Аналіз ускладнень після радикального лікування раку прямої кишки. ВАК-терапія як новий метод вирішення проблеми
Партикевич Ю.Д.1, Маліборська С.В.2
- 1Івано-Франківський національний медичний університет, Івано-Франківськ, Україна
- 2Комунальне некомерційне підприємство «Прикарпатський клінічний онкологічний центр Івано-Франківської обласної ради», Івано-Франківськ, Україна
Резюме. Мета. Підвищити ефективність лікування неспроможності анастомозу після неоад’ювантної терапії у хворих на рак прямої кишки. Матеріали і методи. Проведено пошук та аналіз публікацій у PubMED за 2015–2022 р., у яких наводилися дані щодо використання ендовакуумної терапії негативним тиском у хворих з неспроможністю анастомозу після хірургічного лікування. Пошукові запити стосувалися тегів «рак прямої кишки», «післяопераційні ускладнення», «неспроможність анастомозу», «неоад’ювантна терапія», «вакуумна терапія негативним тиском», «ендовакуумна терапія». Систематизовано та проаналізовано результати лікування хворих з аденокарциномою прямої кишки ІІ–ІІІ стадій (Т2-3N0-2M0), яким проведено хірургічне лікування на базі Комунального некомерційного підприємства «Прикарпатського клінічного онкологічного центру Івано-Франківської обласної ради» (КНП «ПКОЦ ІФ ОР») у період з 2019 до 2022 р. У дослідженні охоплено 97 хворих з раком прямої кишки та відсутністю інших онкологічних захворювань. Усі пацієнти отримували комбіноване лікування згідно з міжнародними рекомендаціями Національної мережі багатопрофільних онкологічних закладів США (National Comprehensive Cancer Network — NCCN). Усім хворим проведено накладання превентивної колостоми (ілео/трансверзо). Пацієнти за потреби отримували периопераційну чи ад’ювантну хіміотерапію. Неспроможність анастомозу діагностували клінічно, лабораторно (С-реактивний білок, прокальцитонін), за допомогою відеоколоноскопа Fujinon EC 201 WL або ректоскопа, проктографії та магнітно-резонансної томографії органів малого таза на апараті Magnetom Espree (Siemens) з напруженістю магнітного поля 1,5. Оцінка неспроможності градіювалася за шкалою Clavien-Dindo та шкалою оцінки неспроможності. Результати. Традиційне лікування неспроможності анастомозу може тривати до 1 року, а в 40–60% так і не досягає задовільних результатів, що унеможливлює реверс колостоми. На базі КНП «ПКОЦ ІФ ОР» використовують традиційне лікування з використанням антибіотикотерапії та місцевого лікування, тривалість загоєння дефекту анастомозу становить у середньому 4–6 міс (120–180 днів), а в 30–40% випадків реверсу колостоми так і не вдалося досягти. Система ендовакуумної аспіраційної терапії — це новий метод, який навіть при значних вадах дозволяє досягти задовільних результатів та сприяє покращенню якості життя пацієнтів. При використанні еВАК-терапії в середньому використовували 4–5 поліуретанових губок та проводилося 4–5 сеансів вакуумної терапії із середнім тиском — 70–120 мм рт.ст., час заміни губки варіював від 3 до 6 днів. Тривалість лікування в середньому сягає 30–60 днів. Реверсу колостоми вдається досягти у 60–70% хворих. При використанні стаціонарних систем ВАК-терапії хворі тривалий час перебувають у лікарні — до 30–50 днів, з використанням нових портативних систем, таких як Renasys GO, можна лікувати цю категорію пацієнтів амбулаторно. Висновки. Неспроможність анастомозу залишається актуальною проблемою сьогодення. Неоад’ювантне лікування хворих на рак прямої кишки досягло значних успіхів у можливості контролю захворювання та подовження безрецидивної тривалості життя хворих. Проте золотим стандартом залишається хірургічне лікування з дотриманням принципів TME. Попри позитивний вплив неоад’ювантного лікування на біологію захворювання, це є незадовільним фактором прогнозу хірургічних ускладнень, зокрема неспроможності анастомозу. Раннє діагностування та лікування цього виду ускладнень залишаються досі не вивченими. Стандартні методи лікування дають недостатньо задовільні результати. У багатьох випадках реверсу колостоми не вдається досягти, що призводить до пожиттєвої інвалідизації хворих. Використання ендоВАК-терапії може стати новим та ефективним способом лікування неспроможності анастомозу та пресакральних абсцесів з успішністю до 70%. На основі нашого дослідження оптимальним є використання тиску 70–120 мм рт. ст. із заміною губки кожні 4–5 днів залежно від кількості ексудату, у такий спосіб вдається досягти грануляційної тканини, що зумовлює зниження швидкості загоєння вади.
Leave a comment