Вступ

Аварія на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС) призвела до радіаційного забруднення території більшості областей України та найбільше — Вінницької, Волинської, Київської, Житомирської, Рівненської та Чернігівської.

Згідно з даними статистично-аналітичного довідника [1], станом на 01.01.2006 р. чисель­ність постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС в Україні сягала 2594 тис. осіб, серед них ліквідаторів — 308,7 тис., евакуйованих — 77,7 тис., жителів забруднених радіонуклідами терито­рій — 480,8 тис., а всього кількість осіб, що зазнали наслідків катастрофи, становить 8% від усієї популяції України.

Проведені авторами епідеміологічні дослідження поширеності злоякісних новоутворень (ЗН) у популяції України після аварії на ЧАЕС довели факт достовірного зростання захворюваності на рак чоловічого, жіночого та дитячого населення нашої країни, а також підвищення кумулятивного ризику захворіти і у чоловіків, і у жінок [2, 3]. Встановлено, що пріоритетну роль у структурі захворюваності чоловічого населення України відіграють ЗН легені, травного каналу, передміхурової залози та сечових органів; жіночого — грудної залози, травного каналу, сечостатевих органів.

Цілеспрямованого вивчення стану організації онкологічної допомоги населенню контамінованих територій дотепер не проводили, що зумовлює актуальність цього дослідження.

Об’єкт і методи дослідження

Вивчення показників організації онкологічної допомоги населенню України та областей, які зазнали впливу наслідків аварії на ЧАЕС, проводили з використанням статистичних даних за 1987–2011 рр. та персоніфікованої інформації про хворих на ЗН із бази даних Національного канцер-реєстру, які були зібрані в усіх регіонах України та перевірені на повноту та якість.

Характеристику стану онкологічної допомоги населенню здійснювали за такими статистичними показниками:

• «не прожили 1 року з числа вперше захворілих» — обчислюють відносно всіх, хто вперше захворів на рак у поточному році, незалежно від обставин встановлення діагнозу — за життя чи посмертно;
• «морфологічно підтверджений діагноз» — це питома вага нових випадків захворювання на ЗН, зареєстрованих у поточному році, діагноз яких верифіковано гістологічно або цитологічно;
• «виявлено хворих на профілактичних оглядах» — обчислюють як відношення кількості хворих, виявлених на профілактичному огляді, у жіночому або чоловічому оглядовому кабінеті, до загальної кількості хворих, зареєстрованих у поточному році;
• «охоплено спеціальним лікуванням первинних хворих» — питома вага хворих, які отримали спеціальне протипухлинне лікування (радикальне, паліативне або профілактичне) упродовж 12 міс з моменту встановлення діагнозу, серед загальної кількості зареєстрованих у поточному році;
• «занедбаність ЗН» — питома вага хворих, які мали IV стадію, з числа первинних;
• «загальнолікарняна летальність» — питома вага померлих серед усіх госпіталізованих.

Окрім того, досліджували загальноприйняті показники, які характеризують матеріально-технічну базу та кадровий склад онкологічних закладів: забезпеченість ліжками на 10 тис. населення та на 1 тис. хворих, які вперше звернулися, середня кількість днів роботи ліжка на рік, середня тривалість перебування хворого на ліжку, обіг ліжка; забезпеченість лікарями-онкологами на 10 тис. населення, навантаженість на 1 лікаря (хворих на рік).

Дослідження проводили з використанням сучасних методів статистичного аналізу, прийнятих в онкології та дескриптивній епідеміології. На основі принципів і методів медичної інформатики виконано контроль якості первинної інформації в базі даних реєстрів.

Результати

Вивчення основних показників організації онкологічної допомоги населенню України та областей, які зазнали впливу наслідків аварії на ЧАЕС, а також їх змін за 25 років проведено за такими параметрами: морфологічна верифікація діагнозу, занедбаність хвороби, охоплення хворих спеціальним лікуванням, виявлення на профілактичних оглядах, летальність хворих до 1 року (табл. 1). Встановлено, що загалом в Україні в 1,5 раза зменшилася кількість хворих, патологію в яких виявлено у занедбаній стадії. Таке саме зниження зареєстровано у Вінницькій, Київській та Чернігівській областях. У Рівненській області цей показник знизився найбільше — у 2,2 раза, в Житомирській — лише у 1,1 раза. У Житомирській, Волинській та Чернігівській областях занедбаність ЗН перевищувала середньоукраїнський рівень.

Таблиця 1. Показники стану організації онкологічної допомоги хворим у 1987 та 2011 рр.

Порівняння динаміки змін занедбаності ЗН та дорічної летальності виявило цілковиту невідповідність їх значень, особливо помітну у Волинській та Рівненській областях. Так, при суттєвому зниженні рівня занедбаності ЗН у цих областях дорічна летальність зросла на 1,4–1,8%. У Вінницькій області зазначений показник знизився в 1,5 раза, проте кількість померлих до року зросла на 1,2%.

Вивчення стану організації лікувально-діагностичного процесу показало, що в усіх досліджуваних областях, як і в цілому по Україні, у 1,2–1,8 раза зріс рівень охоплення хворих на ЗН спеціальним лікуванням. На жаль, підвищення цього показника у Вінницькій, Волинській та Рівненській областях не вплинуло на рівень летальності до року. Також зареєстровано позитивну динаміку у показниках морфологічної верифікації ЗН — приріст по Україні становив 15,2%, а в контамінованих областях — від 11,9% у Вінницькій до 25,4% — у Житомирській.

Згідно з інформацією у реєстраційних картах пацієнтів зі ЗН, до 30% хворих в Україні виявляють на профілактичних оглядах, причому цей показник за 25 років зріс у 2–3 рази; проте суттєвого впливу на своєчасність діагностування раку не встановлено, що свідчить про необхідність ретельного перегляду підходів до визначення поняття «виявлено на профоглядах».

Вивчення матеріально-технічної бази онкологічних закладів України в цілому та областей радіаційного конт­ролю зокрема встановило, що за 25 років після аварії на ЧАЕС кількість ліжок для лікування хворих онкологічного профілю збільшилася на 5,3% при зростанні кількості пацієнтів зі ЗН на 6,0% (табл. 2, рисунок).

Таблиця 2. Ліжковий фонд для лікування хворих онкологічного профілю у 1987 та 2011 рр.

Рисунок. Приріст за 1987–2011 рр. кількості хворих зі ЗН в Україні та областях і забезпеченості їх ліжками

Зазначимо, що, за нормативами Міністерства охорони здоров’я України, показник забезпеченості ліжками має бути на рівні 3,5 на 10 тис. населення та 123,3 на 1 тис. первинних хворих [4]. У Вінницькій області при зменшенні кількості пацієнтів на 1,6% кількість ліжок зменшилася на 13,0%; у Житомирській області при скороченні кількості хворих на 7,7% ліжковий фонд зріс на 4,5%. Найінтенсивніше зростав ліжковий фонд у Київській та Рівненській областях — на 26,2 і 23,7% відповідно, при цьому кількість первинних хворих у Київській області збільшилася лише на 0,6%. У Волинській області приріст ліжкового фонду відбувався утричі активніше, ніж збільшення кількості пацієнтів; у Чернігівській області — у 2,5 раза.

Особливе значення має відносний показник забезпеченості ліжками у перерахунку на 10 тис. населення та на 1 тис. пацієнтів, у яких уперше діагностовано хворобу. З урахуванням динаміки цього процесу виявлено, що дефіцит ліжкового фонду на 10 тис. населення в усіх областях, окрім Рівненської, має тенденцію до зниження (табл. 3). Разом з тим дефіцит ліжок для лікування хворих онкологічного профілю (на 1 тис. вперше захворілих) дещо знизився, проте залишається високим, а у Вінницькій області навіть зріс на 7%.

Таблиця 3. Забезпеченість ліжками для лікування хворих онкологічного профілю у 1987 та 2011 рр.

Таким чином, дефіцит ліжкового фонду як у перерахунку на 10 тис. населення, так і на 1 тис. первинних хворих в Україні залишається на рівні 20,0–35,8%, а у контамінованих областях становить 5,8–61,2%. Дефіцит ліжкового фонду в онкологічних закладах України призводить до того, що 16,3% хворих зі ЗН отримують хірургічне лікування в неспеціалізованих закладах, а в контамінованих областях цей показник сягає 31,7% (табл. 4). З урахуванням виявленого дефіциту ліжкового фонду для лікування пацієнтів з онкологічною патологією проведено вивчення ефективності використання останнього (табл. 5). Встановлено, що в Україні ліжка, призначені для хворих на рак, функціонують з перевантаженням, а в контамінованих територіях при нормі роботи одного онкологічного ліжка 340 днів цей показник сягає 370,1 дня. Такий режим експлуатації ліжкового фонду порушує санітарні норми функціонування лікувальних закладів і підвищує небезпеку виникнення внутрішньолікарняної інфекції.

Таблиця 4. Хірургічне лікування хворих із солідними ЗН у 2011 р.

Таблиця 5. Ефективність використання ліжкового фонду у 1987 та 2011 рр.

Термін перебування хворого онкологічного профілю у стаціонарі за досліджуваний період становить 20,5–26,2 дня при середньоукраїнському — 20,6 дня, тобто не відзначено поліпшення організаційної складової лікувального процесу за рахунок інтенсифікації використання ліжкового фонду.

За досліджуваний період у 3–5 разів знизилася загальнолікарняна летальність в Україні та областях радіаційного ­контролю і становить 0,2–0,9%.

Якщо проаналізувати проблему кадрового забезпечення онкологічних закладів лікарями-онкологами, то стає очевидно, що в усіх областях, окрім Він­ницької, цей показник у 1,2–1,5 раза нижчий, ніж у цілому по Україні (табл. 6). Кваліфікаційний рівень онкологів досить високий, оскільки на вищу категорію атестовано понад 50% лікарів України, окрім Волинської області.

Таблиця 6. Забезпеченість лікарями-онкологами в 2011 р.

Проведено вивчення завантаженості лікарів-онкологів у досліджуваних областях України (табл. 7). Встановлено, що кожен фахівець цього профілю в Україні в середньому здійснює диспансерний нагляд за 529 хворими на рак, при цьому в Житомирській, Київській та Чернігівській областях цей показник перевищує 700 хворих. З урахуванням того факту, що згідно з функцією лікарської посади до 20% робочого часу лікар-онколог має витрачати на організаційно-методичну, санітарно-просвітницьку роботу, стає очевидним, що рівень завантаженості лікарів-онкологів у контамінованих областях, де наявний дефіцит кадрів, підвищений [5].

Таблиця 7. Навантаженість лікарів-онкологів у 2011 р.

Важливу роль у діагностиці ЗН відіграють ендоскопічні дослідження. Вивчення стану ендоскопічних відділень та їхньої діяльності показало, що кількість цих підрозділів в Україні за 25 років зросла у 3,7 раза, проте їх оснащення збільшилося лише у 1,2 раза, тому на один ендоскопічний кабінет у 1987 р. припадало 9 апаратів, а у 2011 р. — не більше 3 (табл. 8). Якщо оцінити інтенсивність експлуатації ендоскопічних апаратів, то очевидно, що вона суттєво зросла — у 1,5–2,0 раза. Однак у перерахунку на один робочий день на одному ендоскопічному апараті у зміну виконують не більше 3 досліджень, що свідчить про низьку ефективність використання обладнання. Найменш ефективно працює ендо­скопічна апаратура у Київській та Він­ницькій областях, хоча занедбаність раку шлунка та прямої кишки у цих регіонах перевищує 30%.

Таблиця 8. Мережа та діяльність ендоскопічної служби у 1987 та 2011 рр.

Окреме місце у своєчасному виявленні раку грудної залози займають мамографічні дослідження. На жаль, в Україні у 2011 р. функціонувало лише 315 мамографів, на яких виконано не більше 336,5 обстежень на 10 тис. жіночого населення відповідного віку (табл. 9). Значення цього показника перевищує середньоукраїнський рівень лише у Рівненській та Волинській областях, а в інших регіонах у 1,5–2,0 раза нижче, тому рівень занедбаності раку грудної залози у цих областях перевищує 20%, що неприпустимо для візуальних локалізацій ЗН.

Таблиця 9. Функціонування мамографічних апаратів у 2011 р.

Важливу роль у своєчасному виявленні раку репродуктивних органів жінок відіграють оглядові кабінети. Проведені дослідження встановили, що їхня кількість в Україні в цілому зросла у 1,8 раза (окрім Рівненської області, де кількість кабінетів залишилася без змін): від 1,2 раза — у Вінницькій до 2,7 раза — у Чернігівській області (табл. 10).

Таблиця 10. Діяльність оглядових кабінетів і централізованих цитологічних лабораторій

*Дані за попередні роки відсутні.

Цитологічні дослідження мають суттєве значення у скринінгових дослідженнях та клінічній діагностиці раку. Для проведення цитологічних досліджень створена мережа лабораторій, кількість яких за 25 років в Україні зменшилася, а в досліджуваних регіонах майже не змінилася. Зазначимо, що у Житомирській та Чернігівській областях не зареєстровано жодної централізованої цитологічної лабораторії, у зв’язку з чим показник цитологічних досліджень на 10 тис. населення Чернігівської області у 1,7 раза нижчий, ніж загалом по Україні. За період 1992–2011 рр. кількість цитологічних досліджень на 10 тис. населення в Україні зросла у 1,5 раза, найбільший приріст показника зареєстровано у ­Київській області— у 3,3 раза, у Рівненській ефективність цитологічного скринінгу підвищилася у 1,6 раза, у решті областей — у 1,2 раза.

Висновок

Таким чином, вивчення стану онкологічної допомоги населенню радіаційно забруднених областей порівняно із загальноукраїнським рівнем продемонструвало, що:

• рівень забезпеченості ліжками для лікування пацієнтів онкологічного профілю нижчий за нормативний у 1,4–2,6 раза, у зв’язку з чим понад 30% хворих на рак лікуються у загальнолікувальній мережі;
• ліжка, передбачені для перебування в стаціонарі пацієнтів з онкологічними захворюваннями, функціонують із перевантаженням, оскільки замість нормативних 340 працюють 354–370 днів;
• охоплення жіночого ­населення мамографічним скринінгом в усіх областях, окрім Волинської та Рівненської, у 1,6–3,0 раза нижче за середньоукраїнський рівень, у зв’язку з чим занедбаність раку грудної залози досягає 28,0%;
• охоплення цитологічним скринінгом населення контамінованих областей на 15,5–42,0% нижче, ніж в цілому по Україні, що зумовлює високий рівень занедбаності раку шийки матки, який перевищує 18,0%;
• поліпшення стану протиракової боротьби в контамінованих областях має базуватися на підвищенні матеріально-технічного та кадрового забезпечення, вдосконалення стану лікувально-діагностичного процесу.

Список використаної літератури

1. Стан здоров’я потерпілого населення України через 20 років після Чорнобильської катастрофи: Статистично-аналітичний довідник у двох частинах (2007) / Під ред.: Ю. Гайдаєва. К., ТЕХМЕДЕКОЛ. 177 с.

2. Присяжнюк А.Е., Киндзельский Л.П., Федоренко З.П. и др. (1988) Итоги деятельности онкологической, рентгенологической и радиологической служб Украинской ССР в 1985, 1986, 1987 гг. Киев, 81 с.

3. Федоренко З.П., Гулак Л.О., Горох Е.Л. та ін. (2012) Рак в Україні, 2010–2011. Захворюваність, смертність, показники діяльності онкологічної служби. Бюл. Нац. канцер-реєстру України, 13: 124 с.

4. Присяжнюк А.Е., Федоренко З.П., Войкшнарас Е.Б. и др. (1987) Определение перспективной потребности населения в конечном фонде для лечения онкологических больных и его рациональной структуре. Ведомственная инструкция, 11 с.

5. Присяжнюк А.Е., Федоренко З.П., Гусилетова Н.В. и др. (1987) Плановая функция врачебной должности и структура рабочего времени врача-онколога онкологического кабинета центральной районной больницы. Ведомственная инструкция, 11 с.

Адреса:
Федоренко Зоя Павлівна
03022, Київ, вул. Ломоносова, 33/43
Національний інститут раку
Тел.: (044) 257-76-14
E-mail: root@ucr.kiev.ua

Коментарів немає » Додати свій

Leave a comment

Ім’я (required)

Mail (will not be published) (required)

Сайт

CAPTCHA Code