Сучасний підхід до діагностики, лікування та профілактики онкоурологічних захворювань
Мультифокальная биопсия простаты в диагностике рака предстательной железы
С.В. Антипова, Е.И. Аболмасов, В.В. Харченко, В.В. Серегин, Р.П. Морару-Бурлеску
Луганский областной клинический онкологический диспансер
Луганский государственный медицинский университет
Заболеваемость раком предстательной железы (РПЖ) в последние годы неуклонно растет. Отсутствие клинических симптомов на ранних стадиях РПЖ определило необходимость разработки системы скрининга мужского населения с целью активного выявления пациентов, страдающих локализованными формами болезни. Изучали эффективность мультифокальной биопсии предстательной железы и показания к ее выполнению.
Ретроспективный анализ проведен у 165 пациентов с заболеванием простаты, которым выполнялась стандартная мультифокальная биопсия, предусматривающая выполнение нескольких вколов в каждой доле. В случае предположения о наличии изоэхогенных очагов опухоли, то есть очагов, которые не могут быть визуализированы методом трансректального ультразвукового исследования (ТРУЗИ), проводили максимально полное исследование ткани предстательной железы (число проб при этом возрастало до 16). Обязательными диагностическими процедурами были анализ крови на простатический специфический антиген (ПСА) и пальпация предстательной железы через прямую кишку. Для исключения артефактов, забор крови предшествовал пальпации. Если уровень ПСА был <4 нг/мл и пальцевое исследование не давало оснований предполагать наличие опухоли, проводили динамическое наблюдение с контролем ПСА каждые 6 мес.
Аденокарцинома предстательной железы диагностирована при биопсии из 6 точек в 26,4% случаев, из 8 точек — 30,2%, из 10 точек — 37,6% и из 12 точек в 44,2% случаев.
Только комплекс клинических, биохимических, иммуноферментативных исследований в сочетании с мультифокальной биопсией предстательной железы позволяет установить правильный диагноз РПЖ на ранних стадиях.
Органосохранная тактика при инвазивном раке мочевого пузыря
С.В. Антипова, Е.И. Аболмасов, В.В. Харченко, В.В. Серегин, Р.П. Морару-Бурлеску
Луганский областной клинический онкологический диспансер Луганский государственный медицинский университет
Стандартным лечением мышечно-инвазивного рака мочевого пузыря является радикальная цистэктомия. 5-летняя выживаемость этих пациентов составляет около 50%. Лучевая терапия, трансуретральная резекция (ТУР) позволяют достичь местной ремиссии заболевания только у 20–40% пациентов. Использование комбинации ТУР, химиотерапии и лучевой терапии обеспечивает у правильно отобранных для органосохранного лечения больных выживаемость, сравнимую с таковой после радикальной цистэктомии. При этом качество жизни после органосохраняющего лечения значительно выше. Органосохранное лечение может быть предложено пациентам с мышечно-инвазивным раком мочевого пузыря, у которых отсутствуют регионарные и отдаленные метастазы. Оценивали результаты цистэктомии и органосберегающей тактики у больных инвазивным раком мочевого пузыря.
Проведен анализ лечения 36 пациентов, которым первоначально выполняли ТУР мочевого пузыря с удалением всех видимых при цистоскопии опухолевых образований. Следующим шагом проводили химиолучевую терапию. Регрессия опухоли оценивалась по данным цистоскопии и ТУР-биопсии. У 17 из них выявлена полная регрессия после индукционной терапии и они продолжили консолидирующее лечение. Мы проанализировали динамику течения заболевания у 17 больных с полной регрессией. Большинство пациентов не имели рецидива заболевания, в среднем, за период наблюдения 28 мес. В 19 случаях был выявлен рецидив, у 11 пациентов это были поверхностные опухоли. Большинство новообразований (67%) локализовалось на стороне первичного расположения. В последующем 3 больным выполнена цистэктомия из-за повторного рецидива или инвазии в мышечный слой. Несмотря на это, выживаемость больных была одинаковой по сравнению с теми пациентами, которым такая операция проводилась на первоначальном этапе лечения.
Анализируя данные результатов органосберегающей тактики, выживаемость в течение 2,5 года составила 46%. В среднем 72% больных сохранили хорошо функционирующий мочевой пузырь без ущерба продолжительности жизни. Полученные результаты вполне сравнимы с данными о выживаемости после радикальной цистэктомии.
Значение неоадъювантной гормонотерапии в режиме максимальной андрогенной блокады в комбинированном лечении рака предстательной железы
С.В. Антипова, Е.И. Аболмасов, В.В. Харченко, В.В. Серегин, Р.П. Морару-Бурлеску, Н.М. Серегина
Луганский областной клинический онкологический диспансер Луганский государственный медицинский университет
Оценивали значимость последовательности проведения гормонотерапии (в режиме МАБ) в комбинированном лечении больных раком предстательной железы (РПЖ) посредством определения биохимической и клинической ремиссии.
Комбинированное лечение проводили пациентам с морфологически верифицированным РПЖ. Преобладали пациенты с умереннодифференцированными формами. В 1-й группе (16 пациентов) больные получали паллиативную МАБ: золадекс в дозе 3,6 мг 1 раз в 28 дней + флутамид — 750 мг ежедневно. Длительность паллиативной гормонотерапии (ГТ) — 3–6 мес. Во 2-й группе (22 больных) пациенты получали неоадъювантную ГТ (МАБ) и дистанционную лучевую терапию (ЛТ). Длительность ГТ составила 2–4 мес, с последующим проведением дистанционной γ-терапии, которая проводилась в традиционном режиме по 2 Гр 5 раз в неделю в 2 этапа. Суммарная очаговая доза (СОД) составляла 60–66 Гр.
Паллиативную ГТ в 1-й группе получили 16 пациентов. Во 2-й группе комбинированное лечение проведено 22 больным. Возраст больных колебался в диапазоне 50–82 года. При лечении осуществлялся контроль уровня ПСА. Средний уровень ПСА до лечения в 1-й группе составил 28,9 нг/мл, после лечения — 12,83 нг/мл. Биохимическая ремиссия отмечена у 41,1% больных. Во 2-й группе средний уровень ПСА до лечения был равен 30,1 нг/мл, после гормональной подготовки — 10,18 нг/мл, а после ЛТ — 3,65 нг/мл. Биохимическая ремиссия после гормональной подготовки (МАБ) составила 48,7 и 78% — после проведения ЛТ. Также изучена клиническая ремиссия, данные которой коррелировали с биохимической и составили после МАБ 51,8%, МАБ + ЛТ – 72,7%.
ГТ, проводимая до начала ЛТ, достоверно увеличивает локальный контроль опухоли и может быть рекомендована для комбинированного лечения РПЖ.
Рак переміхурової залози. Гормонотерапія. Що можна вдосконалити?
О.М. Артищук, М.Ф. Артищук
Львівська обласна клінічна лікарня
Гормонотерапія (ГТ) ефективна більше ніж у 80% пацієнтів з дисемінованим раком передміхурової залози (РПЗ) та супроводжується суттєвим зменшенням вираженості хвороби а також регресією метастатичних вогнищ. Більшість препаратів групи агоністів РнРГ (лейпролід, трипторилін, гозерелін, бузерелін) вводяться шляхом повторних ін’єкцій кожні 28 днів, чи кожні 3 міс. Необхідність цих повторних введень створює певні незручності пацієнтам, підвищує вартість лікування та негативно впливає на його ефективність при порушенні режиму введень. З 2004 р. у США використовується препарат гістреліну ацетат у вигляді гідрогелевого імплантату, який вводиться один раз на рік та позбавлений перелічених недоліків.
Основним завданням роботи було вивчити ефективність, переносимість та безпеку використання річного імплантату гістреліну ацетату у пацієнтів з РПЗ, а також оцінити зручність його використання. У клініці урології ЛОКЛ станом на червень 2011 р. гістреліну ацетат у лікуванні дисемінованого раку простати було використано у 13 пацієнтів. Трьом пацієнтам було проведено імплантацію повторно. РПЗ у всіх було вперше виявлено та гістологічно підтверджено. Препарат вводиться підшкірно на внутрішній поверхні плеча недомінуючої руки. Стійке, тривале та контрольоване потрапляння діючої речовини у кров шляхом дифузії досягається завдяки оптимальному співвідношенню щільності гідрогелевої капсули, розмірів пор та полімерного складу. У перший місяць пацієнти приймали також нестероїдні антиандрогени. Щокварталу виконувалися контрольні визначення рівнів тестостерону та ПСА. Досліджувалися також функція нирок та печінки.
В усіх випадках рівень тестостерону вже при першому контролі відповідав посткастраційному та відмічалося значне зниження ПСА. Переноситься препарат добре. У двох пацієнтів відмічали явища приливів. Порушення функції нирок та печінки чи загострення хронічних захворювань не було. Усі пацієнти на даний час у задовільному стані, з позитивною динамікою продовжують лікування та виконують контрольні обстеження.
Використання агоніста ГнРГ гістреліну ацетату у формі імплантата є ефективним при лікуванні пацієнтів на пізніх стадіях РПЗ, забезпечує стійке зниження рівня тестостерону у сироватці крові протягом одного року до посткастраційних значень, усуває суб’єктивні незручності та покращує якість життя. Введення та видалення імплантату є простим у виконанні.
Роль лапароскопічної нефректомії в лікуванні пухлин нирки
С.В. Байдо, С.І. Приндюк, А.Б. Вінницька, А.В. Жигулін, Г.Б. Бернштейн, М.О. Сільвестров, Д.А. Голуб
Лікарня сучасної онкологічної допомоги (ЛІСОД), Київ
Золотим стандартом лікування локалізованих та місцево-поширених пухлин нирки є радикальна нефректомія. Ми маємо досвід лапароскопічної радикальної нефректомії (ЛРН), виконаної 76 хворим (чоловіків 34 (44,7%) та жінок 42 (55,3%)), середній вік 55,3 року. Середня тривалість операції становила 130±7,1 хв. Післяопераційні ускладнення виявлені у 6 випадках (1 — пневмогідроторакс, 3 — серома рани, 1 — гематома рани, 1 — кровотеча з гонадної артерії). Використання пролонгованої епідуральної анальгезії було необхідно в середньому протягом 1,5 доби, відновлення перистальтики кишківника відбувалось в середньому через 9 год, активізація хворих — через 11 год після операції. Виписка зі стаціонару була можлива на 3–4-ту добу після втручання, середній ліжко-день — 6,13±0,44 доби. У 7 пацієнтів з супутньою серцево-судинною патологією з клінічно значимою додатковою агресією тривалого карбоксиперітонеуму, виконана ЛРН за методом лапароліфтингу з використанням авторської моделі спірального ендоліфта.
Онкологічні результати операцій у пациентів після ЛРН не поступаються таким при відкритому втручанні. Всі досліджувані пацієнти живі (у 1 пацієнтки через 3 роки виявлено метастаз світлоклітинної карциноми в піхві: останній видалено, призначена брахітерапія, у 1 хворого через 9 міс — метастази в легенях, призначено нексавар; у решти — без ознак хвороби) при середньому терміні спостереження 17,3 міс. В рамках одного з наших досліджень проводилась оцінка больового синдрому у пацієнтів в післяопераційний період за допомогою візуальної аналогової шкали болю. Дослідження виявило зіставність за больовим синдромом з групою пацієнтів після апендектомії доступом за Мак-Бурнеєм, однак показники болю перевищують аналогічні при лапароскопічній адреналектомії. Вищенаведене ставить питання можливості та доцільності морцеляції макропрепарату як альтернативи мінілапаротомної евакуації видаленої нирки.
ЛРН — ефективний малоінвазивний метод лікування хворих з пухлинами нирки, що не впливає на онкологічну виживаність та забезпечує безпосередні та віддалені результати, порівнювані з відкритими втручаннями, і разом з тим має суттєві переваги.
Спосіб лікування неінвазивного раку сечового міхура
Б.Ю. Бідованець, Ю.М. Бідованець, Т.І. Глинчак
Тернопільський обласний комунальний клінічний онколоґічний диспансер
Найпоширеніший спосіб введення лікувального засобу у сечовий міхур (СМ) — ретроґрадний, недоліком якого є необхідність при кожній інстиляції хіміопрепарату (ХП) вводити і виймати уретральний катетер. Це знижує лікувальний ефект, бо не дозволяє досягти тривалого і неперервного контакту ХП з пухлиною, призводить до травмування слизової оболонки уретри, підвищує ризик інфікування сечовидільних шляхів. Оцінювали ефективність запропонованого способу лікування та профілактики рецидиву неінвазивного раку СМ.
Методика проведення післяопераційної хіміотерапії полягає у введенні ХП через попередньо сформовану (з допомогою троакара чи стандартного набору для епіцистостомії «Cystofix») надлобкову мікроцистостому (Патент на корисну модель № 29071), яку зручно встановлювати під візуальним контролем, зокрема на завершальному етапі трансуретральної резекції (ТУР). Об’єм, концентрацію розчину ХП і кратність інстиляцій визначають за поширеністю, ступенем клітинної диференціації пухлини, місткістю СМ і наявністю в ньому супутніх патолоґічних змін. Протягом 2009–2010 рр. спосіб застосовано у 9 хворих на поверхневий РСМ віком 32–65 років (чоловіків — 8, жінок — 1): після ТУР СМ (рТа-1, G1–2, мультицентричний ріст) — 5, після повторних ТУР та електрокоаґуляцій СМ з приводу рецидиву раку СМ — 4.
Контрольні цистоскопії з прицільною біопсією слизової оболонки показали відсутність рецидиву у 8 пацієнтів протягом 3–20 міс диспансерного спостереження, одного хворого з огляду на проґресування пухлини прооперовано (цистектомія з двобічною уретерокутанеостомією).
Перевагами пропонованого способу порівняно з трансуретральними інстиляціями є забезпечення неперервного і тривалого контакту лікувального засобу із слизовою оболонкою СМ, можливість введення ХП самим пацієнтом в домашніх умовах, а також проведення за необхідності неспецифічної протизапальної терапії, усунення ретенції сечі при обструктивних процесах у шийковому сеґменті.
К вопросу о лечении поверхностного рака мочевого пузыря
И.Н. Бондаренко, С.Н. Сергеев, Н.В. Сергеев, В.Ф. Завизион
Днепропетровская государственная медицинская академия Городская многопрофильная клиническая больница № 4, Днепропетровск
В лечении поверхностно-распространенного рака мочевого пузыря в последние годы используетася трансуретральная резекция (ТУР) в сочетании с внутрипузырной инсталляцией антрациклинов или антрацендиенов. В течение ближайшего года после лечения часто возникает локальный рецидив. Цель работы: изучить частоту возникновения местного рецидива у больных поверхностно-распространенным раком мочевого пузыря после ТУР в сочетании с курсами внутрипузырной химиотерапии (ВПХТ)
Нами пролечено 52 пациента с раком мочевого пузыря в стадии T1N0M0. Все пациенты обследованы согласно стандартам. Всем выполнено оперативное вмешательство в обьеме ТУР мочевого пузыря. ПГЗ — высокодифференцированный переходноклеточный рак. В послеоперационный период проводили курсы ВПХТ по общепринятым методикам (доксорубицин, эпирубицин, митоксантрон). Локальное динамическое наблюдение заключалось в проведении уретроцистоскопии через 3, 6, 12 мес. Системный контроль осуществляли согласно стандарту (рентгенография грудной клетки, УЗИ брюшной полсти).
Контрольные осмотры показали, что независимо от примененных препаратов для проведения внутрипузырной химиотерапии, в 5 случаях в течение года отмечали рецидив опухоли.
Несмотря на, казалось бы, эффективные стандартизованные методы лечения поверхностно-распространенногого рака мочевого пузыря, последний имеет склонность к рецидивированию и вынуждает к скрупулезному выполнению условий динамического наблюдения за пациентами. Частота местного рецидивирования составляет около 10%
Использование электросварочного комплекса в хирургии рака мочевого пузыря
А.В. Борота, А.В. Конопко, А.Г. Кудряшов, А.М. Дьяченко, Р.С. Чистяков
Донецкий областной противоопухолевый центр
Целью исследования стали разработка и внедрение в клиническую практику методики хирургического лечения больных с раком мочевого пузыря с использованием электросварочного комплекса, изучение непосредственных и отдаленных результатов этого лечения.
В настоящем исследовании были включены 164 больных инвазивным раком мочевого пузыря пролеченных в 2004–2009 гг. В исследуемую группу вошли 85 больных, хирургическое вмешательство которым было выполнено с использованием электросварочного комплекса. Контрольную группу составили 79 пациентов, оперативное вмешательство выполнено с использованием биполярного электрокоагулятора.
Объем кровопотери во время хирургического вмешательства с использованием электросварочного комплекса по сравнению с электрокоагулятором значительно уменьшилось: на 32±4,1% Продолжительность оперативних вмешательств в исследуемой группе сократилось на 21±3 мин, пребывание на койке сократилось при гемирезекциях с 33 до 31 дня, при резекциях мочевого пузыря с 26 до 19, при цистэктомии с 31 до 24 дней. Течение послеоперационного периода у больных, оперированных при помощи электросварочного комплекса, позволило выявить достоверное снижение лимфореи (на 46,3 мл/сут) при цистэктомии и ранней эпителизации при резекциях мочевого пузыря в исследуемой группе (устранение эпицистостомы в среднем на 2 сут раньше).
Средняя продолжительность жизни больных исследуемой группы составила 3,67±0,08 года после окончания лечения. Средняя продолжительность жизни больных контрольной группы составила 3,04±0,08 года после окончания лечения.
Внутрішньоміхурова хіміотерапія після трансуретральної резекції поверхневих пухлин сечового міхура
М.В. Вікарчук, Ю.В. Вітрук, О.І. Яцина, О.А. Кононенко
Національний інститут раку, Київ
При раку сечового міхура без інвазії в м’язовий шар вибором методу лікування є трансуретральна резекція (ТУР) стінки міхура з пухлинами. Одноразова внутрішньоміхурова інстиляція доксорубіцину одразу після ТУР знижує ризик виникнення рецидиву шляхом попередження імплантації пухлинних клітин в резекційну рану. Оцінювали ефективність проведення одноразових внутрішньоміхурових інстиляцій доксорубіцину після трансуретральної резекції пухлин сечового міхура без інвазії в м’язовий шар.
Ретроспективному аналізу піддано 2 групи пацієнтів з високо та помірно-диференційованим раком сечового міхура без інвазії в м’язовий шар, яким виконувалась трансуретральна резекція пухлин. В першій групі, що включала 33 пацієнти, виконувалось одноразове внутрішньоміхурове введення 50 мг доксорубіцину на 40–60 хв одразу після оперативного втручання. В контрольній групі (30 пацієнтів) виконували лише ТУР пухлин сечового міхура без подальшого введення доксорубіцину.
Через 3, 6, 9 та 12 міс після операції хворим проводили контроль цистоскопії. Із 33 пацієнтів, яким проводили ТУР пухлин сечового міхура із внутрішньоміхуровим введенням доксорубіцину, у 5 (15%) виявлено рецидив раку сечового міхура. Із 30 хворих, яким проводилась лише ТУР, рецидив відмічали у 10 (33%) хворих. Серед побічних ефектів інстиляцій хіміопрепарату у 8 (24,2%) пацієнтів виявлено ознаки циститу. 2 пацієнтам внутрішньоміхурові інстиляції доксорубіцину не проводились в зв’язку з перфорацією стінки сечового міхура під час ТУР.
Одноразове внутрішньоміхурове введення 50 мг доксорубіцину після ТУР поверхневих пухлин сечового міхура значно знижує ризик виникнення рецидиву раку сечового міхура.
Трансабдомінальний доступ при оперативних втручаннях з приводу раку нирки
М.В. Вікарчук, О.А. Войленко, Ю.В. Вітрук, О.І. Яцина, О.А. Кононенко
Національний інститут раку, Київ
Хірургічний метод є основним в лікуванні нирково-клітинного раку. При проведенні оперативних втручань з приводу раку нирки важливим є вибір трансабдомінального доступу. Оцінювали ефективність трансабдомінального підреберного та серединно-латерального доступів у хірургічному лікуванні хворих на нирково-клітинний рак.
Ретроспективному аналізу піддано 286 пацієнтів, яким виконували оперативні втручання з приводу нирково-клітинного раку, в тому числі радикальних нефректомій — 145, нефректомій з тромбектомією – 20, паліативних нефректомій — 30, резекцій нирки з пухлиною — 94, із них з адреналектомією — 15. Хворим з локалізованими пухлинами оперативне втручання проводили за допомогою трансабдомінального підреберного доступу. У випадку місцево-розповсюджених пухлин, наявності тромбу в нирковій або нижній порожнистій вені, лімфаденопатії, здійснювали серединно-латеральний доступ, який передбачає розріз від мечовидного відростка вниз по білій лінії живота до рівня верхньої сухожилкової перегородки прямого м’язу живота і латерально до ХІ міжребер’я.
При оперативних втручаннях з приводу раку нирки важливим є вибір трансабдомінального підреберного або серединно-латерального доступу, які мають ряд переваг. При трансабдомінальному доступі забезпечуються фізіологічне положення хворого на операційному столі, швидка обробка ниркових судин без зайвих маніпуляцій із самою пухлиною, можливість ревізії та оперування на суміжних органах черевної порожнини та заочеревинного простору при місцево-розповсюджених пухлинах, виконання лімфаденектомії. Трансабдомінальний серединно-латеральний доступ максимально зручний за наявності пухлинного тромбу в нирковій та нижній порожнистій вені для виконання нефректомії з тромбектомією.
Операційний доступ з приводу раку нирки повинен забезпечити максимально зручну роботу хірурга з пухлиною, нирковими судинами, лімфатичними вузлами, суміжними органами. У разі місцево-розповсюдженої пухлини, наявності тромбу в нирковій або нижній порожнистій вені, лімфаденопатії, рекомендується здійснювати серединно-латеральний доступ.
Ступінь анаплазії ядра пухлинної клітини за Фурманом — важливий фактор прогнозу нирково-клітинного раку
Ю.В. Вітрук, О.А. Войленко, П.С. Вукалович, В.А. Котов, О.І. Яцина, О.А. Кононенко, М.В. Вікарчук
Національний інститут раку, Київ
Градація ядра пухлинної клітини за Фурманом є найбільш загальновизнаною системою гістологічної градації раку нирки, яка використовується в прогностичних системах чи номограмах для розрахунку безпрогресивної виживаності та передбачення прогнозу захворювання. Мета дослідження — оцінити важливість встановлення гістологічної градації за Фурманом у визначенні можливого подальшого перебігу нирково-клітинного раку (НКР) та створенні оптимального режиму диспансерного спостереження.
313 пацієнтів, яким виконано оперативне втручання з приводу нирково-клітинного раку: у 150 (47,9%) — радикальна нефректомія, у 102 (32,6%) — резекція нирки з пухлиною, у 42 (13,4%) — паліативна нефрадреналектомія та у 19 (6,1%) хворих — нефректомія з тромбектомією.
Перша стадія захворювання була встановлена у 135 (43,1%) хворих, друга — у 55 (17,6%), третя — у 38 (12,1%) та четверта — у 85 (27,2%) хворих. В результаті проведення патогістологічного дослідження І ступінь за Фурманом була діагностована у 145 (46,3%) хворих, ІІ — у 74 (23,6%) хворих, ІІІ — у 44 (14,1%) хворих та IV — у 50 (15,9%) хворих. На основі наявних прогностичних систем та номограм, до складу яких входить градація за Фурманом, 168 (53,7%) пацієнтів ми віднесли до групи низького, 67 (21,4%) — до групи середнього та 78 (24,9%) хворих — до групи високого ризику щодо розвитку місцевого рецидиву або метастазів після оперативного втручання. Залежно від приналежності до тієї чи іншої групи ризику, частота і тип обстеження для кожного пацієнта відрізнявся і становив: кожні 3 міс в перший рік після операції — для пацієнтів високого ризику та 1 раз на 6 міс — для пацієнтів низького ризику.
Чітке стадіювання за системою TNM, визначення ступеня ядерної атипії за Фурманом, аналіз клінічних та лабораторних даних дозволяє за допомогою наявних прогностичних систем та номограм виробити оптимальний режим обстеження та спостереження хворих на НКР після хірургічного лікування з метою раннього виявлення можливих рецидивів та прогресії захворювання для проведення адекватного лікування в кожному конкретному випадку.
Імунотерапія метастатичного нирково-клітинного раку
Ю.В. Вітрук, В.А. Котов, О.А. Войленко, О.А. Кононенко, О.І. Яцина, М.В. Вікарчук
Національний інститут раку, Київ
Нирково-клітинний рак (НКР) володіє високим рівнем експресії гена множинної медикаментозної стійкості, що є причиною резистентності до більшості хіміопрепаратів. Таргетна терапія при метастатичному НКР для більшості пацієнтів нашої країни дороговартісна, тому використання інумотерапії є актуальним. Оцінювали ефективність лікування інтерфероном-α 2а метастатичного НКР.
113 пацієнтів на метастатичний НКР: Мts ураження легень мало місце у 56 (49,6%), реґіонарних лімфовузлів — у 41 (36,3%), кісток скелету — у 36 (31,6%), наднирника — у 18 (15,9%), печінки — у 9 (7,7%), віддалених л/в — у 8 (7%), селезінки — у 2 (1,8%), головного мозку — у одного (0,9%) хворого. Дані пацієнти були розділені на дві групи: до першої групи увійшло 89 (77,8%) хворих, яким виконане оперативне втручання, у другу групу — 24 (22,2%) хворих, яким оперативне лікування не виконувалось. Пацієнтам першої групи у 62 (54,9%) випадках виконана паліативна нефрадреналектомія, у 11 (9,7%) — резекція нирки з пухлиною, у 12 (10,6%) — нефректомія з тромбектомією, у 4 (3,5%) — радикальна нефректомія з резекцією Mts в кістку. 16 (14,2%) пацієнтів другої групи з метою купірування больового синдрому отримали променеву терапію на ділянку кісткових метастазів, один (0,9%) — на головний мозок Всім хворим обох груп була призначена імунотерапія інтерфероном-α 2а в дозі 3, 6, 9, 12 МО 3 рази на тиждень за ступінчастою системою протягом 12 тиж.
Часткову регресію пухлинного процесу за критеріями RECIST через 3 міс відмічал у 8 (9%) хворих першої групи та 6 (25%) хворих другої групи, що дало можливість виконати паліативну нефректомію 6 хворим другої групи. Стабілізація процесу відмічена у 67 (75,3%) хворих першої групи та у 4 (16,7%) хворих другої групи. Прогресія виявлена у 7 (7,9 %) хворих першої групи та у 3 (12,5%) хворих другої групи. Померли від прогресування основного захворювання 7 (7,9%) хворих першої групи та 11 (45,8%) хворих другої групи. Медіана загальної відповіді на терапію інтерфероном-α 2а становила — 12,4%, медіана безпрогресивної виживаності у хворих першої групи становила 5,8 міс, другої групи — 3,5 міс.
Хірургічне видалення первинного вогнища при метастатичному НКР в комбінації із терапією інтерферон-α 2а дозволяє збільшити медіану безпрогресивної виживаності даного контингенту хворих.
Магнітно-резонансна урографія у визначенні уродинаміки та стану артифіціального сечового міхура у хворих після радикальної цистектомії з ілеонеоцистопластикою
О.М. Гаврилюк, Ю.В. Вітрук, О.А. Войленко, О.І. Яцина
Національний інститут раку, Київ
Визначення уродинаміки верхніх сечовивідних шляхів, стану новосформованого ілеального сечового резервуару за допомогою магнітно-резонансної (МР) урографії у хворих з артифіціальним сечовим міхуром дозволяє об’єктивно оцінити та моніторувати ефективність проведеного оперативного втручання. Мета дослідження — оцінити ефективність магнітно-резонансної урографії у діагностиці та моніторингу уродинамічних особливостей верхніх сечових шляхів та стану артифіціального сечового міхура у хворих, що перенесли радикальну цистектомію з ілеонеоцистопластикою.
Ретроспективному аналізу піддано 37 медичних карт хворих на інвазивний рак сечового міхура, яким виконана радикальна цистектомія з ілеонеоцистопластикою, використавши 40–50 см здухвинної кишки. Для оцінки особливостей уродинаміки та стану артифіціального сечового міхура використовували магнітно-резонансну томографію із застосуванням методики МР-урографії в режимі гідрографії на постійному відкритому магнітному томографі «Signa ovation» фірми General Еlektrik (0,35 Tл) із фармакологічним тестом (в/в веденням петльових діуретиків — лазикс — 0,8 мг/кг маси тіла). Результати хірургічного лікування, що включали визначення уродинаміки, стану паренхіми нирок, м’яких тканин, суміжних органів, ілеального сечового резервуару, вивчені в термін від 4 міс до 6 років.
У 9 (24,3%) хворих діагностовано уретерогідронефроз (УГН), причому у 4 (10,8%) хворих ступінь ектазії зменшився порівняно з доопераційним. Ще у 5 (13,5%) пацієнтів УГН виявлено після хірургічного лікування, який був обумовлений в 2 (5,4%) випадках стріктурою уретро-ілеального анастомозу, в одного (2,7%) — рефлюксом сечі із ілеального сечового міхура, у 2 (5,4%) хворих — пролонгацією основного захворювання. МР-урографія дозволила диференціювати кілька стадій УГН: стаз в сечоводі відмічали у 3 (8,1%) хворих, розширення сечоводу та миски (пієлоектазія) — у 2 (5,4%) хворих, розширення сечоводу, миски та чашечок (гідрокалікоз) із збереженням товщини паренхіми нирки — у 2 (5,4%) хворих, коліноподібні вигини сечоводу, деревоподібну деформацію чашково-мискового комплексу, нерівномірне зменшення товщини паренхіми нирки — у 1 (2,7%) хворого та ще у одного (2,7%) хворого діагностовано термінальний УГН — нирка мала вигляд полікістозного утворення, паренхіму не визначали.
Магнітно-резонансна урографія дозволяє достовірно оцінити причину порушення уродинаміки у хворих з артифіціальним сечовим міхуром та провести своєчасну їх корекцію з метою покращення якості життя хворих.
Рівень простатспецифічного антигену крові у хворих на доброякісну гіперплазію передміхурової залози при гострій затримці сечі
М.А. Довбиш, О.І. Беруненко, І.М. Довбиш, Б.Є. Барковський, О.М. Міщенко
Запорізький державний медичний університет
Згідно із стандартами діагностики та лікування одним із суттєвих методів є визначення рівня простатспецифічного антигену (ПСА) крові при захворюваннях передміхурової залози. Мета — визначити рівень ПСА при різних морфологічних формах доброякісної гіперплазії передміхурової залози (ДГПЗ), ускладненої гострою затримкою сечі.
Під наглядом було 482 пацієнти із захворюванням передміхурової залози, з яких 376 осіб госпіталізовані з приводу гострої затримки сечі. Вік хворих становив 66,2+17,5 року. Застосовували загальноклінічні, рентгенологічні, біохімічні методи, ПСА крові при госпіталізації, трансректальне ультразвукове дослідження простати та УЗД нирок.
При обстеженні 376 осіб гостра затримка сечі тривала протягом 1–14 діб, під час якої виконували щодобову катетеризацію сечового міхура в поліклінічних умовах 2–3 рази або використовували постійний катетер. Рівень загального ПСА у хворих на ДГПЗ при гострій затримці сечі становив 5,8+3,3 нг/мл, що в 1,8 раза більше, ніж у нормі (3,2+0,9 нг/мл), а відношення загальний/вільний ПСА сягав 16,4%. У пацієнтів із залозисто-кістозною формою ДГПЗ та вогнищами хронічного простатиту рівень загального ПСА був вище норми у 1,7 раза (5,6 нг/мл). У пацієнтів з ДГПЗ та явищами простатокам’яної хвороби на тлі вогнищ хронічного простатиту рівень загального ПСА збільшувався і сягав 6,1 нг/мл, що у 1,9 раза більше норми. Найбільш значне зростання ПСА крові у обстежених пацієнтів виявлено при залозисто-кістозній формі ДГПЗ з мікроабсцесами, при якій рівень антигена у 2 рази перевищував норму і становив 6,3 нг/мл, але відношення загальний/ввільний ПСА зберігалось на рівні 20,1%.
У хворих з ДГПЖ та гострою затримкою сечі, рівень загального ПСА збільшується у 1,8 раза (5,8 нг/мл) порівняно з нормою, а співвідношення загальний/вільний ПСА залишається >15% (16,4%). Найбільш значне підвищення ПСА відмічають у осіб з наявністю простатокам’яної хвороби та вогнищами мікроабсцедування на фоні ДГПЗ, які слід вважати факторами, що спричиняють зростання рівня ПСА крові.
Пути улучшения отдаленных результатов лечения больных поверхностным раком мочевого пузыря
Ю.В. Думанский, А.В. Мальцев
Донецкий национальный медицинский университет им. Максима Горького
До настоящего времени продолжается поиск эффективных схем комбинированного лечения поверхностного рака мочевого пузыря при использовании ТУР. Предложенные схемы дополнительной лекарственной терапии не показали статистически достоверной разницы по сравнению только с хирургическим методом ТУР. Цель рандомизированного исследования — сравнение эффективности выполнения ТУР в сочетании с неоадъювантной и адъювантной лучевой, химиотерапией или без них.
Анализировали данные 441 больного поверхностным раком мочевого пузыря (Та–Т2а стадий), находившихся на лечении в 1990–2008 гг.
На 1-м этапе рандомизации определяли общую тактику и эффективность лечения в виде трех вариантов: неоадъювантное, адъювантное воздействие и группа хирургического лечения (ТУР) без дополнительной терапии, которую рассматривали, как контрольную. На 2-м этапе рандомизации определяли характер и эффективность специальной терапии в группах комбинированного лечения. Основой неоадъювантного воздействия перед ТУР явились лучевая и химиотерапия, как раздельно, так и в сочетании. Помимо этого, в отдельные подгруппы выделены случаи использования разработанного способа эндолимфатической полихимиотерапии при поверхностном раке мочевого пузыря. Адъювантное лечение после ТУР также состояло из лучевой и химиотерапии с выделением в отдельную подгруппу случаев использования разработанного способа эндолимфатической полихимиотерапии при поверхностном раке мочевого пузыря.
После хирургического метода ТУР 5-летняя выживаемость составила 69,7±7,41%, средняя продолжительность жизни 4,16±0,17 года. Наиболее эффективной неоадъювантной (предоперационной) схемой лечения при использовании ТУР явилось сочетание интенсивной крупнофракционной лучевой терапии и эндолимфатической химиотерапии по разработанному способу — 5-летняя выживаемость составила 96,3±3,63%, средняя продолжительность жизни 4,98±0,02 года; наиболее эффективной адъювантной схемой лечения при использовании ТУР стало использование курсов эндолимфатической химиотерапии по разработанному способу — 5-летняя выживаемость составила 94,6±5,26%, средняя продолжительность жизни 4,92±0,03 года.
Полученные результаты свидетельствуют о высокой эффективности разработанных способов комбинированного лечения поверхностного рака мочевого пузыря с использованием эндолимфатического пути введения химиопрепаратов, позволяющие повышать 5-летнюю выживаемость на 24,9–26,6%, p<0,01.
Трехлетний опыт радикального лечения рака предстательной железы в урологическом отделении Херсонского областного онкодиспансера
И.Г. Еремин, С.Н. Межерицкий
Херсонский областной онкологический диспансер
РПЖ –одна из основных причин смерти мужчин пожилого возраста от злокачественных опухолей в мире. При выявлении локализованных форм РПЖ стандартом лечения считается радикальная простатэктомия.
Первая радикальная позадилонная простатэктомия в отделении сделана в апреле 2008 г. Методика операции освоена в клинике урологии (проф. П. Альтхауз) в Берлине. За три года выполнено 107 операций (6 — нервосберегающих). Предоперационное обследование: определение ПСА и его фракций, ТР УЗИ простаты,трансректальная полифокальная биопсия предстательной железы под УЗ-наведением (6–10 точек) с определением степени злокачественност по Глиссону, по показаниям МСКТ с контрастированием (полный комплекс ). Пациент был информацирован об операции, возможных интраоперационных и послеоперационных осложнениях. С 2010 г. используем номограммы.
В 100% случаев была произведена двусторонняя тазовая лимфодиссекция.В 4 случаях морфологически выявлены метастазы в тазовых лимфоузлах. Длительность операции 125–210 мин (145 мин). Кровопотеря 300–1500 мл (460 мл). Интраоперационные осложнения: ранение подвздошной вены — 1; ранение передней стенки прямой кишки; пересечение мочеточника. Ранние послеоперационные осложнения: лимфоцеле — 5; выпадение уретрального катетера в 1-е сутки — 1. Поздние осложнения: стрессовое недержание мочи — 5 пациентов. Полное недержание мочи через 12 мес после операции — 4 больных. Стриктура анастомоза — 12 чел. Пути коррекции: эндоуретальное подслизистое введение силикона, оптическая уретротомия и ТУР шейки. Послеоперационная летальнось — 2 больных (ТЭЛА и острый инфаркт миокарда)
С целью оптимизации хирургического лечения необходимо осуществлять: более тщательный отбор больных на оперцию; совершенствование хирургической техники; профилактики послеоперационных осложнений; применение нервосберегающей методики с учетом онкорадикализма.
Симультантные операции при нефрэктомии по поводу рака
И.П. Ерко, Г.Г. Бардаков, Р.К. Цисельский
Черниговский областной онкологический диспансер
По данным ВОЗ у 20–30% больных, которые готовятся к операции, выявлено одно или несколько заболеваний, требующих хирургического лечения. Выполнено 432 нефрэктомии абдоминальным доступом в 1997–2010 гг. Симультантные операции (СО) выполнены у 82 (18,9%) больных. Мужчин – 39 (47,5%), женщин – 43(52,4%). У 17 (20,7%) больных диагностирован синхронный рак. По стадиям: I – 26 (31,7%), ІІ – 42(51,2%), ІІІ – 14(17%); по возрасту: до 40 лет – 4 (4,2%), 41–50 лет – 24 (29,2%), 51–60 лет – 25 (30,4%), 61–70 лет – 29 (35,3%), старше 70 лет – 38 (16%).
Выполнены следующие СО: пангистерэктоми я –18 (рак тела матки – 2, полипоз эндометрия – 6, фибромиома матки – 10), ампутация матки с придатками – 3 (фибромиома матки – 3), аднексэктомия – 10 (кисты яичников – 10), брюшно-анальная резекция по поводу рака – 2, передняя резекция прямой кишки по поводу рака – 2, правосторонняя гемиколэктомия –1 (рак печеночного изгиба ободочной кишки – 1), резекция поперечно-ободочной кишки по поводу рака – 1, левосторонняя гемиколэктомия по поводу рака – 1, субтотальная резекция желудка по поводу рака – 1, операция Гарлока по поводу кардиоэзофагеального рака – 1, операция Пейти по поводу рака молочной железы – 1, секторальная резекция моло чной железы –1 (фиброаденома –1 ), резекция мочевого пузыря по поводу рака – 2, холецистэктомия – 12 (рак желчного пузыря – 3, калькулезный холецистит – 9), атипичная резекция печени по поводу доброкачественных образований – 4, резекция дивертикула Меккеля –1, удаление забрюшинной липомы – 1, грыжесечение – 6, адреналэктомия по поводу аденомы контралатерального надпочечника – 2, спленэктомия – 6 (аутоиммунная гемолитическая анемия – 6), иссечение кисты контрлатеральной почки – 1, удаление липомы брюшной стенки – 1, резекция большого сальника с воспалением – 1. Послеоперационные осложнения — у 3 (3,6%) больных: спаечная кишечная непроходимость – 1, пневмония – 1, тромбофлебит глубоких вен нижних конечностей – 1. Летальность — 0%. Сопутствующая патология, требующая СО, до операции была выявлена у 78 (95,1%) больных.
При раке почки трансперитонеальный доступ позволяет выполнить СО для лечения сопутствующей хирургической патологии. При раке почки синхронный рак был выявлен у 3,9% больных.
1-річне виживання у пацієнтів з раком нирки
В.В. Ковальський1, Ю.П. Дійчук2, Б.З. Кальмук2, С.В. Ковальчук2, М.Б. Куртяк2, І.Я. Юрчишин2, Т.Г. Фецич1
1Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького
2 Львівський державний онкологічний реґіонарний лікувально-діагностичний центр
Рак нирки (РН) становить 85–90% усіх новоутворень нирок та 3% усіх випадків онкологічних захворювань у дорослих. Враховуючи високу резистентність РН до протипухлинних препаратів та променевої терапії, радикальна нефректомія є єдиним ефективним методом лікування РН. Одним з факторів, що впливає на об’єм хірургічного лікування, є наявність або відсутність метастазів в реґіонарних лімфовузлах (ЛВ). Доопераційна діагностика виявлення метастазів у ЛВ затруднена і без хірургічного втручання встановити істиний стан реґіонарного колектору часто неможливо, тому доцільність виконання і об’єм реґіонарної лімфаденектомії (ЛАЕ) при хірургічному лікуванні хворих PH залишаються дискутабельними. Дослідили ефективність ЛАЕ у хірургічному лікуванні РН.
Робота ґрунтується на обстеженні та результатах лікування 202 пацієнтів з діагнозом РН, які лікувалися на базі ЛДОРЛДЦ за період 2007–2009 рр. Для дослідження кумулятивного виживання з-поміж хворих використовували цензорований метод Каплана – Мейера, та розраховували логарифмічний ранговий коефіцієнт та його похибку. ЛАЕ мала місце у 119 (58,9%) випадках, решта 83 (41,1%) пацієнтам не виконувалась ЛАЕ внаслідок невеликих розмірів ЛВ, які були розцінені як неметастатичні, ці пацієнти становитимуть контрольну групу.
Аналіз 1-річного виживання пацієнтів з РН залежно від стадії захворювання не встановив достовірної різниці між річним виживанням у пацієнтів І–ІІІ стадій (р=0,23). Досліджено річне виживання у пацієнтів ІІІ стадії РН, яким проводили ЛАЕ залежно від ураження реґіонарних ЛВ пухлинним процесом (pN+ n=3; pN0 n=26). Отримані результати свідчать, що ураження метастазами реґіонарних ЛВ у ІІІ стадії не впливає на річне виживання у хворих з РН (р=0,66).
1-річне виживання пацієнтів з РН (І-ІІІ стадії) не залежить від проведення, об’єму ЛАЕ та ураження реґіонарних ЛВ пухлинним процесом. Для подальшого вивчення даного питання буде проведено аналіз 3- та 5-річного виживання у пацієнтів з РН.
Радикальная цистэктомия с ортотопической пластикой мочевого пузыря по Studer в лечении больных инвазивным раком мочевого пузыря
Ф.И. Костев, С.А. Филиппов, Д.А. Попов, А.В. Марковский, О.Н. Слынько, К.Б. Малик
Одесский областной онкологический диспансер
Инвазивный рак мочевого пузыря выявляют в 30% случаев всех новообразований этого органа. Лечение этого заболевания — кардинальная проблема онкоурологии. Цель работы — улучшение результатов лечения инвазивного рака мочевого пузыря.
В нашей работе представлены результаты лечения 22 больных инвазивным раком мочевого пузыря. Все пациенты мужского пола. Возраст от 38 до 72 лет. У всех больных на основании стандартного обследования установлен и верифицирован диагноз рак мочевого пузыря Т2–3в N0–1 M0 G1–3. Сроки наблюдения от 3 мес до 4 лет. Всем больным произведена радикальная цистэктомия с формированием ортотопического мочевого пузыря по Studer. При выборе показаний к операции мы руководствовались рекомендациями EAU. Мочевой пузырь удаляли ретроградно с максимальным сохранением уретры и наружного сфинктера. Новый мочевой пузырь формировался по Studer. Продолжительность операции около 6 ч. Кровопотеря до 600 мл. Мочеточниковые стенты удаляли на 10-й день. Уретральный катетер — на 21-й день.
Послеоперационная летальность (9%). В ранний послеоперационный период — выраженный парез кишечника отмечен у 3 больных (15%). Нагноение послеоперационной раны — у 2 больных (9%). После удаления уретрального катетера все пациенты удовлетворительно удерживали мочу днем и ночью, произвольно опорожняя «новый мочевой пузырь» каждые 2–3 ч. Кратковременная гиперконтинеция устранялась периодической катетеризацией мочевого пузыря. В процессе дальнейшего наблюдения у 7 больных (35%) выявлены отдаленные метастазы, что потребовало дальнейшего лечения (ХТ, ЛТ). Из них 1 больной умер через 10 мес после операции, 1 больной — через 2,5 года после операции. Из поздних осложнений — эпизодическое ночное недержание мочи отмечено у 3 больных (15%), эпизодическое дневное недержание мочи — у 1 больного (5%). У 1 больного (5%) выявлена грыжа передней брюшной стенки, что потребовало оперативного лечения. Выраженной почечной недостаточности и тяжелых электролитных нарушений не отмечено.
Радикальная цистэктомия с ортотопической пластикой мочевого пузыря по Studer является эффективным методом лечения инвазивного рака мочевого пузыря, который обеспечивает высокое качество жизни и хорошо воспринимается пациентами.
Эффективность лечения первично-метастатического рака почки
А.Г. Кудряшов, А.В. Борота, А.А. Анищенко, Р.А. Осипенков, А.Н. Крюков, А.М. Дьяченко, А.В. Конопко
Донецкий областной противоопухолевый центр
При первично-метастатическом раке почки основными методами лечения являются паллиативная нефрэктомия, иммуно- и таргетная терапия. При этом эффективность иммунотерапии составляет 10–15%, а таргетная терапия увеличивает медиану выживания на 3–4 мес. В тоже время паллиативная нефрэктомия значительно продлевает жизнь больных. В период 1996–2007 гг. в Донецком областном противоопухолевом центре 345 больным была выполнена паллиативная нефрэктомия, а 153 проводилось консервативное лечение. При этом средняя продолжительность жизни в 1-й группе составила 14,3 мес, а во второй 7,2 мес (разница статистически достоверна). Паллиативная нефрэктомия при наличии неудалимых метастазов в легких дает лучшие отдаленные результаты по сравнению с консервативным лечением (18,2 и 8,7 мес соответственно). При наличии как единичных, так и множественных метастазов в кости, паллиативная нефрэктомия улучшает отдаленные результаты (18,9 и 11,0 при единичных и 13,5 и 5,7 при множественных). В тоже время при наличии метастазов в нескольких органах (легкие+кости, кости+печень)результаты паллиативной нефрэктомии не отличаются от результатов консервативной терапии (7,7 и 6,3 мес) соответственно, не всем больным показана паллиативная нефрэктомия. Так, 42% пациентов, перенесших оперативное вмешательство, прожили менее 6 мес. Помимо локализации метастазов, на результаты лечения первично метастатического рака почки влияют также некоторые морфологические параметры. Нами изучены следующие гистологические факторы. Дифференцировка опухоли, наличие некрозов в опухоли, присутствие лимфоцитарного вала на границе опухоли и здоровой ткани, инвазия в просвет сосудов, эпителиально-мезенхимальная трансформация. Установлено, что у больных с низкой дифференцировкой опухоли, отсутствием лимфоидной инфильтрации вокруг нее и наличием эпителиально-мезенхимальной трансформации оперативное лечение дает худшие результаты. Таким образом, сочетание указанных гистологических параметров с наличием метастазов в нескольких органах одновременно свидетельствует о неблагоприятном прогнозе оперативного лечения.
Сучасні тенденції комбінованих оперативних втручань при місцево-розповсюдженому раку шлунка
Ю.Ю. Олійник
Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького
Незважаючи на очевидне зниження захворюваності на рак шлунка в Україні, особливо вихідної частини, та широке запровадження ендоскопічної техніки з метою скринінгу, суттєвого зрушення в бік ранньої діагностики не відбулося. Хірурги-онкологи й надалі виявляють місцево-розповсюджений рак шлунка (МРРШ), що вимагає вдосконалення підходів до проведення комбінованих оперативних втручань (КОВ), зокрема, периопераційного ведення хворих і оперативної техніки.
Проведено ретроспективний аналіз 582 медичних карт стаціонарних хворих, які знаходились на лікуванні у Львівському обласному клінічному онкологічному диспансері протягом 1962–1996 рр. Усім пацієнтам проведено КОВ з приводу МРРШ, окремі аспекти яких оцінено шляхом порівняння абсолютних даних і підрахованих екстенсивних показників.
Понад 2/3 прооперованих пацієнтів становили чоловіки — 419 випадків (71,62%). Їх вік коливався від 34 до 83 років, медіана — 58 років. Більшість чоловіків була віком 50–74 роки — 84,3% (353). Жінки становили <1/3 (166) усіх прооперованих хворих (28,38%). Їх вік коливався від 30 до 75 років, медіана — 55,5 року. Більшість жінок була віком 45–69 років — 81,9%, а в інтервалі 50–74 років — 79,5% (132), що дещо менше за питому вагу чоловіків цього віку (в 2,7 раза менше за контингент чоловіків, і лише 27,2% від загальної кількості прооперованих у цьому віковому інтервалі (485)). Патогістологічно підтверджено проростання пухлин у суміжні органи (поперечну ободову кишк
