Актуальність

На основі визначення профілю експресії генів нещодавно виділено два молекулярні підтипи дифузної В-великоклітинної лімфоми (ДВКЛ) з різними ознаками експресії генів, що вказують на різні етапи диференціювання пухлинних клітин. Екпресія генів одного підтипу характерна для клітин гермінального центру (ДВКЛ з клітин гермінального центру), а експресія генів другого підтипу в нормі може бути викликана активацією В-лімфоцитів периферичної крові in vitro (ДВКЛ з активованих В-клітин). За даними A. Alizadeh та співавторів, 5-річна загальна виживаність для першої групи пацієнтів становить 76% і тільки 16% — для хворих із другим підтипом [1].

У зв’язку з високою вартістю обладнання, необхідністю проводити дослідження на свіжозамороженому матеріалі та складністю методики визначення профілю експресії генів застосування цього методу у рутинній клінічній практиці для визначення прогнозу захворювання обмежене, у зв’язку з чим продовжується пошук імуногістохімічних алгоритмів для розподілення ДВКЛ на молекулярні підтипи.

За даними вищезазначених дослідників, що проаналізували 155 хворих з ДВКЛ, які отримували однакову антрациклінвмісну терапію, навіть серед випадків ДВКЛ із клітин гермінального центру відмічалася значна гетерогенність показника загальної виживаності. Найбільша різниця у виживаності була зареєстрована між групами пацієнтів з імуногістохімічною експресією CD10 Bcl-6 MUM-1 та CD10 Bcl-6 MUM-1 (p=0,002). Медіана виживаності в першій групі становила 143 міс, а в останній — лише 11 міс [2].

Одним із найбільш розповсюджених алгоритмів визначення підтипу ДВКЛ є алгоритм Colomo, згідно з яким до фенотипу не з клітин гермінального центру (non-GCB) слід відносити випадки з позитивною експресією MUM-1. Випадки з негативною експресією MUM-1 і позитивною експресією CD10 належать до GCB фенотипу (з клітин гермінального центру). Хворі на ДВКЛ з негативною експресією MUM-1 та CD10 і позитивною експресією також були віднесені до групи GCB, а випадки з негативною експресією усіх трьох маркерів вважалися такими, які неможливо класифікувати (not classified) [3].

Схематично такий алгоритм представлено на рисунку.

Протоонкоген c-MYC, розміщений на хромосомі 8q24, належить до генів, що найчастіше беруть участь у канцерогенезі. Протягом останніх трьох десятиріч було показано, що цей ген належить до найважливіших факторів транс­крипції 10–15% людських генів. с-MYC контролює велику кількість клітинних функцій, включаючи клітинний цикл, ріст клітини, виживаність, клітинний метаболізм і біосинтез та мітохондріальні функції [4].

Високий рівень експресії протеїну c-MYC асоціюється з гіршою виживаністю, незалежно від міжнародного прогностичного індексу [5]. ДВКЛ не з клітин гермінального центру також характеризуються гіршою виживаністю [2]. Однак питання частоти c-MYC-позитивних випадків у різних молекулярних підгрупах залишається недостатньо вивченим [6, 7].

Метою нашого дослідження було проведення порівняння імуногістохімічної експресії c-MYC у пацієнтів із різними підтипами ДВКЛ.

Об’єкт і методи дослідження

Проаналізовано 35 хворих на ДВКЛ, що перебували під спостереженням та отримали лікування в Національному інституті раку з 2011 по 2017 р., для яких було можливо ретроспективно оцінити приналежність до підтипу ДВКЛ за алгоритмом Colomo та визначити експресію c-MYC. Порівняння часток у двох групах проведено за допомогою методу кутового перетворення Фішера (з урахуванням поправки Йєйтса).

Результати

За алгоритмом Colomo пацієнти з молекулярним підтипом GCB становили 33%, а з підтипом non-GCB — 67% випадків. Усього зареєстровано 30% хворих з с-MYC статусом захворювання, у цій групі не було випадків із GCB-підтипом ДВКЛ (0,0%≤D≤17,3%, p=0,05), тоді як в групі non-GCB частка хворих із с-MYC статусом становила 40% (21,2%≤D≤60,5%, p=0,05) (таблиця).

При порівнянні двох часток методом кутового перетворення Фішера (з урахуванням поправки Йєйтса) T=2,34, кількість ступенів вільності k=33, виявлено різницю на рівні значущості p=0,025.

Таким чином, с-MYC ДВКЛ достовірно частіше зустрічаються в групі non-GCB порівняно з хворими із GCB-підтипом (р=0,025).

Висновки

При порівнянні частоти с-MYC випадків у групах non-GCB та GCB пацієнтів із ДВКЛ встановлено, що позитивна імуногістохімічна експресія с-MYC достовірно частіше реєструється в групі з non-GCB підтипом ДВКЛ. Non-GCB підтип ДВКЛ та с-MYC експресія, за даними літератури, є несприятливими факторами прогнозу. Для з’ясування прогностичної ролі кожного з цих чинників необхідно проведення подальших досліджень з більшою вибіркою пацієнтів.

Список використаної літератури

1. Alizadeh A., Eisen M., Davis R. et al. (2000) Distinct types of diffuse large B-cell lymphoma identified by gene expression profiling. Nature, 403(6769): 503–11.

2. Anderson J., Fordham S., Overman L. et al. (2009) Immunophenotyping of diffuse large B-cell lymphoma (DLBCL) defines multiple sub-groups of germinal centre-like tumours displaying different survival characteristics. Int. J. Oncol., 35(5): 961–71.

3. Colomo L., Lopez-Guillermo A., Perales M. et al. (2003) Clinical impact of the differentiation profile assessed by immunophenotyping in patients with diffuse large B-cell lymphoma. Blood, 101(1): 78–84.

4. Knoepfler P. (2007) Myc goes global: New tricks for an old oncogene. Cancer Res., 67: 5061–5063.

5. Kluk M., Chapuy B., Sinha P. et al. (2012) Immunohistochemical detection of MYC-driven diffuse large B-cell lymphomas. PLoS ONE, 7: e33813.

6. Gupta M., Maurer M.J., Wellik L.E. et al. (2012) Expression of Myc, but not pSTAT3, is an adverse prognostic factor for diffuse large B-cell lymphoma treated with epratuzumab/R-CHOP. Blood, 120(22): 4400–4406.

7. Kawamoto K., Takizawa J., Miyoshi H. (2015) Clinical Significance of MYC, BCL2 and BCL6 Rearrangement and Protein Expression in GCB and Non-GCB Type Diffuse Large B-Cell Lymphoma. Blood, 126: 1445.

Коментарів немає » Додати свій

Leave a comment

Ім’я (required)

Mail (will not be published) (required)

Сайт

CAPTCHA Code