабілізацію захворювання (26,9%), жодного випадку прогресування хвороби не зафіксовано. За стадіями хвороби показники відповіді становили 80,0% для стадії IB2, 66,7% для ІІ стадії та 73,3% для III стадії. 15 хворих радикально прооперовано після завершення блоку хіміотерапії (з них 5 — IB2 стадії, 4 — ІІ стадії та 6 — ІІІ стадії), іншим 11 проведено променеву терапію. При оцінці результатів виживаності здійснено порівняння з контрольною групою: нерандомізованою когортою зі 120 пацієнток ІВ2–ІІІ стадій, які отримували лікування згідно зі стандартами для своєї стадії. 5-річна виживаність була значно вищою у групі внутрішньоартеріальної хіміотерапії, ніж у контрольній (80,0% проти 59,6%). Що стосується 5-річної виживаності за стадіями, найменший розрив встановлено серед пацієнток ІВ2 стадії (автори припускають, що це пов’язано з маленькою кількістю хворих з цією стадією в обох групах) (80,0% проти 70,0%), проте для ІІ та ІІІ стадій результати більш показові. Так, для ІІ стадії вони становили 83,3 проти 68,1% у досліджуваній та контрольній групах відповідно, для ІІІ стадії — 77,8% проти 49,8%. 5-річна виживаність пацієнток із ІІІ стадією, яким проведено хірургічне лікування після завершення внутрішньоартеріальної хіміотерапії, була вищою за тих, хто залишився неоперабельними та пройшли опромінення, та за групу контролю (100, 63,5 та 49,8% відповідно) [48].

Y. Aokiet та співавт. (2001 р.) описали вплив неоад’ювантної внутрішньоартеріальної хіміотерапії на аденокарциному шийки матки на локально-поширених стадіях (11 осіб зі стадіями хвороби ІВ–ІІІ). Вони отримували внутрішньоартеріальний дублет з цисплатину 10 мг/добу (30 хв) та цілодобовий 5-фторура­цил 250 мг/добу протягом 10 днів. Наведений режим повторювався кожні 3 тиж, пацієнтки отримали від 2 до 3 цик­лів. З 11 пацієнток часткова відповідь відмічалася у 7 випадках (64%), стабілізація захворювання — у 3 випадках (27%), прогресія хвороби — у 1 випадку (9%). Лікування мало прийнятний профіль токсичності та безпеки (не зафіксовано небажаних явищ ІІІ або ІV ступенів, смертельних випадків). 10 осіб після завершення неоад’ювантної внутрішньоартеріальної хіміотерапії пройшли послідовно хірургічне та променеве лікування. Автори зазначають потенціал неоад’ювантної схеми щодо зменшення розмірів пухлини, проте гістопатологічні зміни післяопераційного матеріалу, пов’язані з хіміотерапією, були незначно вираженими. Середня виживаність становила 34,7 міс, а 5-річна виживаність — 21,2%, автори оцінюють перевагу у виживаності як неочевидну [49].

У дослідження К. Kobayashi та співавт. (2003 р.) залучено 34 пацієнтки з інвазивним раком шийки матки розміром >4 см від ІІА до IVB стадії (віддалені метастази у вульву). До певного моменту незалежно від гістологічного типу пухлини дослідниками використовувалася схема А, що складалася з цисплатину 75 мг/м², мітоміцину-С 7 мг/м² та блео­міцину 17,5 мг/м². Потім вони перейшли до схеми В, яка мала 3 компоненти, однакові для усіх гістологічних типів (цисплатин 70 мг/м², доксорубіцин 60 мг/м², 5-фторурацил 500 мг) та 4-й, що відрізнявся (для плоскоклітинної карциноми — мітоміцин-С 7 мг/м², для неплоскоклітинної карциноми — циклофосфамід 20 мг). Кожен з препаратів, окрім цисплатину, розведено на 20 мл фізіологічного розчину та введено артеріальним доступом протягом 10 хв. Цисплатин вводився за допомогою зовнішньої помпи зі швидкістю 10 мл/хв протягом 1–1,5 год. Пацієнтки отримали максимум 3 таких курси з 4-тижневими інтервалами між інфузіями. У результаті клінічну відповідь отримано у 28 хворих (82%). 31 з 49 локалізацій інвазії пухлини в параметрію усунуто. Із 14 хворих із ІІІ стадією 6 (40%) стали операбельними. Загалом прооперовано 19 пацієнток, у 4 випадках — зафіксовано патологічну повну відповідь. Пацієнтки з розмірами первинної пухлини до початку лікування <80 см3 мали набагато кращу розраховану 5-річну безрецидивну виживаність порівняно з тими, у кого ініціальний розмір пухлини був більший за цей показник [19].

Потенціал неоад’ювантної хіміотерапії для стадій ІВ–ІІІВ досліджувався також Т. Saito та співавт. (2004 р.), і серед варіантів шляху введення цитотоксичних лікарських засобів охарактеризований також внутрішньоартеріальний. Автори застосовували схему цисплатин 70 мг/м² у 1-шу добу + аціациноміцин 30 мг/м² у 1-шу добу + мітоміцин 5 мг/м² у 2-гу та 3-тю добу, що вводилася внутрішньовенно або внутрішньоартеріально кожні 4 тиж, 2 цикли. У групу внутрішньоартеріального введення увійшли 16 пацієнток, у групу внутрішньовенного введення — 12 осіб. Об’єктивну відповідь (повну чи часткову відповідь) на лікування зафіксовано у 75,0% усіх хворих, які отримували препарати внутрішньоартеріально, та у 66,7% пацієнток, які отримували препарати внутрішньовенно [20].

К. Shibata та співавт. (2004 р.) досліджували артеріальну інфузію як складову хіміопроменевої терапії при новоутворенні шийки матки ІВ2–ІІІВ стадій. У якості цитотоксичних агентів застосовували цисплатин 70 мг/м², що вводився або внутрішньовенно, або внутрішньоартеріально протягом 5 хв у ліву та праву маткову артерії у 1-й та 22-й дні, та цілодобова безперервна внутрішньовенна інфузія 5-фторурацилу (700 мг/м² на 1–4 та 22–25 дні). Паралельно пацієнтки проходили дистанційну променеву терапію: 22 фракції на малий таз (разова вогнищева доза (РВД) 1,8 Гр, сумарна вогнищева доза (СВД) 39,6 Гр), а також у неоперабельних випадках — високодозову брахітерапію на точку А по 6 Гр на фракцію, 3 р/тиж до СВД 18–20 Гр. Внутрішньоартеріальне введення цисплатину отримали 14 осіб, внутрішньовенне — 13 хворих та 1 пацієнтка — послідовне поєднання внутрішньоартеріального та внутрішньовенного підходів. З внутрішньоартеріальної групи повної відповіді досягнуто у 12 випадках (85,7%), часткової відповіді — у 2 випадках (14,3%), частота об’єктивної відповіді становила 100%, з внутрішньовенної групи — 3 повні відповіді (23,1%) та 8 часткових відповідей (61,5%) відповідно, частота об’єктивної відповіді — 84,6%. Як можна встановити з порівняння, у внутрішньоартеріальній групі частіше фіксувалася повна відповідь на хіміопроменеве лікування. 13 осіб групи внутрішньоартеріальної хіміотерапії та 6 пацієнток групи внутрішньовенної хіміотерапії прооперовані після завершення хіміопроменевого лікування [21].

Y. Kaneyasu (2009 р.) використали внутрішньоартеріальну інфузію в якості радіосенсибілізації під час променевої терапії місцево-поширеної плоскоклітинної карциноми шийки матки (29 хворих з ІІІ стадією). Застосовано цисплатин 100–120 мг (незалежно від площі поверхні тіла (Body Surface Area — BSA)) або карбоплатин 300 мг (незалежно від BSA) у пацієнток з порушенням ниркової функції. Перше введення препарату відбувалося через маткові артерії білатерально, починаючи з другого введення — через внутрішні клубові артерії білатерально з метою впливу на тазові лімфовузли. Лікарські засоби вводили короткою інфузією впродовж 5–10 хв, після чого пацієнток одразу скеровували на променеву терапію. Кратність введення становила 1 р/3–4 тиж, хворі загалом отримали від 2 до 3 внутрішньоартеріальних інфузій на тлі 6–7 тиж дистанційної променевої терапії малого таза (СВД=50 Гр). 5-річна загальна виживаність для осіб із III стадією становила 62%, причино-специфічна виживаність — 70%, безрецидивна виживаність — 89%. Місцеві рецидиви, віддалені метастази та розвиток і того, і іншого становили 7, 38 і 3% відповідно. Також варто виділити 5-річну виживаність на рівні 51% у підгрупі позитивних тазових лімфовузлів, що є відомим фактором підвищеного ризику при цій онкопатології [23].

Y. Wang та співавт. (2011 р.) досліджували вплив неоад’ювантної хіміотерапії на хірургічні ризики та лімфоваскулярну інвазію. Використані схеми були різноманітними: як із застосуванням єдиного агента (найчастіше цисплатину), так і декількох (найчастіше цисплатину + блеоміцину + іфосфаміду, рідше цисплатину + 5-фторурацилу або інших платиновмісних схем). Тим пацієнткам, розміри пухлини яких були значними або відмічалися кровотечі, цисплатин вводився внутрішньоартеріально (у низхідну шийкову гілку маткової артерії). При особливо масивних вагінальних кровотечах спочатку проводили внутрішньоартеріальну хіміотерапію, після чого доповнювали двосторонньою емболізацією маткової артерії губкою з рідкого желатину для місцевого контролю кровотечі, а пізніше — хворих переводили на внутрішньовенну хіміотерапію. З 68 учасників групи неоад’ювантної хіміотерапії 25 отримували препарати внутрішньовенно, 42 — внутрішньоартеріально (з них 18 — з емболізацією та 24 — без). Автори дійшли висновку, що ефективність артеріальної інфузії за частотою відповіді була вищою за венозну, при цьому результати не пов’язані з емболізацією маткової артерії або патологоанатомічними ознаками пухлини [22].

У дослідженні Н. Wen та співавт. (2012 р.) наводиться порівняння 4 стратегій лікування пухлини шийки матки ІВ2–ІІА стадій. 1 група передбачала проведення лише радикального хірургічного втручання, 2 група — брахітерапію в загальній дозі 15 Гр з подальшим радикальним хірургічним втручанням, 3 група — внутрішньовенну неоад’ювантну хіміотерапію (цисплатин 50 мг/м² + 5-фторурацил 750 мг/м² кожні 14 днів, 2 цикли) з подальшим радикальним хірургічним втручанням, 4 група — внутрішньоартеріальну неоад’ювантну хіміотерапію (цисплатин 50 мг/м² + 5-фторурацил 750 мг/м² кожні 14 днів, 2 цикли) з подальшим радикальним хірургічним втручанням. Серед груп, у яких передбачали неоад’ювантну радіо- або хіміотерапію, когорта внутрішньоартеріальної хіміотерапії продемонструвала найвищий показник частоти клінічної загальної відповіді — 79,3%, тоді як когорти брахітерапії та внутрішньовенної хіміотерапії — 61,3 та 42,9% відповідно. Оцінювалися також показники 3-річної виживаності, у групах неоад’ювантної внутрішньовенної та внутрішньоартеріальної хіміотерапії встановлені кращі результати за неоад’ювантну брахітерапію та лише хірургію, хоча і майже не відрізнялися між собою. Безрецидивна 3-річна виживаність становила 70,7% у групі 1, 66,3% у групі 2, 81,5% у групі 3 та 79,7% у групі 4. Загальна 3-річна виживаність становила 73,3% у групі 1, 68,3% у групі 2, 82,9% у групі 3 та 80,4% у групі 4 [50].

Liu Qi та співавт. (2014 р.) розглядали внутрішньоартеріальну хіміотерапію як можливість досягти критеріїв операції зі збереженням фертильності для пацієнток з раком шийки матки ІВ1 стадії. За висновками авторів, >25% осіб з новоутворенням шийки матки молодші за 40 років, зі значною часткою тих, що не народжували. Можливість проведення операції зі збереженням фертильності — радикальної трахелектомії — у таких хворих лімітоване розмірами первинної пухлини, а саме — до 2 см, тоді як більше цієї поділки ризик рецидиву значно зростає. Дослідження базувалося на поперед­ніх даних щодо потенціалу неоад’ювантної внутрішньовенної хіміотерапії зменшити розміри пухлини перед операцією зі збереженням фертильності, тож автори розглянули в цьому розрізі неоад’ювантну внутрішньоартеріальну хіміотерапію. Використовувана схема включала блеоміцин 20 мг/м², цисплатин 80 мг/м² та мітоміцин 10 мг/м², що вводилися в маткові артерії з інтервалом 3 тиж у загальній кількості 2 курсами. У дослідження залучено 7 пацієнток з плоскоклітинною карциномою шийки матки розміром від 2,5 до 4,0 см, у всіх них відмічалася відповідь на лікування (повна або часткова) та усім виконано лапароскопічну радикальну трахелектомію. 4 хворі здійснювали спроби завагітніти після проведеної терапії, двом це вдалося. Після медіани спостереження у 66 міс (діапазон 12–90 міс) у жодної пацієнтки не зафіксовано рецидиву [51].

Т. Gui та співавт. (2014 р.) також порівнювали артеріальний та венозний шляхи проведення хіміотерапії. Використано схему цисплатин 70 мг/м² + 5-фторурацил 1000 мг/м² щодня з 1 до 4 дня. Частота відповіді на терапію становила 88,2% в артеріальній групі проти 84,9% у венозній, показник операбельності — 81,4 проти 77,4%. Не виявлено суттєвих відмінностей у токсичності, тривалості операції, крововтраті під час операції та хірургічних ускладненнях між двома групами. В артеріальній групі зафіксований значно нижчий показник інфільтрації параметрію згідно з даними післяопераційних патогістологічних висновків. При цьому не виявлено істотних відмінностей за частотою виявлення метастазів у лімфатичні вузли, внутрішньосудинних пухлинних емболах та позитивному краю на рівні піхви в патогістологічних висновках. Показники рецидивності, розвитку віддалених метастазів і 5-річної виживаності не були суттєво відмінними між двома групами [31].

S. Kanao та співавт. (2017 р.) представили досвід проведення внутрішньоартеріальної хіміотерапії при пухлині шийки матки трьом пацієнткам зі стадіями хвороби IВ2–II. Режим введення передбачав цисплатин 70 мг/м² та мітоміцин-С 15 мг/м², введені в маткову артерію з доступом через стегнову артерію за Сельдінгером. Хворі отримали по 2 курси з інтервалом 3–4 тиж, після 2-го курсу через 4–5 тиж виконано оперативні втручання в обсязі радикальної гістеректомії. Автори наводять задовільне перенесення пацієнтками цього режиму — без серйозних небажаних явищ чи суттєвих ускладнень. Також вони не фіксували жодних доказів рецидиву захворювання протягом періодів спостереження від 41 до 86 міс [52].

Т. Tanaka та співавт. (2018 р.) порівнюють проведення неоад’ювантної артеріальної хіміотерапії з подальшим хірургічним втручанням з первинною гістеректомією. У якості цитотоксичної схеми застосовано іринотекан 70 мг/м² внутрішньовенно у 1-й та 8-й дні, а також цисплатин 70 мг/м² внутрішньоартеріально з використанням катетера 4L-DB на 2-гу добу 21-денних циклів, усього проведено 2 цикли неоад’ювантної поліхіміотерапії (НАПХТ). Через 6 тиж після завершення НАПХТ пацієнткам проводили оперативне втручання — радикальну гістеректомію. Усього НАПХТ отримали 94 особи з місцево-поширеним раком шийки матки, первинну гістеректомію проведено 49 хворим. Частота відповіді на НАПХТ, згідно з даними МРТ, становила 92,6%, у 14 пацієнток (14,6%) досягнуто повної патогістологічної відповіді. Група НАПХТ мала вищий рівень безрецидивної виживаності, ніж група первинної гістеректомії (p=0,02), однак загальна виживаність суттєво не відрізнялася. Відносний ризик (ВР) рецидиву був вищим у пацієнток з метастазами в лімфатичні вузли (ВР=4,31; 95% довірчий інтервал (ДІ) 2,23–8,43) і нижчим у тих, хто отримав НАПХТ (ВР=0,30; 95% ДІ 0,14–0,68) [24].

Y. Sun та співавт. (2022 р.) ретроспективно порівнювали ефективність неоад’ювантної внутрішньоартеріальної хіміотерапії порівняно з внутрішньовенною з наступним проведенням хірургічного лікування або конкурентною хіміопроменевою терапією. У дослідженні охоплено 187 осіб з ІВ3–ІІВ стадіями онкопатології шийки матки (плоскоклітинна, аденосквамозна карциноми, аденокарцинома), розподілені на 3 групи: 40 пацієнток, проліковані за схемою: неоад’ювантна артеріальна хіміотерапія + операція + післяопераційна променева терапія; 63 хворі, проліковані за схемою: неоад’ювантна венозна хіміотерапія + операція + післяопераційна променева терапія; та 84 особи, що отримали лише конкурентну хіміопроменеву хіміотерапію. У якості хіміотерапевтичних агентів застосовано паклітаксел та препарати платини (цисплатин або лоплатин). Для внутрішньоартеріальної групи охарактеризоване введення платини 80 мг/м² на тлі наводнення фізіологічним розчином та 5% розчином декстрози, що починалося за 3 год до внутрішньоартеріальної ін’єкції та отримання витоку сечі >100 мл/год у 24-годинному інтервалі. Дослідники відмічають, що не отримали значущої різниці у 3-річній загальній виживаності (97,5, 95,2, 95,2%), 3-річній безрецидивній виживаності (92,5, 90,5, 89,3%), 5-річній загальній виживаності (94,4, 88,9, 88,9%) та 5-річній безрецидивній виживаності (88,9, 86,1, 80,6%) серед усіх 3 груп. При цьому рівень відповіді на хіміотерапію був вищим у групі внутрішньоартеріальної, ніж внутрішньовенної: 37,5 проти 25,4% відповідно. Крововтрата під час операції була значно меншою у пацієнтів групи, що попередньо отримували внутрішньоартеріальну хіміотерапію, ніж у внутрішньовенній групі (92,13±84,09 мл проти 127,2±82,36 мл відповідно). Тривалість операції у групах внутрішньоартеріальної та внутрішньовенної хіміотерапії суттєво не відрізнялася, також не помічено значних відмінностей у метастатичному ураженні лімфовузлів, інвазії параметрію, лімфоваскулярній інвазії в післяопераційному патологічному матеріалі обох груп неоад’ювантної хіміотерапії [53].

Окремо слід висвітлити деталі метааналізу, проведеного Liu Cheng та співавт. (2020 р). До розгляду від початку взято 51 дослідження, після фільтру згідно з визначеними дослідниками критеріями включення проаналізовано 3 дослідження за участю 112 пацієнток з місцево-поширеним раком шийки матки (стадії ІВ–ІІІВ). Внутрішньоартеріальна хіміотерапія у всіх дослідженнях розглядалася в неоад’ювантному сетингу та включала препарати платини. Загальний показник клінічної відповіді становив 71,4%, загальний показник патологічної повної відповіді (Complete Response — CR) становив 11,5%. Загальний рівень токсичності III–IV ступенів становив 27,2%. У внутрішньоартеріальній групі частота відповіді становила 83,1% (CR 22,0%; часткова відповідь (PR) 61,0%), що було значно вище, ніж у внутрішньовенній групі — 58,5% (CR 11,3%; PR 47,2%) (p=0,01). Частота патологічної CR становила 15,5% у внутрішньоартеріальній групі, що було вище, ніж 6,5% у внутрішньовенній. Рівень токсичності III–IV ступенів становив 17,2% у внутрішньоартеріальній групі, що було вище, ніж 13,8% у внутрішньовенній. Автори підсумовують, що неоад’ювантна хіміотерапія на основі платини добре переносилася та у хворих відмічалася помірна відповідь. Порівняно з внутрішньовенною неоад’ювантною хіміотерапією, внутрішньоартеріальна неоад’ювантна хіміотерапія мала очевидну перевагу з точки зору клінічної відповіді при збереженні аналогічного рівня токсичності [27].

І наостанок, дослідження, яке не належить безпосередньо до основної теми огляду, проте дотичне до неї, оскільки висвітлює регіонарний підхід та включає також цитотоксичний агент: використання методики ТАСЕ при поширеному чи рецидивному раку шийки матки. Y. Bi та співавт. (2021 р.) ретроспективно оцінили результати 16 жінок з онкопатологією шийки матки ІІ–IVА стадій, яким проведено трансартеріальну хіміоемболізацію зі сферами, навантаженими діаміндихлороплатином (хімічна формула препарату цисплатину — цис-діаміндихлороплатин). Отримано 25,0% частоти об’єктивної відповіді та 100,0% контролю над захворюванням. Медіана загальної виживаності становила 19,1 міс, 1-річна виживаність — 64,9%, 3-річна виживаність — 46,4%. Автори оцінюють методику як ефективну та безпечну для використання при поширеному чи рецидивному раку шийки матки [54].

АКТИВНІ КЛІНІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

Здійснено пошук по базі клінічних досліджень ClinicalTrials.gov за пошуковими критеріями: arterial infusion, arterial chemotherapy, cervical cancer.

Клінічне дослідження фази ІІ/ІІІ ZZITICI-004 (ClinicalTrials.gov ID NCT03755739), ініційоване Другою афілійованою лікарнею медичного університету Гуанчжоу (The Second Affiliated Hospital of Guangzhou Medical University), Китай, досліджує трансартеріальне або внутрішньопухлинне введення чекпойнт-інгібіторів (імунотерапії) поєднано з хіміотерапією при поширених солідних пухлинах, одним з варіантів є новоутворення шийки матки. До критеріїв включення належать гістологічне підтвердження діагнозу, вік старше 18 років, задовільні гематологічні, біохімічні та коагуляційні показники, задовільний загальний стан за ECOG (Eastern Cooperative Oncology Group — Східна кооперативна онкологічна група), щонайменше одне вимірюване вогнище за RECIST 1.1, контроль народжуваності. Критерії виключення охоплюють поганий загальний стан, залучення в інші клінічні дослідження, наявність другої онкопатології, серйозні супутні захворювання або тяжкі ускладнення основного діагнозу. Дизайн дослідження передбачає експериментальну групу з двох підгруп та контрольну. У першій експериментальній підгрупі застосовується чекпойнт-інгібітор пембролізумаб±іпілімумаб, що вводиться в дозі 1–2 мг/кг маси тіла шляхом 10-хвилинної інфузії в артерію через мікропомпу, + хіміотерапія кожні 3 тиж. У другій експериментальній підгрупі застосовується чекпойнт-інгібітор пембролізумаб±іпілімумаб, що вводиться в загальній дозі 150 мг внутрішньопухлинно шляхом тонкоголкової ін’єкції тривалістю 5 хв, + доксорубіцин кожні 3 тиж. У контрольній групі передбачено введення пембролізумабу 2 мг/кг маси тіла внутрішньовенно впродовж 30 хв + хіміотерапія кожні 3 тиж. Первинними кінцевими точками зазначено загальну виживаність та рівень повної відповіді в межах перших 6 міс лікування. Вторинними кінцевими точками є: безрецидивна виживаність, тривалість ремісії, рівень контролю над онкопатологією, причини смерті (коли застосовувано). Дослідження розпочалося у 2018 р. та в нього планується залучити 200 пацієнтів, їх підбір наразі триває. Очікуване завершення дослідження — у 2033 році. Проміжні результати чи будь-які інші публікації стосовно дослідження на сьогодні відсутні [55].

Клінічне дослідження фази І/ІІ ZZICI3-015 (ClinicalTrials.gov ID NCT05187338), яке також проводиться у Другій афілійованій лікарні медичного університету Гуанчжоу тією ж групою вчених, вивчає трансартеріальне або внутрішньопухлинне введення триплету чекпойнт-інгібіторів (імунотерапії) при поширених солідних пухлинах, одним з варіантів є новоутворення шийки матки. Критерії включення аналогічні попередньому наведеному дослідженню. У ньому передбачена тільки експериментальна група, розподілена на 3 підгрупи: іпілімумаб + пембролізумаб + дурвалумаб у загальній дозі 1–2 мг/кг маси тіла внутрішньовенно кожні 3 тиж; іпілімумаб + пембролізумаб + дурвалумаб у загальній дозі 1–2 мг/кг маси тіла внутрішньоартеріально через мікропомпу кожні 3 тиж; іпілімумаб + пембролізумаб + дурвалумаб у загальній дозі 50–150 мг внутрішньопухлинно шляхом тонкоголкової ін’єкції кожні 3 тиж. Первинними кінцевими точками зазначено безпечність введення триплету, безрецидивну виживаність, тривалість ремісії, рівень контролю над захворюванням. Вторинною кінцевою точкою є загальна виживаність. Дослідження розпочалося у 2021 році та планує охопити 100 пацієнтів, залучення наразі триває. Очікуване завершення дослідження — у 2025 році. Проміжних результатів чи будь-яких інших публікацій стосовно дослідження на сьогодні немає [56].

ДИСКУСІЯ

Зіставивши дані наявних публікацій, можна зробити висновок, що внутрішньоартеріальна хіміотерапія на основі платини може розглядатися для подальших досліджень завдяки своєму потенціалу. Частота клінічної відповіді на внутрішньоартеріальну хіміотерапію була значно кращою, ніж на внутрішньовенну, також фіксувався вищий відсоток CR. Подіб­ні результати наведені й для хіміопроменевого лікування: у групах, де пацієнтки отримували хіміотерапію внутрішньоартеріально паралельно з опроміненням, відмічалася вища частота відповіді, зокрема повних відповідей, ніж у групах внутрішньовенного введення радіосенсибілізатора. Досить часто в публікаціях згадується конверсія хворих та можливість проведення радикально операції після внутрішньоартеріального курсу. У групах пацієнток, що відповіли на неоад’ювантну внутрішньоартеріальну хіміотерапію та яким проведено операцію, фіксувалося підвищення рівня виживаності, зокрема і порівняно з групами лише променевої терапії, та нижчий ризик розвитку рецидиву. Дещо кращі результати отримано для плоскоклітинної карциноми, ніж для аденокарциноми, проте це не є абсолютною закономірністю. У деяких публікаціях зазначено активність внутрішньоартеріальної хіміо­терапії відносно уражених тазових лімфовузлів та відсутність активності щодо уражених парааортальних лімфовузлів. Також в окремих випадках внутрішньоартеріальну хіміотерапію можна розглядати як можливість досягти критеріїв операції зі збереженням фертильності для осіб з раком шийки матки ІВ1 стадії. Профіль токсичності лікування був прийнятним — нижчим або однаковим з внутрішньовенною групою (залежно від дослідження). Тільки в одному дослідженні 1991 р. рапортовано про 3 випадки смерті в досліджуваній групі лікування (пацієнтки отримували блеоміцин, цисплатин, вінкристин та мітоміцин-С): 1 — через ниркову недостатність, 1 — через масивну емболію легеневої артерії та ще 1 — внаслідок поєднання блеоміцин-асоційованої легеневої токсичності та сепсису. При цьому варто зазначити, що в протоколі застосовували дозу цисплатину, вищу за середню у зрізі даних (100 мг/м² при найчастіших дозах в інших публікаціях у діапазоні 50–70 мг/м²). Методика є перспективною для використання при утрудненому доступі до променевої терапії, для потенційної конверсії та в межах подальших клінічних досліджень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. World Health Organization (2022). Cervical cancer. Retrieved from http://www.who.int/news-room/fact-sheets/detail/cervical-cancer.

2. Федоренко, З. П., Сумкіна, О. В., Горох, Є. Л., & Гулак, Л. О. (2023). Рак в Україні, 2021–2022. Захворюваність, смертність, показники діяльності онкологічної служби. Бюлетень Національного канцер-реєстру України. (№ 24). Кропивницький: Поліум.

3. National Cancer Institute (2022). Cancer Stat Facts: Cervical Cancer. seer.cancer.gov/statfacts/html/cervix.html.

4. Patton, T. J., Kavanagh, J. J., Delclos, L., Wallace, S., Haynie, T. P., Gershenson, D. M., … Bass, S. (1991). Five-year survival in patients given intraarterial chemotherapy prior to radiotherapy for advanced squamous carcinoma of the cervix and vagina. Gynecologic Oncology, 42, 54–59. doi: 10.1016/0090-8258(91)90230-3.

5. Petterson, F. (1991). Annual report on the results of treatment in gynecological cancer. Stockholm: International Federation of Gynecology and Obstetrics.

6. Petterson, F. (1995). Annual report on the results of treatment in gynecological cancer FIGO 1994 (22^nd). Stockholm: Radiumhemmet.

7. Benedetti-Panici, P., Scambia, G., Greggi, S., Di Roberto, P., Baiocchi, G., & Mancuso, S. (1988). Neoadjuvant chemotherapy and radical surgery in locally advanced cervical carcinoma: a pilot study. Obstetrics & Gynecology, 71, 344–348.

8. Weiner, S. A., Aristizbal, S., Alberts, D., Survit, E. A., & Deatherage-Deuser, R. N. (1988). A phase II trial of mitomycin, vincristine, bleomycin, and cisplatin (MOBP) as neoadjuvant therapy in high-risk cervical carcinoma. Gynecologic Oncology, 30(1), 1–6. doi: 10.1016/0090-8258(88)90038-8.

9. Клінічні рекомендації NCCN (2022). Рак шийки матки. Retrieved from http://www.nccn.org/patients/guidelines/content/PDF/Cervical-UK-patient.pdf.

10. Marth, C., Landoni, F., Mahner, S., McCormack, M., Gonzalez-Martin, A., & Colombo, N. (2017). Cervical cancer: ESMO Clinical Practice Guidelines for diagnosis, treatment and follow-up. Annals of Oncology, 28(4), iv72–iv83.

11. Gong, L., Lou, J. Y., Wang, P., Zhang, J. W., Liu, H., & Peng, Z. L. (2012). Clinical evaluation of neoadjuvant chemotherapy followed by radical surgery in the management of stage IB2–IIB cervical cancer. International Journal of Gynecology & Obstetrics, 117(1), 23–26. doi: 10.1016/j.ijgo.2011.11.017.

12. Eddy, G. L., Bundy, B. N., Creasman, W. T., Spirtos, N. M., Mannel, R. S., Hannigan, E., & O’Connor, D. (2007). Treatment of («bulky») stage IB cervical cancer with or without neoadjuvant vincristine and cisplatin prior to radical hysterectomy and pelvic/para-aortic lymphadenectomy: a phase III trial of the gynecologic oncology group. Gynecologic Oncology, 106(2), 362–369. doi: 10.1016/j.ygyno.2007.04.007.

13. Rydzewska, L., Tierney, J., Vale, C. L., & Symonds, P. R. (2012). Neoadjuvant chemotherapy plus surgery versus surgery for cervical cancer. Cochrane Database of Systematic Reviews, 12(12), CD007406. doi: 10.1002/14651858.CD007406.pub3.

14. Katsumata, N., Yoshikawa, H., Kobayashi, H., Saito, T., Kuzuya, K., Nakanishi, T., … Kamura, T. (2013). Phase III randomised controlled trial of neoadjuvant chemotherapy plus radical surgery vs radical surgery alone for stages IB2, IIA2, and IIB cervical cancer: a Japan Clinical Oncology Group trial (JCOG 0102). British Journal of Cancer, 108(10), 1957–1963. doi: 10.1038/bjc.2013.179.

15. Kim, H. S., Sardi, J. E., Katsumata, N., Ryu, H. S., Nam, J. H., Chung, H. H., … Kim, J. W. (2013). Efficacy of neoadjuvant chemotherapy in patients with FIGO stage IB1 to IIA cervical cancer: an international collaborative meta-analysis. European Journal of Surgical Oncology, 39(2), 115–124. doi: 10.1016/j.ejso.2012.09.003.

16. Kokka, F., Bryant, A., Brockbank, E., Powell, M., & Oram, D. (2015). Hysterectomy with radiotherapy or chemotherapy or both for women with locally advanced cervical cancer. Cochrane Database of Systematic Reviews, 7(4), CD010260. doi: 10.1002/14651858.CD010260.pub2.

17. Tambaro, R., Scambia, G., Di Maio, M., Pisano, C., Barletta, E., Iaffaioli, V. R., & Pignata, S. (2004). The role of chemotherapy in locally advanced, metastatic and recurrent cervical cancer Rosa Tambaro. Critical Reviews in Oncology/Hematology, 52(1), 33–44. doi: 10.1016/j.critrevonc.2004.05.003.

18. Gonzalez-Garcia, R., Rubio-Correa, I., & Moreno-Garcia, C. (2014). Massive glosso-cervical arteriovenous malformation: the rationale for a challenging surgical resection. Journal of Clinical and Experimental Dentistry, 6(4), 456–459. doi: 10.4317/jced.51608.

19. Kobayashi, K., Furukawa, A., Takahashi, M., & Murata K. (2003). Neoadjuvant intra-arterial chemotherapy for locally advanced uterine cervical cancer: clinical efficacy and factors influencing response. CardioVascular and Interventional Radiology, 26(3), 234–241. doi: 10.1007/s00270-003-0506-y.

20. Saito, T., Takehara, M., Lee, R., Fujimoto, T., Nishimura, M., Tanaka, R., … Kudo, R. (2004). Neoadjuvant chemotherapy with cisplatin, aclacinomycin A, and mitomycin C for cervical adenocarcinoma-a preliminary study. International Journal of Gynecological Cancer, 14(3), 483–490. doi: 10.1111/j.1048-891x.2004.014309.x.

21. Shibata, K., Kikkawa, F., Suzuki, Y., Terauchi, M., Kajiyama, H., Ino, K., & Mizutani, S. (2004). Usefulness of preoperative chemoradiation in locally advanced cervical carcinoma. Gynecologic and Obstetric Investigation, 57(2), 93–99. doi: 10.1159/000075385.

22. Wang, Y., Wang, G., Wei, L. H., Huang, L. H., Wang, J. L., Wang, S. J., … Gao, J. (2011). Neoadjuvant chemotherapy for locally advanced cervical cancer reduces surgical risks and lymph-vascular space involvement. Chinese Journal of Cancer, 30(9), 645–654. doi: 10.5732/cjc.011.10050.

23. Kaneyasu, Y., Nagai, N., Nagata, Y., Hashimoto, Y., Yuki, S., Murakami, Y., … Ito, K. (2009). Intra-arterial infusion chemotherapy using cisplatin with radiotherapy for Stage III squamous cell carcinoma of the cervix. International Journal of Radiation Oncology — Biology — Physics, 75(2), 369–377. doi: 10.1016/j.ijrobp.2009.02.081.

24. Tanaka, T., Terai, Y., Fujiwara, S., Tanaka, Y., Sasaki, H., Tsunetoh, S., … Ohmichi, M. (2018). Neoadjuvant intra-arterial chemotherapy using an original four-lumen double-balloon catheter for locally advanced uterine cervical cancer. Oncotarget, 9(102), 37766–37776. doi: 10.18632/oncotarget.26518.

25. Nagai, N., Murakami, T., & Ohama, K. (1994). Distribution of platinum in the female genital tract after intraarterial carboplatin infusion during the operation of uterine cervical cancer. Gan To Kagaku Ryoho, 21, 1975–1979.

26. Nagai, N., Kaneyasu, Y., Komatsu, M., Shiroyama, Y., Oshita, T., Watasaki, S., & Ito, K. (2009). Distribution of platinum in the female genital tract and efficacy of radiotherapy combined with transcatheter arterial infusion of cisplatin for locally advanced stage IIIb carcinoma of the uterine cervix. Oncology Reports, 21(3), 585–591.

27. Liu, C., Cui, R., Li, M., Feng, Y., Bai, H., & Zhang, Z. (2020). The Safety and Efficacy of Intra-Arterial versus Intravenous Neoadjuvant Chemotherapy in Patients with Locally Advanced Cervical Cancer: A Meta-Analysis. Evidence-Based Complementary and Alternative Medicine, 2020, 5023405. doi: 10.1155/2020/5023405.

28. Uterine Fibroid Embolization. Retrieved from http://www.hopkins- medicine.org/ health/ treatment-tests -and-therapies/ uterine-artery -embolization#: ~:text=Possible% 20complications% 20of%20this% 20procedure, puncture% 20site%20in%20the%20groin.

29. Martin, J., Bhanot, K., & Athreya, S. (2013). Complications and Reinterventions in Uterine Artery Embolization for Symptomatic Uterine Fibroids: A Literature Review and Meta Analysis. CardioVascular and Interventional Radiology, 36(2), 395–402. doi: 10.1007/s00270-012-0505-y.

30. Kröncke, T. (2023). An update on uterine artery embolization for uterine leiomyomata and adenomyosis of the uterus. British Journal of Radiology, 96(1143), 20220121. doi: 10.1259/bjr.20220121.

31. Gui, T., Shen, K., Xiang, Y., Pan, L., Lang, J., Wu, M., … Yang, J. (2014). Neoadjuvant chemotherapy in locally advanced cervical carcinoma: which is better, intravenous or intra-arterial? OncoTargets and Therapy, 7, 2155–2160. doi: 10.2147/OTT.S67633.

32. Scarabelli, C., Zarrelli, A., Gallo, A., & Visentin, M. C. (1995). Multimodal treatment with neoadjuvant intraarterial chemotherapy and radical surgery in patients with stage IIIB–IVA cervical cancer. A preliminary study. Cancer, 76(6), 1019–1026.

33. Ueda, M., Ueki, K., Kumagai, K., Terai, Y., Kumagai, K., & Ueki, М. (1998). Neoadjuvant intra-arterial infusion chemotherapy induces apoptotic cell death in locally advanced uterine cervical carcinomas. A preliminary report. International Journal of Gynecological Cancer, 8(2), 144–149.

34. Bierman, H. R., Byron, R. L. Jr., Miller, E. R., & Shimkin, M. B. (1950). Effects of intra-arterial administration of nitrogen mustard. American Journal of Medicine, 8(4), 535. doi: 10.1016/0002-9343(50)90263-4.

35. Klopp, C. T., Alford, T. C., Bateman, J., Berry, G. N., & Winship, T. (1950). Fractionated intra-arterial cancer chemotherapy with methyl Bis amine hydrochloride: A preliminary report. Annals of Surgery, 132(4), 811–832. doi: 10.1097/00000658-195010000-00018.

36. Cromer, J. K., Bateman, J. C., Berry, G. N., Kennelly, J. M., Klopp, C. T., & Platt, L. I. (1952). Use of intra-arterial nitrogen mustard therapy in the treatment of cervical and vaginal cancer. American Journal of Obstetrics & Gynecology, 63(3), 538–548. doi: 10.1016/0002-9378(52)90068-9.

37. Cavanagh, D., Hovadhanakul, P., & Comas, M. R. (1975). Regional chemotherapy-A comparison of pelvic perfusion and intra-arterial infusion in patients with advanced gynecologic cancer. American Journal of Obstetrics & Gynecology, 123, 435–441.

38. Morrow, C. P., DiSaia, P. J., Mangan, C. F., & Lagasse, L. D. (1977). Continuous pelvic arterial infusion with bleomycin for squamous carcinoma of the cervix recurrent after irradiation therapy. Cancer Treatment Reports, 61, 1403–1405.

39. Lifshitz, S., Railsback, L. D., & Buchsbaum, H. J. (1978). Intraarterial pelvic infusion chemotherapy in advanced gynecologic cancer. Obstetrics & Gynecology, 52(4), 476–480.

40. Swenerton, K. D., Evers, J. A., White, G. W., & Boyers, D. A. (1979). Intermittent pelvic infusion with vincristine, bleomycin, and mitomycin C for advanced recurrent carcinoma of the cervix. Cancer Treatment Reports, 63, 1379–1381.

41. Scarabelli, C., Tumolo, S., DePaoli, A., Frustaci, S., Campagnutta, E., Morassut, S., … Lo Re, G. (1987). Intermittent pelvic arterial infusion with petichemio, doxorubicin, and cisplatin for locally advanced and recurrent carcinoma of the uterine cervix, Cancer, 60(1), 25–30. doi: 10.1002/1097-0142(19870701)60:1<25::aid-cncr2820600106>3.0.co;2-5.

42. Rettenmaier, M., Moran, M., Ramsinghani, N., Colman, M., Syed, N. A., Puthawala, A., … DiSaia, P. J. (1988). Treatment of advanced and recurrent squamous carcinoma of the uterine cervix with constant intraarterial infusion of cisplatin, Cancer, 61(7), 1301–1303. doi: 10.1002/1097-0142(19880401)61:7<1301::aid-cncr2820610704>3.0.co;2-u.

43. Kavanagh, J. J., Delclos, L., & Wallace, S. (1987). Arterial chemotherapy prior to radiotherapy in advanced gynecologic cancer, in Symposium for gynecologic cancer: diagnosis and treatment strategies. University of Texas Press, Houston, 29, 281–284.

44. Park, S. Y., Kim, B. G., Kim, J. H., Lee, J. H., Lee, E. D., Lee, K. H., … Kim, K. H. (1995). Phase I/II study of neoadjuvant intraarterial chemotherapy with mitomycin-C, vincristine, and cisplatin in patients with stage IIb bulky cervical carcinoma. Cancer, 76, 814–823. doi: 10.1002/1097-0142(19950901)76:5<814::aid-cncr2820760516>3.0.co;2-r.

45. Kigawa, J., Minagawa, Y., Ishihara, H., Itamochi, H., Kanamori, Y., & Terakawa, N. (1996). The role of neoadjuvant intraarterial infusion chemotherapy with cisplatin and bleomycin for locally advanced cervical cancer. American Journal of Clinical Oncology, 19(3), 255–259. doi: 10.1097/00000421-199606000-00009.

46. Fujiwaki, R., Takahashi, K., & Kitao, M. (1997). Decrease in tumor volume and histologic response to intraarterial neoadjuvant chemotherapy in patients with cervical and endometrial adenocarcinoma. Gynecologic Oncology, 65, 258–264. doi: 10.1006/gyno.1997.4638.

47. Tanaka, T., Terai, Y., Fujiwara, S., Tanaka, Y., Sasaki, H., Tsunetoh, S., … Ohmichi, M. (2018). Neoadjuvant chemotherapy with intra-arterial infusion for advanced cervical cancer. Oncotarget, 9(102), 37766–37776. doi: 10.18632/oncotarget.26518.

48. Yamakawa, Y., Fujimura, M., Hidaka, T., Hori, S., & Saito, S. (2000). Neoadjuvant intraarterial infusion chemotherapy in patients with stage IB2–IIIB cervical cancer. Gynecologic Oncology, 77(2), 264–270. doi: 10.1006/gyno.2000.5730.

49. Aoki, Y., Sato, T., Watanabe, M., Sasaki, M., Tsuneki, I., & Tanaka, K. (2001). Neoadjuvant chemotherapy using low-dose consecutive intraarterial infusions of cisplatin combined with 5-fluorouracil for locally advanced cervical adenocarcinoma. Gynecologic Oncology, 81(3), 496–499. doi: 10.1006/gyno.2001.6195.

50. Wen, H., Wu, X., Li, Z., Wang, H., Zang, R., Sun, M., … Cai, S. (2012). А prospective randomized controlled study on multiple neoadjuvant treatments for patients with stage IB2 to IIA cervical cancer. International Journal of Gynecological Cancer, 22(2), 296–302. doi: 10.1097/IGC.0b013e31823610a1.

51. Lu, Q., Zhang, Y., Wang,S., Guo, S., Guo, H., Zhang, Z., & Liu, C. (2014). Neoadjuvant intra-arterial chemotherapy followed by total laparoscopic radical trachelectomy in stage IB1 cervical cancer. Fertility and Sterility, 101(3): 812–817. doi: 10.1016/j.fertnstert.2013.12.001.

52. Kanao, S., Miyatake, T., Naoi, H., Takeda, M., Miyoshi, A., Mimura, M., … Yokoi, T. (2017). Clinical Efficacy of Intra-Arterial Neoadjuvant Chemotherapy for Cervical Cancer. Journal of Clinical Gynecology and Obstetrics, North America, 6(2), 37–40. doi.org/10.14740/jcgo435w.

53. Sun, Y., Li, G., Hai, P., Cao, Y., Han, P., Liu, Y., … Ren, F. (2022). The comparative study for survival outcome of locally advanced cervical cancer treated by neoadjuvant arterial interventional chemotherapy or intravenous chemotherapy followed by surgery or concurrent chemoradiation. World Journal of Surgical Oncology, 20(1), 389. doi: 10.1186/s12957-022-02859-w.

54. Bi, Y., Wang, Y., Zhang, J., Shi, X., Wang, Y., Xu, M., … Ren, J. (2021). Clinical outcomes of uterine arterial chemoembolization with drug-eluting beads for advanced-stage or recurrent cervical cancer. Abdominal Radiology (NY), 46(12), 5715–5722. doi: 10.1007/s00261-021-03267-6.

55. ClinicalTrials.gov Identifier: NCT03755739 (2023). Retrieved from: clinicaltrials.gov/study/NCT03755739.

56. ClinicalTrials.gov Identifier: NCT05187338 (2023). Retrieved from: clinicaltrials.gov/study/NCT05187338.

Коментарів немає » Додати свій

Leave a comment

Ім’я (required)

Mail (will not be published) (required)

Сайт

CAPTCHA Code