Результати лікування хворих на саркому матки І стадії

Одержано 27.04.2024
Прийнято до друку 15.05.2024

DOI: 10.32471/clinicaloncology.2663-466X.54-2.32539

ВСТУП

СМ є рідкісним новоутворенням високого ступеня злоякісності, що формується з компонентів гладкої мускулатури та сполучної тканини, на які припадає близько 1% усіх гінекологічних злоякісних новоутворень і близько 3–7% усіх злоякісних новоутворень матки [1, 2]. СМ характеризується агресивним клінічним перебігом захворювання та несприятливим прогнозом щодо виживаності жіночого населення, проте, незважаючи на різні підходи до радикального лікування, продовжує залишатися рідкісною пухлиною, що спричиняє ранній розвиток місцевих чи віддалених рецидивів [3]. Найчастіше розвиток СМ характерний для перименопаузального та менопаузального періоду. Пік захворюваності припадає на осіб вікової категорії від 40–59 років та становить 61,3% [4]. Вивчаючи різні джерела наукової літератури, СМ часто розвиваються поблизу або безпосередньо всередині лейоміоми матки, трансформуючись у СМ [5].

Інформація щодо захворюваності на CM у Міжнародному агентстві з вивчення раку Всесвітньої організації охорони здоров’я (International Agency for Research on Cancer World Health Organization), Європейській мережі онкологічних реєстрів (European Network of Cancer Registries), Американському онкологічному товаристві (American Cancer Society — ACS), Національному канцер-реєстрі України відсутня.

Найчастішими гістологічними підтипами є ЛМС, за якою слідують ЕСС і недиференційована саркома матки. Гістологічний тип надзвичайно впливає на прогноз і клінічну характеристику пухлини [6].

Стандартом для лікування СМ І стадії є гістеректомія з/без двобічної сальпінгоофоректомії. Незважаючи на досягнення протягом останніх років у галузі онкології, залишається проблема вибору ад’ювантного лікування для хворих на СМ І стадії, оскільки відсутні єдині рекомендації, а доступна наукова література має суперечності [3].

Згідно з рекомендаціями Настанови Британського гінекологічного онкологічного товариства з раку матки (Recommendations for Practice 2017, 2021, British Gynaecological Cancer Society Uterine Cancer Guidelines — BGCS) ад’ювантна променева терапія при І–ІІ стадіях СМ не підвищує загальну виживаність чи місцевий контроль, однак можна використовувати для осіб з груп підвищеного ризику (доказовість B). Не знайдено даних щодо ад’ювантного режиму лікування хіміотерапією у пацієнтів з СМ І–ІІ стадій.

У рекомендаціях Національної мережі багатопрофільних онкологічних закладів США (National Comprehensive Cancer Network — NCCN) 2018 р. при І стадії в ад’ювантному режимі пропонуються спостереження або гормонотерапія для ЕСС (низького ступеня ризику), а для ЛМС або ЕСС (високого ступеня ризику) рекомендоване регулярне диспансерне спостереження або хіміотерапія.

Незважаючи на досягнення протягом останніх років у галузі онкології, залишається проблема вибору ад’ювантного лікування для хворих на СМ І стадії, оскільки відсутні єдині настанови, а в рекомедаціях NCCN–2024 пропонується диспансерне спостереження.

Мета нашої роботи — проаналізувати результати лікування хворих на СМ І стадії та оцінити клініко-морфологічні характеристики пухлини.

ОБ’ЄКТ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

В основу нашого дослідження покладено клінічні спостереження в КНП «ПКОЦ ІФ ОР» та КНП «НІР» з 2010 до 30 грудня 2023 рр. 83 пацієнток із СМ Ι р(Т1N0M0) стадії, які проходили лікування у вищенаведених закладах у період з 2010 до 2023 рр.

РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Вік 83 пацієнток коливався від 31 до 88 років, медіана становила 51,0 року, середній вік — (53,03±2,82) року. Пік захворюваності припадав на осіб вікової категорії 40–59 років — 48 (57,83%) пацієнток. Розподіл захворюваності у хворих вікової категорії 40–49 років — 27 пацієнток (32,53%), для осіб вікової категорії 50–59 років — 21 хвора на СМ (25,3%). У проміжку 60–69 років було 14 (16,87%) пацієнток, молодше 40 років — 10 (11,91%) осіб та старше 70 років — 11 (13,25%) хворих (рис. 1).

При госпіталізації пацієнта в стаціонар ступінь поширеності пухлини встановлювали на підставі лабораторних обстежень, що включали дані бімануального обстеження хворої, ультразвукової діагностики та комп’ютерної томографії органів грудної клітки, черевної порожнини і малого таза, з контрас­туванням. Остаточну стадію захворювання визначено після хірургічного лікування.

До істинно мезенхімальних злоякісних пухлин матки належать ЛМС — у 66 пацієнток (79,5%), ЕСС — у 17 хворих (20,5%). Можна зробити висновки, що за гістологічним типом у осіб з СМ І стадії переважали хворі на ЛМС (рис. 2).

Критеріями ефективності лікування були показники безрецидивної виживаності пацієнтів протягом усього періоду спостереження та частота рецидивів і метастазування пухлини. Період моніторингу становив від 1,0 до 156,0 міс.

Усім відомий факт, що патогенез мезенхімальних злоякісних пухлин матки відрізняється, тому відрізняється між собою і клінічний перебіг захворювання, саме тому клінічну характеристику хворих на СМ ми надаватимемо відповідно до гістологічної структури новоутворення.

Вік 66 пацієнток з ЛМС І стадії, хворих на СМ, коливався від 31 до 88 років, медіана — 48,5 року, середній вік — 51,06±3,11 року. Пік захворюваності припадав на вікову категорію 40–49 років — 25 (37,9%) осіб.

Вік 17 пацієнток з ЕСС І стадії хворих на СМ варіював від 44 до 80 років, медіана — 60,0 року, середній вік — 61,70±5,59 рр. Пік захворюваності припадав на осіб вікової категорії 50–59 років, їх кількість — 6 хворих (35,3%).

У наше дослідження залучено 83 пацієнтки з СМ І стадії. Усіх хворих розподілено на 2 групи залежно від того, чи отримували вони подальше лікування після хірургічного втручання. У 1-й групі охоплено 45 хворих на СМ І стадії, які не отримували ад’ювантну терапію та почали лікування в термін з 2010 до 2023 рр. включно (1-ша група). Ефективність терапії всіх пацієнток простежено ретроспективно.

Середній вік цієї групи хворих становив 50,4±2,2 року. Вік вказаної групи пацієнток варіював від 31 до 88 років.

За гістологічним типом пухлини в наведеному дослідженні для 1-ї групи ЛМС виявлено у 40 осіб (88,9%), а ЕСС — у 5 хворих (11,1%). Отже, за гістологічним типом переважає ЛМС (рис. 3).

Аналізуючи частоту гістологічної градації пухлини (G), отримали наступні результати: ЛМС (40 осіб) — G1 зафіксовано у 24 пацієнток (53,3%), G2 — у 10 хворих (22,2%), G3 — у 6 осіб (13,3%). Для ЕСС (5 пацієнток) характерно наступне: G1 — у 1 особи (2,2%), G2 — у 2 хворих (4,5%), G3 — у 2 пацієнток (4,5%) (рис. 4).

Абсолютну перевагу в цій групі становили хворі на ЛМС І стадії зі ступенем диференціації пухлини G1.

Проводячи аналіз анамнестичних даних щодо їхнього онкоанамнезу, маси тіла, росту, гемоглобіну (Hgb) (до операції), наявності лейоміоми тіла матки, отримали наступні результати.

У хворих 1-ї групи обтяжений онкоанамнез наявний тільки у 8 з 45 хворих. Необтяжений онкоанамнез — у 37 осіб, що становив абсолютну більшість (рис. 5).

Середня маса тіла у цієї групи пацієнтів становить 81,3±3,4 кг, ріст — 151,1±4,1 см. Більшість хворих вказаної групи мали надмірну масу тіла та ожиріння.

Середнє значення гемоглобіну до операції становило 111,3±2,4. У більшості хворих діагностовано анемію легкого ступеня.

У більшості осіб в анамнезі зазначено лейоміому тіла матки, такі хворі становлять 53,33% (рис. 6).

У 2-гу групу залучено 38 хворих на СМ І стадії, які отримували ад’ювантну терапію та почали лікування в термін з 2010 до 2023 рр. включно (2-га група). Ефективність терапії всіх пацієнток простежено ретроспективно.

Середній вік цієї групи хворих становив 56,2±1,6 року, вік групи пацієнток варіював від 36 до 73 років.

За гістологічним типом пухлини в цьому дослідженні для 2-ї групи ЛМС встановлено у 26 осіб (68,4%), а ЕСС  — у 12 хворих (31,6%). Так, за гістологічним типом переважає ЛМС (рис. 7).

Аналізуючи частоту гістологічної градації пухлини (G), отримали наступні результати: ЛМС (26 осіб) — G1 становлять 8 осіб (53,3%), G2 — 10 пацієнтів (22,2%), G3 — 8 хворих (13,3%). Для ЕСС (12 осіб) характерно наступне: G1 — 3 пацієнти (7,9%), G2 — 3 хворих (7,9%), G3 — 6 осіб (15,8%) (рис. 8).

Перевагу в цій групі встановлено у хворих на ЛМС І стадії зі ступенем диференціації пухлини — G2.

Проводячи аналіз анамнестичних даних щодо їхнього онкоанамнезу, маси тіла, росту, гемоглобіну (Hgb) (до операції), наявності лейоміоми тіла матки, отримали наступні результати.

У хворих 2-ї групи обтяжений онкоанамнез зафіксовано тільки у 5 з 38 хворих, необтяжений — у 33 хворих, що становив абсолютну більшість (рис. 9).

Середня маса тіла цієї групи пацієнтів становить 83,1±3,0 кг, ріст 134,8±4,6 см. Більшість хворих наведеної групи мали надмірну масу тіла та ожиріння.

Середнє значення гемоглобіну до операції становило (112,8±2,2). У більшості осіб діагностовано анемію легкого ступеня.

У переважної кількості пацієнтів в анамнезі виявлено лейоміому тіла матки, такі хворі становлять 65,8% (рис. 10).

Ефективність лікування всіх пацієнток простежено ретроспективно. Аналізуючи безрецидивну виживаність для хворих 1–2-ї груп, можемо встановити наступне, порівнюючи 2 групи.

Для 1-ї групи показник безрецидивної виживаності з інтервалом 6 міс для 44 хворих з 45 становив 97,8±2,2% проти 35 хворих з 38 з показником 92,2%±4,3 для 2-ї групи, дані незначно відрізняються.

Проте, починаючи з:

• інтервалу 12 міс, 35 хворих з 45, що становили 90,62%±4,47, проти 28 осіб з 38, які становили 76,17%±6,94;
• з інтервалу 18 міс, 28 пацієнтів з 45, що становили 89,18%±4,84, проти 24 хворих з 38, які становили 65,29%±7,79;
• з інтервалу 24 міс, 26 хворих з 45, що становили 85,94%±5,65, проти 19 осіб з 38, які становили 63,77%±7,90;
• з інтервалу 30 міс, 23 пацієнтів з 45, що становили 84,18%±6,05, проти 15 хворих з 38, які становили 53,43%±8,59;
• з інтервалу 36 міс, 23 осіб з 45, що становили 82,36%±6,45, проти 15 пацієнтів з 38, які становили 51,65%±8,66;
• з інтервалу 42 міс, 18 хворих з 45, що становили 80,35%±6,89, проти 12 осіб з 38, які становили 47,96%±8,79;
• з інтервалу 48 міс, 18 пацієнтів з 45, що становили 78,12%±7,39, проти 12 хворих з 38, які становили 45,96%±8,87;
• з інтервалу 54 міс, 10 осіб з 45, що становили 75,33%±8,11, проти 11 пацієнтів з 38, які становили 43,96%±8,92;
• з інтервалу 60 міс, 9 хворих з 45, що становили 71,36%±9,42, проти 9 осіб з 38, які становили 39,78%±9,00, показники безрецидивної виживаності значно вищі у 1-й групі пацієнтів, що не отримували ад’ювантного лікування при захворюванні на СМ І стадії, порівняно з 2-ю групою спостереження.

Вищенаведені дані безрецидивної виживаності відображені на діаграмі при порівнянні 1-ї групи (І стадія без ад’юванту), та 2-ї групи (І стадія з ад’ювантом), спостереження тривалістю 60 міс (рис. 11–12).

Аналізуючи загальну виживаність у хворих 1–2-ї груп, можемо виявити наступне, порівнюючи 2 групи (таблиця).

Показники загальної виживаності протягом 60 міс спостереження вищі у 1-й групі пацієнтів, які не отримували ад’ювантного лікування при захворюванні на СМ І стадії порівняно з 2-ю групою хворих.

Вищенаведені дані загальної виживаності відображені на діаграмі при порівнянні 1-ї групи (І стадія без ад’юванту) та 2-ї групи (І стадія з ад’ювантом), спостереження тривало 60 міс (рис. 13–14).

ВИСНОВКИ

Пік захворюваності на СМ припадав на вікову категорію 40–59 років (57,8%). Найпоширенішим гістологічним типом для 1–2-ї груп виявлено лейоміосаркому. За ступенем диференціації пухлини (G) для 1-ї групи переважає лейоміосаркома G1, для 2-ї групи — лейоміосаркома G2. У більшості хворих 1–2-ї груп фіксувався необтяжений онкоанамнез. Переважна кількість пацієнтів в анамнезі хворіли на лейоміому матки. Вищі показники безрецидивної та загальної виживаності встановлені у хворих на СМ І стадії, які не отримували ад’ювантного лікування, — 1-ша група.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Seagle, B. L., Sobecki-Rausch, J., Strohl, A. E., Shilpi, A., Grace, A., & Shahabi, S. (2017). Prognosis and treatment of uterine leiomyosarcoma: A National Cancer Database study. Gynecologic oncology, 145(1), 61–70. doi.org/10.1016/j.ygyno.2017.02.012.

2. Hosh, M., Antar, S., Nazzal, A., Warda, M., Gibreel, A., & Refky, B. (2016). Uterine Sarcoma: Analysis of 13,089 Cases Based on Surveillance, Epidemiology, and End Results Database. International Journal of Gynecological Cancer, 26(6), 1098–1104. doi.org/10.1097/IGC.0000000000000720.

3. Давидюк, С. С., & Крижанівська, А. Є. (2022). Захворюваність на саркому матки в Івано-Франківській області. Art of Medicine, 4(24), 33.

4. Сухін, В. С. (2018). Принципи та обґрунтування індивідуалізації протипухлинної терапії сарком матки. (Дис. д-ра мед. наук). Харківська медична академія післядипломної освіти, Харків.

5. Parker, W. H. (2007). Etiology, symptomatology, and diagnosis of uterine myomas. Fertility and Sterility, 87(4), 725–736. doi.org/10.1016/j.fertnstert.2007.01.093.

6. Pérez-Fidalgo, J. A., Ortega, E., Ponce, J., Redondo, A., Sevilla, I., Valverde, C., & Sebio, A. (2023). Uterine sarcomas: clinical practice guidelines for diagnosis, treatment, and follow-up, by Spanish group for research on sarcomas (GEIS). Therapeutic Advances in Medical Oncology, 15, 17588359231157645. doi.org/10.1177/17588359231157645.

Коментарів немає » Додати свій

Leave a comment

Ім’я (required)

Mail (will not be published) (required)

Сайт

CAPTCHA Code