Місцеве лікування та побічні ефекти у пацієнтів із прогресуючим раком передміхурової залози
Як показало дослідження серед ветеранів США, операція або променева терапія при прогресуючому раку передміхурової залози можуть покращити виживання, але можливе виникнення побічних ефектів, пов’язаних із лікуванням, включаючи гастроінтестинальні порушення, а також порушення з боку сечостатевої системи, які можуть зберігатися протягом років.
Повідомлення про дослідження опубліковано на сайті medscape.com.
МЕТОДОЛОГІЯ
Останні дані вказують, що у чоловіків із прогресуючим раком передміхурової залози місцеве лікування радикальною простатектомією чи променевою терапією може покращити результати виживання; однак дані про довгострокові побічні ефекти від цих локальних методів обмежені.
Ретроспективна когорта включала 5502 чоловіки (середній вік 68 років), яким був встановлений діагноз прогресуючого (T4, N1 та/або M1) раку передміхурової залози. Загалом 1705 чоловіків (31%) отримали початкове місцеве лікування, включаючи радикальну простатектомію (55%), променеву терапію (39%) або обидві опції (5,6%), тоді як 3797 чоловіків (69%) обрали початкове нелокальне лікування (гормональна терапія, хіміотерапія чи обидві). Основні результати включали побічні ефекти лікування, зокрема гастроінтестинальні, хронічний біль, сексуальну дисфункцію та симптоми порушення сечовипускання, оцінені на трьох часових точках після початкового лікування — до 1 року, від 1 до 2 років та від 2 до 5 років.
ВИСНОВОК
У цілому 916 чоловіків (75%), які отримали початкове місцеве лікування, і 897 чоловіків (67%), що обрали початкову нелокальну терапію, повідомили принаймні про одну негативну умову протягом 5 років після початкового лікування.
Протягом першого року після початкового лікування місцеве лікування було пов’язане із вищою поширеністю гастроінтестинальних порушень (9% проти 3%), болю (60% проти 38%), сексуальних проблем (37% проти 8%) та симптомів сечовипускання (46,5% проти 18%). Чоловіки, які отримували місцеве лікування, були більш схильні до виникнення гастроінтестинальних порушень (відкоригований коефіцієнт шансів (aOR) 4,08), болю (aOR 1,57), сексуальних проблем (aOR 2,96) та симптомів сечовипускання (aOR 2,25).
Через 2–5 років після місцевого лікування залишалися більш поширеними — 7,8% проти 4,2% — гастроінтестинальні проблеми, 40% проти 13% — сексуальні проблеми та 40,5% проти 26% — симптоми розладу сечовипускання. Чоловіки, які отримували місцеве лікування порівняно з немісцевим, були більш схильні до виникнення гастроінтестинальних проблем (aOR 2,39), сексуальних порушень (aOR 3,36) та симптомів сечовипускання (aOR 1,39) в довгостроковий період.
Дослідники не виявили різниці в поширенні конституційних порушень, таких як припливи (36,5% проти 34,4%), протягом першого року після початкового місцевого чи немісцевого лікування. Однак місцеве лікування, яке проводили після будь-якого вторинного лікування, пов’язувалося з вищою ймовірністю розвитку конституційних захворювань через 1–2 роки (aOR 1,50) та 2–5 років (aOR 1,78) після початкового лікування.
Дослідники зазначають, що отримані результати вказують на те, що пацієнти та лікарі повинні враховувати негативні ефекти локального лікування поряд із можливістю підвищення виживання при ухваленні рішень щодо лікування при поширеному раку передміхурової залози, пояснили автори. Ретельне інформоване ухвалення рішень як пацієнтами, так і практикуючими лікарями особливо важливе, оскільки наразі не існує настанов щодо використання локального лікування у чоловіків із поширеним раком передміхурової залози.
За матеріалами medscape.com, jamanetwork.com
Leave a comment