Одержано 15.01.2018
Прийнято до друку 08.02.2018

Вступ

Рак ободової кишки (РОК) на сьогодні є однією з найбільш розповсюджених злоякісних пухлин як в Україні, так і у світі. Щорічно у світі виявляють до 1 млн нових випадків раку цієї локалізації. Прийнято вважати, що ризик розвитку РОК в європейській популяції становить 4–5%, це означає, що протягом життя 1 людина з 20 захворює на рак цієї локалізації [1, 2, 8, 9, 11].

Незважаючи на удосконалення методів ранньої діагностики, уже на етапі встановлення діагнозу у 20% пацієнтів із колоректальним раком виявляють метастатичний процес, у 25–30% хворих, які пройшли спеціальне лікування, метастази діагностують у подальшому, при прогресуванні захворювання [3, 5]. За даними Національного канцер-реєстру України, у 2016 р. із первинно виявлених пацієнтів із РОК 22,9 та 21,2% випадків становлять ІІІ та ІV стадія відповідно. Спеціальним лікуванням в 2016 р. охоплено 68,3% хворих.

Основний метод лікування РОК — хірургічний. Характер та обсяг втручання залежать від локалізації та розповсюдження пухлини, ускладнень пухлинного процесу та загального стану пацієнта. П’ятирічна виживаність після радикального оперативного втручання становить близько 70%. Перебіг захворювання характеризується високою частотою рецидивів, котрі виникають приблизно у 50% пацієнтів. При рецидивах РОК та ІV стадії захворювання проводять паліативні резекції, накладають обхідні анастомози та колостоми для ліквідації кишкової непрохідності та її профілактики, що продовжує життя пацієнтів та покращує його якість [7, 14].

Після резекції легень з приводу ізольованих метастазів 5-річна виживаність становить 20%. У разі поодиноких метастазів у печінку (один–два) тривалість життя в середньому становить 30 міс, при множинних метастазах у печінку після паліативних операцій хворі живуть у середньому 7,6 міс, а максимально — до 14 міс. Хірургічне втручання при метастазах у печінці вважається найбільш адекватним методом лікування. Тільки активна хірургічна тактика може значно подовжити життя пацієнтів. П’ятирічна виживаність таких хворих становить 20–40%. При неможливості хірургічного втручання проводять емболізацію або хіміоемболізацію ворітної вени або печінкової артерії. Використовується також регіонарна або системна хіміотерапія (ХТ).

Хіміотерапевтичне лікування після циторедуктивних операцій дозволяє підвищити рівень 5-річної виживаності до 14–16% при збереженні прийнятної якості життя хворих. Внутрішньоартеріальна ХТ дає більший процент об’єктивних ремісій, проте не покращує показники загальної виживаності пацієнтів порівняно із системною ХТ [4, 6, 10, 13, 15, 16].

Виживаність є основним показником, який використовується в онкології для оцінки ефективності лікування. Як і при інших солідних пухлинах, виживаність при РОК, перш за все, залежить від стадії захворювання, раннє виявлення пухлини супроводжується 15-кратним підвищення показників виживаності порівняно з розповсюдженими стадіями [12, 14].

Об’єкт і методи дослідження

В основу роботи покладено результати спостереження за 973 хворими на РОК, що проходили лікування в комунальному закладі «Прикарпатський клінічний онкологічний диспансер» за період протягом 2012–2016 рр.

Вивченню та оцінці підлягали безпосередні та віддалені результати оперативного й комплексного лікування РОК.

Усіх пацієнтів ми розподілили відповідно до стадійності захворювання (система TNM), у дослідження залучено учасників з ІІ, ІІІ та ІV стадіями раку. Аналіз отриманих результатів проводили, порівнюючи досліджувані показники всередині кожної групи з певною стадією РОК та разом для загальної кількості хворих, визначаючи їхній вплив на виживаність. Використовували метод Каплана — Мейєра.

Результати та їх обговорення

Для початкового аналізу впливу методу лікування пацієнтів на загальну виживаність ми обчислили показники кумулятивної виживаності та відсоток загальної виживаності пацієнтів з РОК, беручи до уваги стадію захворювання, проте без врахування отриманого лікування (рис. 1).

При аналізі отриманих результатів ми бачимо найвищий відсоток пацієнтів, що вижили, із ІІ стадією та, відповідно, найнижчий із ІV стадією у кожному з досліджуваних часових інтервалів (табл. 1).

На наступному етапі дослідження проаналізовано, які методи лікування отримували пацієнти, та поділено їх на дві групи: тільки хірургічного лікування та хірургічного + хіміо­терапевтичного лікування в ад’ювантному режимі (табл. 2).

Визначено для загальної кількості пацієнтів показник кумулятивної виживаності залежно від методу лікування (рис. 2).

Згідно з розрахунками р=0,00000, що свідчить про достовірність впливу методу лікування на кумулятивну виживаність пацієнтів для загальної кількості пацієнтів.

Частка пацієнтів, що вижили, з хірургічним методом лікування в 12 міс становить 63,9%, при комплексному лікуванні — 82,6%. При подальшому спостереженні відзначаємо, що тенденції до переваги комплексного лікування наявні у кожний з досліджуваних часових інтервалів. Так, при подальшому спостереженні у 48 міс частка пацієнтів, що вижили, з хірургічним методом лікування та хірургія + ХТ становить відповідно 43,2 та 53,8% (табл. 3).

Для визначення оптимальної тактики лікування у пацієнтів з РОК ми провели аналіз загальної виживаності окремо для II (рис. 3, табл. 4), III (рис. 4, табл. 5) та IV стадії захворювання (рис. 5, табл. 6), враховуючи методи терапії.

Аналізуючи кумулятивну виживаність пацієнтів з ІІ, ІІІ та ІV стадіями захворювання, відмічаємо вищі показники загальної виживаності у відповідних групах, які отримували хірургічне втручання + ХТ.

Розраховано значення р для ІІ, ІІІ та ІV стадії, які становлять 0,00008; 0,00152 та 0,00000 відповідно. Це свідчить про те, що досліджувані кореляції значимі (табл. 7).

Відмічені кореляції значимі при р<0,05000. ПХТ — поліхіміотерапія

Згідно з отриманими результатами ми можемо судити, що призначення хіміотерапевтичного лікування при РОК є доречним незалежно від стадійності захворювання.

Найбільш значна корелятивна залежність між:

• стадією та лікуванням;
• стадією та проведенням хіміотерапевтичного лікування;
• статусом (помер/на обліку) та лікуванням;
• статусом та хіміотерапевтичним лікування.

Сумнівний взаємозв’язок між:

• статтю та лікуванням;
• локалізацією та лікуванням.

Висновки

Згідно з отриманими результатами загальна виживаність пацієнтів корелює зі стадією РОК: ми бачимо найвищий відсоток пацієнтів, що вижили, з ІІ стадією та, відповідно, найнижчий — з ІV стадією у кожному з досліджуваних часових інтервалів.

Використання хіміотерапевтичного лікування як доповнен­ня до хірургічного дає кращі показники для всіх досліджуваних категорій хворих (43,2% пацієнтів, що вижили, на 48-й місяць спостереження при хірургічному методі лікування проти 53,8% при комплексній терапії відповідно).

При постадійному аналізі результати спостереження виявилися аналогічними:

• ІІ стадія РОК: на 48-й місяць спостереження відмічаємо 53,3% пацієнтів, що вижили, при хірургічному методі лікування проти 68,1% при комплексній терапії;
• ІІІ стадія РОК: 42,2% проти 52,5% пацієнтів, що вижили, при хірургічному та комплексному методах лікування відповідно;
• найбільш значна різниця у загальній виживаності у досліджуваних групах пацієнтів наявна при ІV стадії РОК. На 42-й місяць спостереження перевага комплекс­ного методу над хірургічним становить 2,7% проти 14,4%.

Список використаної літератури

1. Білинський Б.Т., Володько Н.А., Галай О.О. та ін. (2004) Онкологія. К.: Здоров’я, 528 с.

2. Бондарь Г.В., Думанський Ю.В., Попович О.Ю. та ін. (2013) Онкологія. К.: Медицина, 544 с.

3. Буценко В.Н., Семенов В.П., Тимофеев В.Д. и др. (2002) Некоторые вопросы неотложных состояний при опухолях ободочной кишки. Архів клінічної та експериментальної медицини, 11(2): 195–197.

4. Готько Є.С. (2009) Сучасні аспекти хіміотерапії раку товстої кишки. Здоров’я України, 1/5: 3–4.

5. Мартынюк В.В. (2004) Рак толстой кишки (заболеваемость, смертность, факторы риска, скрининг. В кн.: Практическая онкология: избранные лекции: 151–161.

6. Скворцов С.В., Храмченко И.М., Кушлинский Н.Е. (1999) Опухолевые маркеры в оценке степени распространенности опухолевого процесса при злокачественных новообразованиях желудочно-кишечного тракта. Клин. лаб. диагностика, 9: 26.

7. Тюляндин С.А., Моисеенко В.М. (2004) Практическая онкология: избранные лекции. Центр ТОММ, 784 с.

8. Федоренко З.П., Михайлович Ю.Й., Гулак Л.О. та ін. (2016) Рак в Україні, 2014–2015. Захворюваність, смертність, показники діяльності онкологічної служби. Бюл. Нац. канцер-реєстру України, 17, 144 с.

9. Чисслова В.І., Дарьялова С.Л. (2007) Онкология. Готар-медиа, 372 с.

10. Чу Е. (2008) Химиотерапия злокачественных новообразований. М.: Практика, 477 с.

11. Щепотін І.Б., Федоренко З.П., Гайсенко А.В. (2011) Порівняльна характеристика стану ураження злоякісними новоутвореннями міського та сільського населення України. Клин. онкол., 1: 4–8.

12. Cynamon J., Atar E., Steiner A. et al. (2003) Catheterinduced vasospasm in the treatment of acute lower gastrointestinal bleeding. J. Vasc. Interv. Radiol., 14(2): 211–216.

13. Jean G.W., Shah S.R. (2008) Epidermal growth factor receptor monoclonal antibodies for the treatment of metastatic colorectal cancer. Phatmacotherapy, 28(6): 742–782.

14. Kornek G., Scheithauer W., Anghel R. et al. (2008) Консенсус щодо медикаментозного лікування раку товстої кишки. Медицина світу, 1(6): 79–90.

15. Meyerhardt J.A., Mayer R.J. et al. (2008) Системне лікування колоректального раку. Медицина світу, 5(1): 476–486.

16. Wagner A.D., Arnold D., Grothey A.A. (2009) Anti-angiogenic therapies for metastatic colorectal cancer. Cochrane Database Syst Rev 2009; 3: CD00539220. 20th Symposium on Molecular Targets and Cancer Therapies, 11(12): 855–856.

Коментарів немає » Додати свій

Leave a comment

Ім’я (required)

Mail (will not be published) (required)

Сайт

CAPTCHA Code